Напередодні цієї довгоочікуваної події УНІАНу вдалось поспілкуватись із самим письменником про чергове творіння і все, що з ним пов’язано.

–Джерел натхнення в мене взагалі не існує. Проте є певні речі, завдяки яким хочеться писати. У випадку з «Лексиконом» це, наприклад, абетка, її своєрідний диктат. Від нього неможливо втекти, якось викрутитись. Отже, треба напружитися так, щоби знайти максимум творчої свободи в заданих абеткою межах. Мені це страшенно цікаво – вигадувати собі самому якісь перешкоди, а потім їх долати.

 

–Ну, ви вже знаєте, мабуть, що справжня гра – це та, яка насправді НЕ ГРА. Моя книжка – про все на світі, бо вона перш усього про людину в часі. От ця людина в часі намагається ще й розшукати себе у просторі. І вона чіпляється за певні координати. Так що тут само існування волає про себе. А те, що це волання вибрало для себе таку ігрову форму – то це ж лише відволікаючий маневр. Даруйте незграбне слово «відволікаючий» – просто воно в цьому випадку найточніше передає суть того, що я хочу сказати. Таким чином, хтось із читачів повірить цьому маневрові і сприйме книжку виключно на ігровому рівні. А хтось піде глибше і зрозуміє, наскільки це НЕ ГРА.

 

–Звичайно. Про читача неможливо не думати. Але в той же час буде якось неправильно йому догоджати. Думаючи про читача, автор не сміє не бути самим собою. Тобто висловлюватись у єдино можливий для нього спосіб. А читача ж насправді все одно немає – є читачі. І вони всі різні, кожен із них має суто своє уявлення про те, чим автор не догодив.

 

–Це дуже короткий текст і він у книжці останній. Вам буде нескладно прочитати його. Я все одно не зможу цього переказати, але якщо вас і справді так цікавить це питання, то ви просто прочитаєте – і все зрозумієте. Це забере якісь лише 2 – 3 хвилини, не більше. Зате Вашу цікавість буде вдоволено. :)

 

–Ну, це один зі станів. Один з моїх улюблених. Я без нього вже не я, тобто я без нього не можу. Колись я подорожував для того, щоб мати про що писати. А тепер я пишу для того, щоб могти знову кудись поїхати. :))

 

–Секрети? Є, напевно, якісь секрети, але вони на те й секрети, щоб ними не ділитися :) Про мрії десь побувати також не можу сказати нічого, бо я про таке не мрію. Я просто їду туди, куди мене запрошують. Якщо мене кудись не запрошують, то я туди не їду. А мрії тут ні до чого.

 

–На останньому :) Це найменш інтимна з моїх книжок :). Ні, якщо серйозно, то ось був такий німецький романтик Жан-Поль, автор дуже інтимних романів, де героя звати Жан-Поль і він письменник. Я його, до речі, згадую в «Лексиконі» – в розділі про Байройт. Так от, у Жан-Полеві часи читачі так само полюбляли запитувати, чи це він, чи це він про себе. І Жан-Поль на це зазвичай відповідав: «Так, це я. Але це не про мене». Проте іноді він казав інакше: «Ні, це не я. Але це про мене»:)). От і я десь близький до нього в цьому сенсі.

–Мова йде. Трохи вже перекладено німецькою та польською, працюємо далі. Уривки з італійськими містами було опубліковано російською в журналі «Дружба народов». Уривки зі швейцарськими містами, крім німецької, будуть перекладені італійською та французькою. А там побачимо.

 

–Я на цьому зовсім не розуміюсь, особливо на стратегічних іграх. Ніколи в житті не грав, тож таки справді не розуміюся. Однак якщо в когось виникнуть ідеї – то чому б і ні? Тобто я хочу сказати, що хай собі з’являються якісь побічні продукти. Якщо вони захочуть з’являтися, то чого ж.

 

–Поки що їх відбудеться дві – перша 11 листопада в Києві, друга 13-го в Чернівцях. Усі деталі знайдете, зокрема, і на сайті фестивалю Meridian Czernowitz. Бо це тепер водночас і сайт мого видавця. Обидві презентації вестиме Олександр Бойченко, який є відомим майстром «розмовного жанру». Нудно бути б не повинно. Запрошую всіх, хто в ці дні десь поруч. Там, здається, вільний вхід і місць мало б вистачити. Ага, не забути б – на київській презентації я спробую назвати переможців гри. Тобто вже НЕ ГРИ :)