Новий смак Любка Дереша
Про те, куди подівся письменник, чому не виходить його книжка і до чого призводять психотехнології
Твори Любка Дереша перекладені російською, польською, італійською, сербською, німецькою мовами й користуються неабияким попитом у закордонного читача. Завдяки цьому останні роки Любко Дереш живе за рахунок своєї письменницької творчості, має можливість подорожувати, а відтак спростовує усталену думку, що з літератури не проживеш. За неперевіреними чутками, в Єгипті Любко Дереш не лише написав нову книжку, а й одружився.
Раніше, спілкуючись із молодим письменником, журналісти полюбляли говорити про його шанувальниць, плагіат, публічність і містику. Все це відійшло у минуле, як і усталений образ письменника–вундеркінда, який свій перший роман «Культ» написав ще у школі. За останні п’ять років (а саме стільки часу минуло після виходу останнього роману Дереша «Трохи пітьми, або На краю світу») не було такого навкололітературного блоґу, на якому б не обговорювали три нагальні питання: чому Любко Дереш не видає свою нову книжку, що з ним трапилося і куди він зник? Сподіваємося, це інтерв’ю, записане «УМ» не без допомоги електронної пошти, заспокоїть усіх Любкових шанувальниць і шанувальників.
«Мені добре працюється в теплому кліматі»
— Любку, для початку спробую випитати місце твого перебування. Наскільки мені відомо, нині ти в Єгипті...
— Невже wikileaks опублікували нашу переписку з Сергієм Жаданом?
— Окрім Сергія, є інші джерела... Підозрюю, в тих місцях тебе зацікавили не п’ятизіркові готелі з купою вітчизняних туристів?
— Мені добре працюється в теплому кліматі. Я захоплююся скромністю тутешніх людей. До вподоби і сусіди — Шумер і Вавилон.
— За останні кілька днів я перечитала чимало твоїх інтерв’ю, записаних упродовж останніх років, і не змогла скласти якийсь усталений образ Любка Дереша. Таке відчуття, що ти постійно змінювався, у тебе з’являлися нові пріоритети, погляди на життя, літературу, Україну. Це правильне спостереження?
— Для молодої людини це простимо — постійно змінюватися. Було би фатально триматися своїх хибних переконань і видавати їх за авторитетну думку.
— Як далеко тобі хотілося б зайти в цьому процесі змінювання і, очевидно, самовдосконалення?
— У цей процес самовдосконалення і змін втягнуті всі люди, я тут не виняток, а, скоріше, підтвердження правила. Ми приречені вчитися й отримувати уроки до самої смерті, таке життя. Тому запитання не в тому, як далеко може зайти сам процес — він примусовий, неминучий і сам вирішує, скільки йому тривати, — а в тому, як бути щасливим у цих змінах.
— Як можна окреслити коло твоїх сучасних зацікавлень: йога, психотехнології...
— Це пошук відповідей на три найголовніші запитання: хто я? для чого цей світ? яке моє призначення в ньому? Правильні відповіді на ці запитання приносять щастя на шляху змін, власне, надають їм сенсу, керунку, сили.
— Одне із завдань йоги — допомогти людині побороти свої комплекси, страхи і невпевненості. А втім ти сам говорив, що твої перші тексти народилися з фобій і маній. Виникає закономірне запитання: якщо людина подолає всі свої неврози, чи зможе вона після цього творити?
— Якщо людина здійснить цей подвиг, справжня творчість, яка йде від серця, щойно почнеться. До цього були мимовільні описи фізіології автора і нейролінгвістичне програмування аудиторії.
— Ти погодишся з думкою, що кожна людина може написати геніальну книжку, якщо зважиться написати про своє дитинство?
— Так. Адже така книга буде переказом п’єси, написаної найвищим Драматургом.
«Моя нова книжка про ідею–2012»
— Після захоплення психотехнологіями чи змінилися твої літературні вподобання?
— Я тимчасово відійшов від сучасної прози. Хочеться іншого смаку — смаку дива, яке завжди з тобою. Такий смак мають тексти, написані не про себе і не для себе. Це тексти–одкровення. Старий Заповіт, Новий Заповіт, Коран, Веди, Пурани, Тантри, Упанішади, Авеста, Книги мертвих, Книга пісень, Старша Едда, Епос про Гільгамеша, Пополь–Вух — є потужний пласт літератури, який дає цей смак. З появою iнтернету весь цей культурний шар став доступним. Шкода проґавити таку нагоду.
