«Телетріумф». Післяслово
По закінченні чергового телевізійного сезону провідні українські телеканали вже традиційно під час урочистої церемонії визначили переможців Національної телевізійної премії «Телетріумф». Зрозуміло, що будь-яке змагання не може залишити задоволеними всіх. Симптоматичним є той факт, що в останню декаду листопада прозвучало чимало думок, як позитивного, так і негативного характеру, про важливість цієї премії для галузі. А це означає, що мало хто з представників медіа-ринку залишився байдужим до основної події вітчизняних телевізійників.
Своїми думками щодо організації та урочистостей цьогорічної премії «Телетріумф» поділилися і члени Національної ради. Колегіальний орган не завжди має одностайну колективну думку. Зрозуміло, що відповідаючи на запитання про 11-річну долю «Телетріумфу, їхні погляди стосовно того чи іншого аспекту цього творчого конкурсу певною мірою різнилися. Однак в українському телерадіоінформаційному просторі є одне актуальне питання, котре часто випливає на ключових галузевих подіях, щодо якого регулятори є одностайними. Йдеться про регіональне телебачення.
Говорячи про цей аспект, заступник голови Національної ради Лариса Мудрак разом із членами цього регуляторного органу Миколою Фартушним і Євгеном Барановим спільно запропонували можливий варіант вирішення проблеми, яка зримо постає під час проведення «Телетріумфу» кожного року. Її суть полягає в тому, що регіональні мовники зі зрозумілих причин не можуть на рівні змагатися із загальнонаціональними. Це позбавляє місцеві компанії стимулу брати участь у конкурсі та покращувати свій продукт. А серед регіональних програм, на думку Лариси Мудрак, є що подивитися: «Будучи експертом, я дуже багато голосувала за регіональні канали. І для мене прикро, що жоден із них не вийшов у номінанти. Адже, як на мене, були абсолютно фантастичні програми. У тому числі і в нових форматах, які ще не так добре відомі нашому ринку. Тому потрібно, щоб вони мали цю мотивацію працювати надалі».
Отже, постає питання, яким чином вирішити ситуацію участі у «Телетріумфі» регіональних мовників? На думку членів Національної ради, доцільно винести столичні канали в окрему номінацію, щоб ті змагалися між собою. Таким чином, вдалося б зламати тенденцію, коли серед регіональних перемагає один київський, і дати останнім стимул змагатися за визнання та перемогу між собою. А столичні канали змогли б вести боротьбу із рівними собі. «Тим паче, якщо дивитися за «юридичною пропискою», київських каналів дуже багато», - зазначає член Національної ради Микола Фартушний.
Загалом, під час інтерв'ю членам Національної ради пропонувалося висловити свої думки щодо багатьох моментів цьогорічної премії «Телетріумф». Питання стосувалися загального враження від заходу, голосування експертів, реакції на негативні відгуки. Також цікаво було почути ідеї на майбутнє.
1. Відбулася головна телевізійна премія «Телетріумф», як би Ви оцінили її проведення в цьому році?
Лариса Мудрак:
Я надзвичайно рада, що піднявся рівень культури самої церемонії, рівень її персональної гордості. Тому що, коли це Національна премія, вона повинна бути витримана у високих стандартах. Крім того, я надзвичайно рада, що нарешті зламано і якісно змінено одне з основних ускладнень проведення церемонії, а саме: велика кількість номінацій. Той іронічний «мікс», який придумали організатори, був, як на мене, дуже вдалим рішенням.
Євген Баранов:
Цього року організацію самого конкурсу і проведення урочистої церемонії «Телетріумфу» можна оцінити значно вище, ніж у попередні роки, у всіх аспектах.
Оксана Єлманова:
У мене є відчуття, що з кожним роком у цій премії дещо змінюється в кращий бік, а дещо - в гірший. Церемонія цього року, як на мене, була більш структурована і не така розтягнута в часі, як раніше. Ще вона проводилася без надмірного шику, як це було в минулі роки. Мені дуже сподобався формат: швидко, комплексно і динамічно.
Зі свого боку, я можу говорити про зміни в цілому. А для того, щоб сказати, чи були вони позитивні, чи негативні, потрібно, напевно, спитати у всіх учасників ринку.
Микола Фартушний:
Премія розвивається. Той крок, який ми зробили цього року - позитивний саме в тому, що в нас була на доброму рівні співпраця з індустрією. Я думаю, що це головне. Якщо ми й далі будемо розвиватися в цьому напрямі, то в премії є перспективи.
