Соціологія як наука розвивається в певній динаміці — їй важливо чітко відповідати на виклики сучасності. Нині настав час кардинальних змін у методології, оскільки суспільство вимагає від науки точних даних, висновків і прогнозів. Як змінюється соціологія зсередини й з якими проблемами стикається, розповідає генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир ПАНІОТТО.

 — Наприкінці жовтня ми провели українсько-російську конференцію «Криза в методах опитування й шляхи її подолання». Річ у тому, що у світі драматично «впав» метод інтерв’ю «віч-на-віч» (face-to-face), погіршилась якість даних і зменшилася кількість досліджень за цим методом. Ця тенденція докотилася й до України — в останні роки якість соціологічних даних почала погіршуватися. Поки українські соціологи вчилися робити такі дослідження й переймали правильну технологію, відсоток людей, які відповідали на запитання, зростав (до 85—90% в 1995—1997 роках), але згодом почав падати: нині на запитання соціологів відповідає 50—60% населення, а у великих містах іще менше: 30—40%. А якщо більша частина населення не йде на контакт із соціологами, то якість соціологічних даних дуже погіршується.

В усьому світі такий факт призвів до того, що спочатку дослідники перейшли до телефонних, а потім до інтернет-опитувань. У США 2009 року частка опитувань, що замовляються за методом face-to-face, впала до 1%. Загалом у світі ситуація не така драматична, але однак вже відбувся перехід від інтерв’ю «віч-на-віч» спочатку до телефонних опитувань, а два-три роки тому на перше місце вийшли інтернет-опитування. За даними 2009 року (більш пізніх досліджень поки що немає), методом інтернет-опитування провадиться 43% досліджень, методом телефонного — 32, а «віч-на-віч» —25%.

В Україні ці процеси також ідуть, хоча й повільно. 2010 року методом особистого інтерв’ю було проведено 44% опитувань (і це домінуючий метод), телефонних опитувань — 33, з допомогою Інтернету — 24%. До нас, як і до інших країн, дійшла хвиля падіння якості особистого інтерв’ю, але відсоток населення, який можна опитувати по телефону та з допомогою Інтернету, недостатній. У вітчизняній соціології поки що відбулася одна революція — перехід до геллапівських технологій, відомих ще з 1936 року.

Першими кроками в соціології були так звані солом’яні опитування, коли в Америці у зв’язку з виборами 1824 року опитували громадян в місцях їх великого скупчення (тоді говорили, що ці опитування показують, куди схиляється громадська думка, подібно до соломи, що летить і показує, звідки дме вітер). Тоді, як у нас відбувалося скасування кріпосного права, у США проходили передвиборні опитування з приводу вже шістнадцятого президента країни…

Усі «солом’яні» опитування були ненадійними, і тільки 1936 року відбувся перехід до технології Геллапа. Це й було першою революцією в методах соціології. Другою революцією став перехід до телефонних опитувань, а третьою — до інтернетівських.

В Україні останні дві революції не відбуваються, і невідомо, як буде далі. Якщо в США й інших західних країнах кілька десятиліть тому фактично 100% населення мало стаціонарні телефони, то в нас досі тільки половина (53%). Водночас мобільні є вже в 80%. У принципі, опитування можна провадити й по мобільних телефонах, але вони дуже нерівномірно розподілені — у групі дорослого населення до 30 років їх мають 95% громадян, старші 60 років — 60, а старші 70 років — 30%. Отже, для опитувань потрібні якісь комбінації стаціонарних і мобільних телефонів, а це велика проблема — деяких людей порахують двічі, а деякі взагалі не потраплять у вибірку. Майже 20% жителів села взагалі недоступні — у них немає ні мобільних, ні стаціонарних телефонів. Тому ми не можемо перейти ні на телефонні, ні на інтернет-опитування, оскільки Інтернет розвивається у нас доволі повільно. 2010 року тільки 36% нашого населення мали комп’ютери й ще якась частина користувалася Інтернетом на роботі. Тепер Інтернетом користуються менше 40% наших громадян. Приміром, в Англії торік Інтернетом користувалися 83% населення, в Австралії — 80, у Норвегії — 90, у США — близько 80%.

— У наших умовах переходити на інтернет-опитування не можна, на телефонні — теж погано, а особисте інтерв’ю стає ненадійним. У нас у цьому сенсі криза.

