Німецькому режисеру Кирилу Туші, який має російське коріння, знадобилося п’ять років, аби відзняти майже двогодинну картину про долю колишнього керівника компанії ЮКОС Михайла Ходорковського. Вперше фільм показали на цьогорічному Міжнародному кінофестивалі в Берліні. Цю подію тоді затьмарив неприємний інцидент: Напередодні прем’єри зловмисники пограбували офіс режисера, вкравши комп’ютери, в одному з яких був оригінал стрічки, запланований для показу на «Берлінале». Фільм знімався в Росії, Великобританії, Німеччині, Ізраїлі та США. І от тепер цього тижня стрічка вийшла на екрани німецьких кінотеатрів. 

Кирил Туші: Усе залежало від фінансів. Через брак грошей у прокатників фільм не зміг вийти в широкий показ відразу після «Берлінале».

 

Кирил Туші: У будь-якому разі, німецькі прокатники їм зацікавилися. Адже Росія - держава, яка має давні стосунки з Німеччиною. І німці хотіли б більше про неї дізнатися і спробувати її зрозуміти.

 

Кирил Туші: У Німеччині взагалі менше ходять в кіно, ніж, наприклад, у Франції, і ще менше, ніж за океаном. Думаю, що в нас подібне кіно дивляться освічені представники середнього класу, а також люди, які цікавляться політикою, а не фанати бойовиків.

Кирил Туші: Це непросте запитання. На початку 90-х в Росії закони не дотримувалися, що стало системою, частиною якої був Ходорковський. Якщо людина була частиною системи, незалежно від того, хто вона - бізнесмен або політик - в чомусь звичайно, винна. Але докопатися до правди зараз, на жаль, нелегко. Проте, Ходорковський був не поодиноким випадком. Позатим, я упевнений, що постраждав він, головним чином через те, що намагався розірвати це порочне коло, вийти з нього. Але йому не дозволили це зробити.

Кирил Туші: Робити це було дуже складно. В першу чергу, через страх. Всі просто боялися говорити на цю тему. А деякі були відверто нечемними: «Чому ви запитуєте мене про Ходорковського? Він лузер! Чому мене повинен цікавити цей ідіот?» Усі наближені до уряду просто відмовилися говорити. Готові до спілкування були тільки ті, хто перебуває за кордоном - Ігор Юргенс в Лондоні й інші вигнанці, які не можуть повернутися до Росії. 

Кирил Туші: Я був дуже рад. Адже ніхто не вірив, що мені вдасться зняти це десятихвилинне інтерв'ю. Я був дуже здивований. Думаю, що суддя Данилкин дозволив нам записати інтерв'ю тому, що в нього не було чітких вказівок стосовно реагування на наш запит.

 

Кирил Туші: Гадаю, що другий процес був абсолютним нонсенсом. Думаю, що й під час першого процесу не все було чисто, що й підтвердив Суд з прав людини. Зокрема, це стосується того, як проводився процес і в які терміни. Гадаю, що це відбувається тому, що в Росії немає розділення між законодавчою й виконавчою владою. Не подумайте, що я антиросійські налаштована людина. Але, на мій погляд, в Росії дуже просто чинити політичний тиск на суддів. Нерідко на правосуддя можна впливати за допомогою тиску згори або грошей. І правим виходить той, за ким сила й влада. Тому тут не йдеться про правосуддя, оскільки в даному разі зникає сама логіка правосуддя.

Кирил Туші: На перші два листи він не відповів. Але потім я передав ще один лист через адвокатів. На нього я отримав три довгі відповіді. На жаль, в картину з них увійшло лише відсотків десять.

Кирил Туші: Ні, ймовірно, вони зникли десь на пошті.

Кирил Туші: Ні, про «Ходорковського в спідниці» знімати фільм не збираюсь. Паралелі є, але їх не так багато, як здається. Хоча одна чітка спільність все ж таки існує: в обох країнах рацію має завжди той, хто при владі.