Серед позитивних змін можна назвати те, що зменшилася кількість номінацій. Ми обговорювали ситуацію, що, можливо, не варто було зменшувати їх кількісно, а винести на церемонію лише ті, що становлять інтерес для широкого загалу. А технічні, професійні (освітлювачі, декоратори) вручати в більш вузькому колі, без урочистих заходів. Безперечно, ці ділянки телевізійної галузі, ці професії теж дуже важливі, і потрібно стимулювати людей, які в них працюють. Але те, що на підсумковій церемонії їх кількість було зменшено, це, з мого погляду, позитивний крок, і це правильно.
Негативне: була недоопрацьована схема роботи з експертами через інтернет. Ми мали проблеми з квитками, з реєстрацією. Але це проблеми поточні, які виникають, коли ми починаємо працювати з якимись новими технологіями. Я думаю, ці проблеми - минущі, і вони будуть вирішені.
2. Ви входили до експертної колегії «Телетріумфу». На Ваш погляд, експерти віддали свої голоси найсильнішим конкурсантам?
Лариса Мудрак:
У кількох номінаціях я голосувала за регіональні програми. Прикро, що більшість не оцінила їхній рівень належним чином. Виграв, як і в минулі роки, канал столичний. Звичайно, що якість продукту каналу, на якому працюють ті самі столичні фахівці, що й на загальнонаціональних, відрізняється в кращий бік. Зрозуміло, що регіональним, які мають менші бази, менше фахівців і обмежені можливості, важко конкурувати. Тому в цьому сегменті щороку перемагає одна компанія, а між регіональними немає навіть такого рівня боротьби. І це прикро. Ця тенденція вже існує не перший рік, і ми ніяк не можемо знайти логічного виходу, хоча проблема вже неодноразово обговорювалася.
Оксана Єлманова:
Голосування цього року було інтерактивним. Я нічого не можу сказати про підрахунок голосів. Проблема полягала в іншому. На мою думку, було дуже багато номінантів. А можливості «не проголосувати» не передбачалося. Я, наприклад, не завжди могла визначити для себе переможця. І не тільки тому, що розрив між сильними і слабкими був невеликий, а просто через те, що я не знала того чи іншого матеріалу. Власне, з цієї точки зору можна стверджувати, що все проходило доволі суб'єктивно. Багато хто голосував, так би мовити, пальцем в небо.
У майбутньому я би хотіла, щоб цей процес якось структурувався. Я би порадила створити таку систему, щоб можна було голосувати за ті продукти, з якими експерт добре знайомий. З професійного погляду, ми ж також не вивчаємо кожну програму докладно, оскільки не втручаємося в програмні концепції. Тобто, ми знайомі з більшістю програм як звичайні глядачі. А мені здається, що в експертів має бути глибше знання про матеріал, який він оцінює.
Микола Фартушний:
Ті переможці, які отримали статуетки, - це справді найсильніші. І я на сто відсотків можу погодитися з вибором експертів. Звісно, мій особистий вибір у низці випадків не збігався, а в низці інших був таким самим, але цього року це було на диво об'єктивно. Єдине, де є проблема, - це проблема з регіональним мовленням.
3. У пресі вже з'явилися критичні оцінки і премії, і загалом ситуації на телевізійному ринку країни. Приміром, висловлювалися докори всій галузі в тому, що фактично у нас не створюється передачі для висококультурних, інтелектуальних глядачів. Що ви можете сказати з цього приводу?
Лариса Мудрак:
Одна із співробітниць загальнонаціонального каналу сказала цікаву річ, коли ми обговорювали критику щодо «Телетріумфу», яка нещодавно вирувала у ЗМІ. Вона звернула увагу на те, що величезна кількість людей працює на загальнонаціональних телеканалах, їх, напевне, набагато більше ніж тих, хто не задоволений. Тобто критична маса людей, яка працює над створенням продукту, незрівнянно вища, ніж тих, хто не потрапляє в номінації. Просто це один доказ, що незадоволені завжди бувають. Але, якщо більший відсоток людей, котрі можуть створювати якісний медійний продукт, працюють на одному боці, то їх голос завжди є вирішальним.
Однак, наголошу, що на мій погляд, в ефірі вітчизняних телеканалів зовсім мало освітніх, культурологічних програм і передач. Я особисто пошкодувала, що програма «Театральні сезони», яку веде на «Першому національному» Світлана Леонтьєва, не набрала достатньої кількості голосів експертів. Я думаю, що номінація - «Оригінальна розважальна програма», в яку вона була заявлена, не зовсім відповідає змісту подібних передач про мистецьке життя, адже ця програма оригінальна, але не розважальна. Тому, вважаю, нам варто задуматися над тим, щоб програм із таким контентом було більше і в ефірі, і на «Телетріумфі». Бо, власне, саме вони репрезентують і нашу автентичність, і культурну спорідненість з іншими європейськими країнами.