Улітку Європейська асоціація соціологічних опитувань разом з Американською асоціацією дослідників громадської думки провадили наукову конференцію в Лозанні. Найбільш «модні» нині комбіновані методи опитування (mix-mode surveys). Для України це вихід із ситуації. Ос­кільки, скажімо, у великих містах не складається з інтерв’ю, але є хороша телефонізація, і можна провадити телефонні опитування, а в селі, навпаки, великий відсоток населення відповідає на запитання під час особистого інтерв’ю. Тобто, можливий добір комбінації методів, який дає хороший ефект. Але якщо геллапівська технологія добре відпрацьована, є підручники, формули для розрахунків помилки, оцінки надійності, то в комбінованих методах поки що проводяться експерименти. Однак у розвинених країнах інший відсоток населення користується Інтернетом, а телефон є практично в усіх, тому їхні методи нам ще рано використовувати.

 — У вже згадуваній жовтневій українсько-російській науковій конференції ми обговорили кризу в соціологічній методології, а також намагалися прийти до конструктивних рішень. Учені обговорювали вже наявний досвід проведення опитувань громадської думки. З Росії на форум приїхали директори й представники багатьох провідних компаній — «Левада-центра», ФОМу, «Демоскопа»,«GfK- Русь», СESSI та ін. Виявилося, що в Росії ситуація не набагато ліпша, ніж в Україні, і нові методики поки що теж не розроблено.

Чим це загрожує? Інтерпре­тація політиками й журналістами соціологічних даних, отриманих із допомогою навіть стандартних методів опитування, особливо, коли це стосується рей­тингів, буває дуже некорект­ною. Наприклад, коли порівнюються опитування, проведені в різний час, з різним списком кандидатів. А що буде, коли соціоло­ги почнуть використовувати комбіновані методи опитування?.. Навіть соціологи не мають стандартної технології об’єд­нання цих даних.

— Я не бачив цих даних. Треба дивитися на формулювання запитань. І тепер уже дуже важливий і метод опитування. Наш досвід по Києву показував, що дані інтерв’ю й телефонного опитування суттєво відрізняються. Коли 2008 року проходили вибори мера, у нас вийшло, що телефонне опитування дає суттєво точніші дані, ніж опитування face-to-face.

У жовтні нинішнього року КМІС і Український інститут соціальних досліджень ім. О.Яре­менка незалежно один від одного провадили дослідження щодо того, хто стане мером Києва. УІСД — методом інтерв’ю, а ми — з допомогою телефонних опитувань. За нашим даними, перемагає Віталій Кличко, а за даними УІСД — Олександр Попов. На мій погляд, розбіжності тут залежать і від анкети, і від списків лідерів у ній (наприклад, у списку УІСД було більше опозиційних кандидатів і, отже, нижчий рейтинг Кличка), і від методу опитування.

— У переважній більшості випадків дані різних соціологічних інститутів і центрів просто непорівнянні й досить логічно пояснюються методологією. Проблема в тому, що соціологи не запропонували універсальної методології, якою б користувалися всі. Є побоювання, що при використанні комбінованих методів усе стане ще гірше — виникає дуже багато проблем з поясненням цієї методології, адже вона стає складнішою й важчою для сприйняття, а також містить у собі більше можливостей для викривлення інформації й для маніпулювання громадською думкою.

— Вони вже в роботі. Але поки що частіше використовують якийсь один метод. І навіть при цьому виникають проблеми. Наприклад, Інститут Горшеніна регулярно провадить телефонні опитування. Їх усе частіше цитують, але ніхто не звертає уваги на те, що вони не репрезентативні для України загалом, а лише для міського населення. Навіть у разі, якщо частина сільського населення має телефони (стаціонарні мають 33% сільського населення), ці люди відрізняються за різними характеристиками, зокрема й у забезпеченості, й поглядах.

— Добитися можна, але методологію поки що не відпрацьовано й це не завжди виходить. За нашими дослідженнями, телефонне опитування для Києва переважніше, ніж комбіноване, оскільки в столиці стовідсоткове охоплення жителів телефонами. В інших місцях комбінування — це, напевно, єдиний метод, де можна найбільш повно досліджувати громадську думку.

Нині багато соціологів намагаються доповнити інтерв’ю «віч-на-віч» вуличними опитуваннями. Але вуличні опитування — паліативний метод, оскільки, як пише Євген Головаха, вони репрезентативні тільки для однієї категорії населення — для перехожих. Вони допомагають поліпшити ситуацію, але це тимчасовий захід.

Ще один із факторів успіху соціологів — гроші, які платять респондентам: академічні опитування по довгих анкетах продовжують залишатися на рівні. Так що для оплачуваних опитувань криза поки що не настала…