З нагоди 60-річчя українського телебачення, що святкується цього місяця, «Детектор медіа» розпочинає публікацію циклу матеріалів, присвячених історії українського та світового телебачення. В ньому буде подано відомості про факти і події, пов'язані зі становленням і розвитком телеіндустрії в різні роки, але протягом одного місяця. Читач не лише ознайомиться зі щомісячною хронікою українського ТБ, а й дізнається про передумови і світовий контекст, у якому формувався вітчизняний телепростір.

Ці матеріали було опубліковано в журналі «Детектор медіа» протягом 2008 року й нині вперше буде представлено аудиторії інтернет-проекту «Детектор медіа». Автор циклу - відомий дослідник історії вітчизняного і світового телебачення Іван Мащенко, заслужений працівник культури України, академік Української та Європейської телевізійних академій, автор понад двох десятків «телевізійних книг» (у тому числі «Телебачення України» у 2-х томах та двотомної «Енциклопедії електронних мас-медіа»).

(Читайте попередні матеріали циклу: Історія телебачення в січні, Історія телебачення в лютому, Історія телебачення в березні, Історія телебачення у квітні.)

1911, 9 травня. Викладач Санкт-Петербурзького технологічного інституту Борис Розінг першим у світі продемонстрував передачу по дротах зображення за допомогою сконструйованої ним апаратури, одна «сторона» якої (приймач) була електронною. Це був перший крок до електронного телебачення на противагу розробленому тоді у ряді країн так званому механічному ТБ.

1940, 5 травня. На Ленінградській студії ТБ відбулася прем'єра опери Юлії Вейсберг «Гюльнара» - першого музичного твору цього жанру, спільно написаного для телебачення. Це засвідчило творчий пошук ентузіастів раннього радянського телебачення.

1941, травень. Регуляторний орган у сфері телебачення і радіомовлення США - Федеральна комісія зв'язку (ФКЗ) - схвалив єдиний (діючий дотепер) стандарт американського телебачення: 525 рядків/60 полів для монохромного (чорно-білого) ТБ. Цей стандарт пізніше було прийнято також у Канаді, Японії, Кореї, Китаї, на Кубі та в ряді інших країн.

1949, 2 травня. Перша в СРСР спортивна телепередача - репортаж про футбольний матч на московському стадіоні «Динамо», проведений за допомогою пересувної телевізійної станції ПТС-49. Для її розробки було використано трофейні німецькі телекамери «Тонне-6», об'єктиви яких гітлерівці встановлювали на керованих крилатих ракетах «ФАУ».

1954, 30 травня. Вперше у Києві було проведено позастудійну передачу за допомогою ПТС-52. З приміщення театру опери і балету імені Т. Шевченка транслювалося урочисте засідання, присвячене 300-річчю возз'єднання України з Росією. ПТС-52 була розроблена в 1952-54 роках групою московських конструкторів, і першій її зразок (ще дослідний) було подаровано Держтелерадіо СРСР Київському телецентру і випробувано на святкових трансляціях.

1956, 1 травня. В ефір вийшла перша передача Одеської студії телебачення. Технічне забезпечення мовлення здійснювалося за сприяння кафедри телебачення місцевого Електротехнічного інституту зв'язку імені Попова, де з 1949 року велися експериментальні передачі всередині інститутського приміщення по замкнутому циклу.

1956, 7 травня. Київська студія телебачення показала перший теленарис власного виробництва хронометражем 40 хвилин, знятий на 16-мм (вузькій) негативній кіноплівці.

1957, 16 травня. Уряд прийняв постанову про створення Державного комітету по радіомовленню і телебаченню при Раді Міністрів СРСР, і у зв'язку з цим звільнив Міністерство культури від опікування справою телебачення і радіомовлення.

1958, травень. За даними ЮНЕСКО, на той час у всьому світі налічувалося 57 млн телевізорів (з них 12 млн - у Європі, 45 млн - на Американському континенті). У світі працювало близько 800 телецентрів і ретрансляторів.

1960, 1 травня. Завдяки напередодні введеній в дію кабельній магістралі Москва - Київ першотравневий святковий репортаж з Красної площі вперше дивилися у ряду центральних областей України, а москвичі побачили святковий Хрещатик.

1965, 8 травня. Цього дня популярна програма ЦТ «Естафета новин» велася із Севастополя і присвячувалася 20-річчю Перемоги та 21-й річниці визволення від фашистів міста-героя. Коментатор Юрій Фокін вів репортаж безпосередньо з боту крейсера «Куйбишев». Для того, щоб подати телесигнал до Сімферополя, а вже звідти - в Москву, довелося терміново прокласти радіорелейну лінію через гірський перевал на Ай-Петрі.