Оксана Єлманова:
Важко не погодитися з таким твердженням. Але це ж проблеми не лише телевізійної галузі, а духовного й культурного рівня нашого суспільства в цілому. Подивіться, наприклад, про що ми говоримо на буденному рівні. Нас більше цікавлять різного роду інтриги навколо відомих людей при владі та політичні скандали. Дедалі більшу популярність здобувають політичні шоу. Це про що говорить? Про здоров'я чи, навпаки, нездоров'я суспільства? Виходить замкнене коло. Адже не лише телебачення повинне стимулювати духовний розвиток людини. Воно відповідає тим запитам, які притаманні людям. Виходить, що нині наше суспільство не потребує інтелектуального продукту. На жаль, не так багато людей хочуть дивитися інтелектуальні проекти, які б поглиблювали нашу духовність, стимулювали нас до роздумів.
Я би сформулювала свою позицію таким чином: потрібно розуміти, чого саме ти хочеш і що ти як професіонал та вагома людина в індустрії готовий для цього зробити.
Микола Фартушний:
Стосовно критичних оцінок, то тут взагалі не хотілося б щось пояснювати. Тому, що критичні оцінки, з якими я знайомився, можна поділити на дві категорії: по-перше, це наївні мрії, мовляв, і знову не відбулося нічого ідеального, знову премія має вади. З іншого боку, це така зловтіха, мовляв, і знову поділили між собою олігархи цю премію. І при цьому критики забувають, що телевізійний ринок у нас уже давно поділений. Тому, на жаль, серед цих зауважень не було об'єктивних, професійних, тих, до яких би можна було прислухатися і зробити висновки на майбутнє. Воно все так: або смаковий, особистісний підхід, або зловтіха, і того, й іншого я не поділяю.
Стосовно створення висококультурних та інтелектуальних передач для висококультурних, інтелектуальних глядачів. Коли ми говоримо про те, що держава повинна піти з ринку телебачення, ми повинні розуміти, що ринок диктуватиме програмні концепції наших мовників. У нас єдиним замовником висококультурних і інтелектуальних передач може бути держава, принаймні на разі так складається. Вона може стимулювати, вона це робить гірше або краще, але інших варіантів у нас немає.
Взагалі я можу процитувати слова Стіва Джобса, мені цей вислів страшенно подобається. Він сказав про те, що коли був молодший, йому здавалося, що всі телекомпанії світу змовилися, аби зробити людей тупими. Але коли він став старшим і зрозумів, що вони не змовилися, то усвідомив, що це страшніше. Адже, якби була змова, то можна було б влаштувати якусь революцію, когось скинути, вбити і вирішити таким чином цю проблему. Але він осягнув, що населення цього хоче, що компанії роблять те, чого хочуть люди. Це ще гірше, тому що людство хоче бути тупим. І тут нічого не вдієш.
Якщо компанія йтиме за рейтингами, за уподобаннями глядачів, то наше телебачення приречене бути таким, яким воно є. Критикувати його за це можна, можна не критикувати, проте це об'єктивні речі. Держава може створювати умови, щоб розвивалося високоінтелектуальне телебачення. Можна робити преференції для дитячого мовлення, як ми це робимо, коли зменшуємо ліцензійний збір. Однак це разова акція, ми раз цей ліцензійний збір зменшили, компанія спробувала виконати ці ліцензійні умови, а потім через рік прийшла і сказала: «Не змогла», і переходить на звичні рейки. Держава, на жаль, дуже мало опікується тим, щоб стимулювати створення таких передач.
4. Як бути регіональним каналам, адже вони не можуть пробитися у переможці? Столичний канал «Сіті» вже котрий рік поспіль не лишає їм жодного шансу. Можливо, варто розширити перелік номінацій для них?
Лариса Мудрак:
Звичайно, що якість продукту каналу, на якому працюють ті самі столичні фахівці, що й на загальнонаціональних, відрізняється у кращий бік. Зрозуміло, що регіональним, які мають менші бази, менше фахівців та менше можливостей, важко конкурувати. Тому в цьому сегменті кілька років поспіль перемагає одна компанія, а між регіональними немає навіть такого рівня боротьби. І це прикро. Ця тенденція вже існує не перший рік, і ми ніяк не можемо знайти логічного виходу, хоча проблема вже неодноразово обговорювалася.
Я думаю, що доцільно винести столичні канали в окрему номінацію, щоб вони змагалися між собою.
