Експресивна, феєрична, єдина і неповторна, нестандартна, своєрідна, блискавична, незвичайна… Можна знайти ще купу епітетів, і всіх буде замало для того, аби розповісти про Катерину Степанівну Серажим, професора, доктора філологічних наук, викладачку Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Її важко не помітити і ще важче забути. Її однаково пам’ятають всі студенти: ті, хто просидів у неї на парах чотири роки, і ті, у кого вона зовсім не викладала. Катерина Степанівна постає у кількох іпостасях одразу, і от уже багато років не втомлюється поєднувати кілька ролей.

 

Катерина Степанівна почала свою викладацьку кар’єру зі школи. У своїй короткій біографії для сайту кафедри ВСР вона зазначає, що у віці 15 років попросила вчительку української літератури самостійно провести урок. Звідти все і почалося. Потім – закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, працювала у львівській школі №9 вчителем української мови та літератури. Потім отримала посаду асистента кафедри Видавничої справи та редагування в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова. В українській мові більше за все любить синтаксис, і може розповідати про нього годинами. 

 

З 1994 року професорка працює у Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка на кафедрі Видавничої справи та редагування. Викладає текстознавство, літературне редагування, редакторські стратегії та інші профільні «редакторські» дисципліни. 

 

Катерина Степанівна неодноразово повторює, що викладання – це її життя. Всі студенти сприймають її по-різному, але ніхто не лишається до неї байдужим. Її методика викладання – нестандартна: вона ніколи не читає лекцію з листочка або підручника. Теорія завжди щедро всипана різноманітними, актуальними прикладами. Домашні завдання – трохи громіздкі, але цікаві. Вона вчить своїх студентів так само тонко відчувати текст, осягати його «душу», шукати приховане. Готує справжніх фахівців, пам’ятає кожного студента та завжди слідкує і помічає, хто який шлях обрав по закінченню інституту. Ця жінка любить свою справу так, як тільки можна це любити. Вона опікується магістрами та аспірантами. До речі, щодо магістрів. У Інституті журналістики тільки нещодавно з’явилася магістратура зі спеціальності «Видавнича справа». До цього студентам пропонували вступати лише на журналістику. Катерина Степанівна багато разів згадувала про те, як студенти-випускники кафедри ВСР, відмінники, за власним бажанням відмовлялися від вступу на магістратуру. Мотивували це тим, що якщо вступлять на журналістику – стануть «чужими». «Краще вчитимемося на спеціаліста, але лишимося "вашими" - видавцями», - так відказували студенти. Для Катерини Степанівни це – найвища відзнака за її величезну працю.

 

У її арсеналі безліч науково-методичних праць, більшість яких присвячено текстознавству. Текст – те, чим живе Катерина Степанівна, її «коронний номер», її родзинка. Вона розглядає текст як живий організм, і вміло розкладає його на молекули та атоми. Літери, слова, речення – це ніби «тіло» тексту. Проте, професорка вміє бачити і його «душу»: прихований зміст, авторські мотиви. Одна із найбільших та найвагоміших праць – «Текстознавство», над яким Катерина Степанівна працювала 7 років. Підручник побачив світ, а світ побачив підручник у 2009 році.

 

У студентів Катерина Степанівна асоціюється із такими поняттями, як «дискурс» та «патогенний текст». Це ті теми, яким вона приділяє особливу увагу. Вийшли друком видання «Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики)» К.: 2002 (2009), «Текстологія: елементи тексту і апарат видання» К.:1998, та багато іншого.

 

Окрім цього, Катерина Степанівна є авторкою численних навчально-методичних праць, монографій, авторефератів, дисертацій, та близько 80 наукових статей. 

 

Катерина Степанівна обіймає посаду профорга Інституту журналістики. Всі студенти пам’ятають її також за діяльністю колективів «Катруся» та «Калина». «Катруся» - етнографічний ансамбль, який виконує колядки, щедрівки, народні пісні. Виступають не лише у своєму інституті. «Калина» - літературно-мистецький гурт, який об’єднує тільки студентів кафедри ВСР і займається більше різноплановою діяльністю. «Калина» ставить п’єси, прозові твори, учасники гурту також виконують різноманітні народні пісні. 

 

Професорка займається благодійністю: регулярно відвідує разом із студентами дитячий будинок «Оберіг» у місті Богуслав. Дітей вітають зі святами, купують їм подарунки, необхідні речі. 

 

Не лишається без уваги і Лук’янівське кладовище, на якому Катерина Степанівна разом зі студентами прибирає закріплений за Інститутом сектор. Вони дбають про занедбані могили: забуті, або такі, за якими вже просто немає кому доглядати. Часто доводиться прибирати місця, де поховані відомі люди. Так, навіть про всесвітньовідомих особистостей іноді забувають після смерті, нажаль.

 

 

Існує думка, що давньоримський полководець Юлій Цезар умів робити одночасно кілька справ: читати, писати, вести розмову… Катерина Степанівна Серажим – людина, яка по життю вміло поєднує вміння займатися кількома справами, і кожна із них – завжди вдала. Викладання,  наукова діяльність, благодійність, музична творчість – все це її заслуги. 

 

Про себе вона говорить: «Я – неповторна, феєрична жінка». І це – правда. Чесно кажучи, першокурсники, які вперше приходять на її лекцію, часто навіть лякаються: не всі очікували побачити стільки експресії й енергії в одній людині. Проте, з часом починаєш звикати, і розумієш, що такого ти не побачиш на жодній парі. Кожна лекція – ніби маленька вистава, сповнена почуттів, емоцій, яскравих прикладів, життєвих історій. Всі студенти можуть підтвердити, що існують пари, на яких часто хочеться спати, бо так нудно. Але тут – не заснеш. Тут не можна відірвати очей до останньої хвилини, тут запам’ятовується все, що говорить ця викладачка. «Я повністю відверта із вами, завжди. Я ніколи не граю»,- каже Катерина Степанівна. І це так і є.