Стабільність стає прикметою не лише нашого часу, а й президентських прес-конференцій.

Без несподіваних відповідей і здебільшого без гострих запитань (а це особливо прикро) пройшла підсумкова прес-конференція Віктора Януковича, яка транслювалася на всю країну Першим національним.

Суто організаційно - також все стабільно: Український дім, президент - на сцені, по одному запитанню від кожного ЗМІ. Схоже, що і в частоті зустрічей гаранта з представниками медіа - також стабільність: одна прес-конференція на півроку. Колишній прес-секретар екс-президента Кучми Олена Громницька, участь якої в скандалі довкола газети «Сегодня» досі не з'ясована та не пояснена, навіть спробувала докорити президентському апарату (і, вочевидь, особисто Дарці Чепак), мовляв, Янукович зустрічається з журналістами у шість разів рідше, ніж Кучма. Можливо. Але хіба злочинна система, вибудувана Кучмою, стала від того кращою? Можливо, ці поради з боку Олени Громницької мають якусь мету? Скажімо, кадрову....

Із запланованих двох годин спілкування вступна частина Президента тривала півгодини. Головний мотив його монологу зводився до того, що за два роки в Україні «закладений фундамент». А далі, за словами Президента, «потрібен рух вперед», причому, «не можна йти в майбутнє боком, чи, як кажуть, задом». Це до стратегії національного розвитку...

Серед безликих запитань з боку регіональних ЗМІ (що вчергове нагадало про абсурдність існування комунальної преси), які створили для головного героя дійства «теплу ванну», «холодним душем» стало запитання, поставлене Мустафою Найємом: як співвіднести економічні проблеми країни з життям президента, яке поліпшується чи не щодня - розбудовується «Межигір'я», орендується вертоліт за мільйон доларів. Віктор Янукович зберігав спокій, хоча міміка його підводила. «Я вам скажу: те, що ви так бурхливо розвиваєте, мене це абсолютно мало цікавить. І скажу чому. Тому що я маю дуже мало часу для насолоди, дуже мало. Учора, наприклад, я близько третьої години ночі приїхав додому, і сьогодні встав о шостій ранку... Тому про яке солодке життя ви говорите, я не знаю, і обговорюєте тему моєї родини. Я вам хочу сказати, що я вам не заздрю», - сказав Президент.

По залу відразу прокотилося: це погроза?

Так, не найвдаліша відповідь. Але чи могла вона бути вдалою взагалі? Попри те, що за ці роки Віктор Янукович - і це треба визнати - навчився говорити - очевидно, що сказати йому нічого. І тут вже йому не позаздриш...

Незважаючи на всі поступки, подаровані Кремлю, він змушений вислуховувати фамільярності з боку російського тандему, до останнього торгуватися відносно ЄврАзЕС («Ми хочемо подивитися, як працюватиме ЄврАзЕС, побачити результати роботи ЄврАзЕС... Якщо це буде привабливо для України, це буде вигідно нам, і буде відповідати нашим національним інтересам, ми це питання винесемо на публічне обговорення, і буде публічна дискусія...».). Ще рік тому «День» писав про ту пастку, в яку заганяє себе влада, йдучи на поступки Кремлю. Адже цих поступок нхто не оцінить і їх ніколи не буде достатньо. Принаймні доти, доки Україна матиме суверенітет.

Дуже непереконливо президент виглядає, виправдовуючись щодо «справи Тимошенко» («Що я мав зробити, заборонити правоохоронним органам розслідувати це питання? Єдине, чого я вимагав, щоб тут не застосовувався вибірковий підхід... Я хочу сказати, що я не проти того, щоб Тимошенко була звільнена при певних умовах, які передбачені українськими законами»). Це на волі Юлія Тимошенко - неоднозначний політик. А за гратами вона - жертва судочинства. Не знаючи реалій українського правосуддя, В.Януковичу справді можна було б поспівчувати, але Печерський суд позбавляє президента шансу на співчуття та довіру з боку громадян.

На жаль, Віктор Янукович не дав чіткої відповіді на жодне запитання по суті (тобто ті, які звучали не від регіональної преси), а про суспільне мовлення, як виявилося після запитання «Детектор медіа», президент взагалі забув («Я відверто скажу, що вдячний, що ви мені нагадали. Я подивлюсь в якому стані проект, і підсилю вирішення питання в найближчому часі»).

Так само розмитою відповідь була і на принципове кадрове запитання, яке (ще б пак - із міністром освіти Табачником!) мусується в пресі та кулуарах вже не перший місяць. «Є плани зробити кадрові зміни, і вони будуть, коли прийде час». Це не самоціль, запевнив президент, і закликав дати чиновникам шанс: «Де це питання визріло, рішення прийматимуться негайно. Але там, де є ще надія, де відкривається друге дихання на дистанції, треба дати шанс, можливо буде чемпіоном», - припустив Віктор Янукович.

На що можна очікувати від «другого дихання» міністра Табачника?

Можливо, сьогодні якраз рішуча зміна кадрової колоди найбільше потрібна президенту.

Володимир ФЕСЕНКО, політолог:

- Під час прес-конференції Президент знову дав зрозуміти свою позицію по Тимошенко. По газовим питанням, мені здається, він обрав більш виважену і аналітичну тональність, на відміну від Азарова, який часто схиляється до оптимістичних прогнозів. В кадровому питанні Янукович знову продемонстрував свій класичний обережно-консервативний стиль. А якихось принципових новин від Президента у ключових питаннях я не почув. Був лише один більш-менш серйозний «прокол». Це було у традиційному протистоянні журналіста Найєма і Президента Януковича. Останній відповів не зовсім влучно, на відміну від інших своїх відповідей. Він дав двозначну відповідь, яка була не зовсім коректною. Її можна по-різному сприймати, зокрема, і як погрозу.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

- Насправді відповіді ми всі знали. По-перше, зірвалося підписання угод щодо зони вільної торгівлі та безвізового режиму з Євросоюзом. По-друге, Президент приїхав із Москви. Перш ніж почалася його прес-конференція, було опубліковано результати зустрічі Путіна й Азарова, що дуже негарно з боку росіян. По-третє, про те, що Тимошенко не вийде з в'язниці, ми також знали. Прес-конференція мала характер якщо не підсумкової, то, принаймні, зустрічі Президента з журналістами, який хотів натякнути на їх неправильну поведінку та неправильні запитання. Маю на увазі натяки з боку Президента журналістові, коли він відповідав на запитання щодо Межигір'я. Важко сказати, чи варто було заради цього скликати прес-конференцію. Якихось інформаційних матеріалів ми не отримали. Розмови про те, що нинішній владі доводиться «розгрібати» те, що наробили за попередні 20 років інші, - це результат роботи втомлених політтехнологів, а не Адміністрації Президента. Щодо кадрових питань, то це дуже слизький шлях, на який ступив Президент. Він обіцяє кадрові зміни, але не робить їх. Якщо політик погрожує когось зняти й цього не робить, тоді або він непослідовний, або не володіє кадровою політикою.

Іван Капсамун, Марія Томак, «День» 

Фото - «День»