1965, 29 травня. На Харківському виробничому об'єднанні «Комунар» розпочато серійний випуск уніфікованих телевізорів чорно-білого зображення моделі УНТ-47/59 «Берізка». Харківські радіофахівці стали співзасновниками і першого радянського кольорового телеприймача.

1967, 9 травня. Вперше по Всесоюзному радіо і на Центральному телебаченні о 18.50 - 19.10 транслювалася передача «Хвилина мовчання». Відтоді вона стала одним з основних обов'язкових траурних ритуалів у День Перемоги.

1968, травень. Прямою трансляцією військового параду, присвяченого 20-м роковинам утворення держави Ізраїль, дебютувало у Тель-Авіві телебачення цієї близькосхідної країни. Державний телеканал почергово вів передачі на івриті й арабською мовою.

1970, травень. В Англії О'Райлі здійснив запуск в ефір першого повітряного «телепірата». З передавача, встановленого на борту літака «Супер-констелейшн», мовлення велося кілька годин на добу (в основному музичні передачі й реклама).

1970, травень. Здано в постійну експлуатацію Останкінський телевізійний центр у Москві - найбільший на той час у Європі телевізійний комплекс.

1971, 31 травня. Рекордний одномоментний продаж телепродукту здійснила компанія «Гранада» (Велика Британія), реалізувавши 1 144 серії програми «Вулиця Коронації» (виробництво канадської студії «Саскатун»). Безперервний показ усіх серій зайняв би 20 діб 15 годин і 44 хвилини ефірного часу.

1971, травень. В Україні на той час функціонувало 14 програмних студій телебачення, передачі яких розповсюджувалися через 31 потужний і 121 малопотужний телеретранслятори.

1971, травень. У Брюсселі ухвалено Конвенцію про розподіл сигналів, що несуть програми, передані через супутникові ретранслятори (Конвенція про супутники).

1975, травень. Республіканське телебачення першим в Україні перейшло у Києві на трипрограмне мовлення: ретранслювалися Перша та Друга програма ЦТ СРСР та працював канал Українського телебачення. Невдовзі три програми з'явилися у Харкові, Сімферополі, Дніпропетровську та ряді інших великих обласних центрів. Саме «трипрограмне телеменю» було «нормою» для радянських глядачів до розпаду Радянського Союзу.

1978, травень. На Українському ТБ започатковано цикл програм «Сонячні кларнети» за участю аматорів і колективів художньої самодіяльності. Цей телетурнір народної творчості, випуски якого почергово готували на УТ всі обласні студії, виходив в ефір майже два десятиліття.

1981, 11 травня. Вперше послав в ефір сигнали передавач 30-го дециметрового частотного каналу, за допомогою якого в столиці України почала транслюватися Четверта телепрограма. ЇЇ основою став вечірній блок навчальних і освітніх передач ЦТ, який кияни одержали першими серед глядачів республік Радянського Союзу. Київ став другим на європейській території СРСР містом (після Москви), де функціонувало чотири телевізійні програми.

1981, травень. На виставці телебачення в Монтрьо (Швейцарія) фірми RCA (США), японські Sony та Matsushita вперше представили три експериментальні зразки знімального обладнання, в якому телекамера і касетний відеомагнітофон були із вмонтованим джерелом електроживлення. Так народився сучасний тележурналістський комплекс (ТЖК) - основне знаряддя телерепортерів світу.

1987, травень. Японська телерадіомовна корпорація NHK почала транслювати дві свої телепрограми через супутник в режимі безпосереднього телемовлення (БТМ). У населення острівної держави з'явилися перші індивідуальні приймальні антени-«тарілки», яких 1995 року в японців було вже близько 12 млн штук.

1989, 5 травня. Рада Європи прийняла Європейську конвенцію про транскордонне мовлення - документ, який має регламентувати діяльність телеорганізацій країн Старого світу. Україна приєдналася до неї в липні 1996 року, але в нашій країні вона набула чинності тільки 12 років потому - у 2008-му, після ратифікації Верховною Радою.

1996, 3 травня. Кабінет Міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію №R(96) 4 «Про захист журналістів в умовах конфліктів і тиску». У ній, зокрема, зазначається: «Держави-члени мають утримуватися від вжиття будь-яких обмежувальних заходів проти журналістів при здійсненні ними професійних обов'язків чи на підставі змісту репортажів та інформації, що передаються їхніми ЗМІ».

Фото - www.cardesign.ru