Оксана Єлманова:
Коли я голосувала, то зловила себе на думці, що не зовсім правильно, коли змагається регіональна програма з загальнонаціональною. Тут складно. Я думаю, що регіональні потрібно виводити в окрему номінацію, тому що вони весь час будуть програвати столичним каналам. Це ж принципово різні продукти. Їх не можна порівняти. Регіональне телебачення потрібно виводити в окремий блок. І ще, завдання цієї премії - популяризувати, «піднімати» регіональне телебачення, яке має свою важливу місію. Як державний службовець можу вам сказати, що на нього покладаються великі надії.
Микола Фартушний:
Вже вкотре на регіональних номінаціях перемагає київська компанія «Сіті». Я не хочу сказати, що вона погана, вона хороша, але таким чином ми позбавляємо стимулу регіональні компанії з периферії, обласних, районних центрів. Я думаю, що тут треба щось думати, і під час підбиття підсумків викреслювати компанії з «київською пропискою», хоча це буде дискримінація. Можливо, якась окрема номінація має бути, де буде вказано: окрім Києва, столиці. Експерти голосують за «Сіті», тому що вони живуть у Києві, бачать Київ, а все інше бачать за тими уривками, які представили номінанти на конкурс. Цей вибір не те що необ'єктивний, він відбувається на різному рівні інформованості. Можливо, тут потрібно вигадати окрему номінацію для регіонів, які перебувають поза межами Києва. Тому що ми позбавляємо стимулу для розвитку регіональні компанії.
5. Ваші рекомендації на майбутнє
Лариса Мудрак:
Дуже багато на конкурсі залежить від подачі матеріалу. Мова йде про чітку та правильну анотацію, яка має бути надана. Тобто про формат представлення своєї програми на конкурсі. Експерт не в змозі дивитися кожен продукт по дві чи три години. А відповідно до вимог, потрібно надати коротку версію, по 20-30 хвилин. Цього року дозволено було подавати передачі в повному обсязі. Але ж ці конкурсанти значним чином позбавляють себе шансів перемоги. Представлення має бути чітким та лаконічним. А для цього треба виділити окремий час, щоб скоротити, сформатувати, створити режисерську версію або монтаж.
Цього року є один великий плюс - робота електронної бази. Оцінювати було легко, сайт працював добре. Голосування було електронним. Я з будь-якого місця могла переглядати роботи та оцінювати. Це заслуга Індустріального телевізійного комітету, який впровадив таку систему. І якщо ця система працюватиме надалі, велика кількість експертів буде виправдана.
Водночас одне із технічних ноу-хау цьогорічної церемонії спрацювало не дуже добре - електронні квитки. З одного боку, така система мала бути комфортною, а вийшло доволі заплутано. При всіх технічних інноваціях тут треба йти старим шляхом.
А ще цього року був ажіотаж, тому що всі знали, що над проектом працює професійна команда. Всі знають, що «Інтер» робить якісно, що Зеленський робить цікаво, а оперний театр надає свій шарм та урочистість. Надалі потрібно подумати над формулою проведення «Телетріумф», наприклад, традиційно його проводити в опері, бронювати її за рік і мати свій своєрідний стиль і традицію проведення.
Оксана Єлманова:
Загалом, я вже сказала, що можна удосконалити систему голосування експертів та подумати над номінаціями для місцевих мовників - це основне. А сама премія, я переконана, потрібна як для телевізійників, так і для їхньої аудиторії.
Микола Фартушний:
На мій погляд, наше телебачення - це ідеальна схема, бо якби воно не йшло за глядачем, а підтягувало глядача на вищий рівень, задавало планку, задавало рівень інтелекту, культури, до якого б підтягувалося населення, це означало б, що компанії мають відмовитися від створення рейтингового продукту, і від «гумору нижче пояса». Для дуже багатьох компаній це є річчю немислимою.
6. Чи були програми за які Ви особисто вболівали?
Оксана Єлманова:
Я люблю програми, які спрямовані на позитив. Брудні скандали, покази того, як когось вбили, розстріляли тощо мені не цікаві зовсім. Я тішусь, коли з'являються програми, котрі несуть в собі добро і позитив. Мені дуже подобається програма Маші Єфросиніної «Здійснення бажань». Можливо, комусь вона може видатися занадто простою чи поверховою. Однак ця передача створює якусь внутрішню радість. Таких емоцій зараз дуже бракує. Вона засвідчує, що у підростаючого покоління є певні цілі, і добре, що вони хоч є. Це приємно. Саме за цю програму я і вболівала.
Микола Фартушний:
Не було програм, за які я особисто вболівав. Я намагався підійти абсолютно об'єктивно. Тому що я не можу собі цього дозволити з огляду на посаду (адже мене включили до складу експертів за посадою, а не тому, що я розумніший за інших). Тому я не міг собі дозволити проявляти особисті емоції. Я намагався підійти об'єктивно.
Фото надано ІТК та «Детектор медіаю»