— Якщо ти перестав читати сучасну прозу, чи не завадить це тобі бути одним з її творців?
— Гадаю, в житті кожного літератора мусить бути період вивчення коренів свого ремесла. Вони — не в художній літературі. Найдавніші тексти — це релігійні гімни. Це розмова людини із власним Творцем.
— Якою є доля твоєї книги «Як стати Богом і не заплакати»?
— Лежить у редакції, чекає, коли дадуть вказівку запускати друкарські верстати.
— Яких знань тобі довелося набути, щоб написати цю книжку?
— Я вивчив усе, пов’язане з «питанням» 2012 року, тому що книжка частково і про ідею–2012. Також роман присвячений музиці, її створенню. В цій темі мені давали поради майстри своєї справи: Алла Загайкевич, Данило Перцев, Михайло Шух, Віктор Антончик — люди з протилежними поглядами на музику. В результаті роботи над текстом у роман проник хіба що дух розмов із великими. Але, мабуть, саме дух і є найціннішим.
— Чому книжка так довго «не виходить на люди»?
— Деякі природні процеси дуже повільні. Наприклад, самка кита виношує своє дитинча півтора року...
— Це взагалі якосьне властиво сучасній українській літературі: коли письменник дозволяє собі довге творче мовчання.
— Я прийшов у сучасну літературу міняти її властивості.
— А наступними твоїми героями справді будуть арт–менеджери?
— Ні, це був жарт. Річ у тiм, що головні герої роману «Як стати Богом і не заплакати, або Голова Якова» — «арт–менеджери» найвищого рівня. Їхнiй товар — фундаментальні ідеї людства.
«Україна відіграє ключову роль у розвитку Євроазійського сектору»
— Чи не було ідеї видати книжку — художню чи публіцистичну — про свої мандри?
— З приємністю погодився б стати співавтором книги–фотоальбому про життя бедуїнів на Синаї.
— Наскільки реальною є поява якогось посібника від Любка Дереша: приміром, «Як побороти невпевненість?», «Як розкрити свій прихований потенціал?»
— 50 на 50. Ми плануємо, а воно стається. Ми думаємо, що знаємо себе, а ми себе не знаємо.
— Чи змінилося на відстані твоє ставлення до України?
— Я впевнився в тому, що Україна має відіграти ключову роль у розвитку Євроазійського сектору. «Українська весна» розпочнеться зі Львова.
— Що тебе найбільше непокоїть у нинішньому світі? Стан довкілля, культура споживання, глобалізація...
— Віртуалізація. Наростаючий аутизм. Деградація цінностей і мотивацій.
— Прогноз Любка Дереша на 2012 рік...
— Будь–який прогноз є ідолопоклонництвом. Я вірю в любов, а не в страх.
Любомир Дереш народився 1984 року на Львівщині. За освітою — економіст. Звання «письменник–вундеркінд» закріпилося за Дерешем після виходу 2002 року в часописі «Четвер» його першого роману «Культ», який він написав у 15 років. Критики відразу відшукали в тексті перегук із творами європейських авторів, але, на їхнє диво, звинувачення у плагіаті чесний Дереш не відкинув. Після «Культу» друком вийшли романи «Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!» і «Трохи пітьми». Любко Дереш є учасником книжкових проектів, ініційованих Сергієм Жаданом, — «Трициліндровий двигун любові» та «Декамерон. 10 українських прозаїків 10 останніх років», а також автором двох книжок для дітей: «Ганя — заклиначка змій» та про дитинство видатних дітей — Марка Твена, Стівена Кінга, Миколи Гоголя та Ніколи Тесли. Роман «Голова Якова» (підзаголовок — «Як стати Богом і не заплакати»), над яким Дереш працював майже п’ять років, має вийти в лютому у видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Кілька років Любко Дереш практикує йогу. Кілька років тому викладав киянам «Психотехнічні практикуми».
Тетяна Терен, «Україна молода»
Фото - http://umoloda.kiev.ua
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Тетяна Терен, «Україна молода»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
