З нагоди 60-річчя українського телебачення, що святкується цього місяця, «Детектор медіа» розпочинає публікацію циклу матеріалів, присвячених історії українського та світового телебачення. В ньому буде подано відомості про факти і події, пов'язані зі становленням і розвитком телеіндустрії в різні роки, але протягом одного місяця. Читач не лише ознайомиться зі щомісячною хронікою українського ТБ, а й дізнається про передумови і світовий контекст, у якому формувався вітчизняний телепростір.

Ці матеріали було опубліковано в журналі «Детектор медіа» протягом 2008 року й нині вперше буде представлено аудиторії інтернет-проекту «Детектор медіа». Автор циклу - відомий дослідник історії вітчизняного і світового телебачення Іван Мащенко, заслужений працівник культури України, академік Української та Європейської телевізійних академій, автор понад двох десятків «телевізійних книг» (у тому числі «Телебачення України» у 2-х томах та двотомної «Енциклопедії електронних мас-медіа»).

1878. Адріано де Пайва, професор фізики політехнічного інституту португальського міста Порту, надіслав до наукового журналу «Телефонія, телеграфія і телескопія» статтю, в якій виклав основні засади застосування електричних сигналів для безпосереднього візуального зв'язку. І дотепер він зберігає пріоритет першої публікації про пристрій, здатний миттєво передавати й відправляти зображення. Через два роки (1880 року) вийшла брошура Пайви «Електрична телескопія» - перша в історії книжка, спеціально присвячена телебаченню, в якій описано його проект.

1885, 15 січня. Німецький студент Пауль Ніпков одержав патент на винайдене ним так зване механічне телебачення. Саме під назвою «диску Ніпкова» цей проект увійшов в історію телебачення, і протягом півстоліття реалізація ідеї передачі зображення на відстань ішла шляхом практичного впровадження цього винаходу. Сам конструктор уперше побачив у дії цю конструкцію лише 1928 року на радіотехнічній виставці у Берліні. Першу в СРСР телепередачу (квітень 1931 року) теж було створено на засадах «механічного телебачення». До речі, довоєнний київський телецентр, який розпочав передачі 1 лютого 1939 року, теж діяв за цією ж системою, хоча й дещо вдосконаленою. Загалом же у ХІХ столітті винахідниками різних країн було запропоновано 25 проектів «далекобачення», проте лише винахід Ніпкова було практично втілено на первинній стадії становлення телебачення.

1926, 26 січня. Джон Л. Берд (Англія) перед членами Королівського інституту Великобританії публічно продемонстрував розроблену ним телесистему. Він виявився першим в історії фахівцем, який показав у дії сконструйовану ним апаратуру «механічного телебачення». Деякі історики ТБ вважають саме цю дату днем народження телебачення.

1934, 2 січня. Емігрант до США з пореволюційної Росії Володимир Зворикін, який став творцем кінескопа та іконоскопа і якого у Сполучених Штатах проголошено «батьком американського телебачення», презентував електронний прилад нічного бачення. Конструкцію «електронних окулярів» невдовзі було взято на озброєння військовими - спочатку для стрілецької зброї, а далі для танків та авіації.

1939. У зв'язку з пуском Московського і Ленінградського телецентрів на ленінградському заводі імені Козицького почали випускати телевізори ТК-1 за американською ліцензією. Проте це були складні в експлуатації, громіздкі, дорогі ціною апарати. Тому на початку 1940 року завод «Радист» почав випускати телеприймачі 17 ТН-1 (телевізор настільний, модель перша, діагоналі 17 см). Загалом у продаж надійшло близько 4 тисяч таких апаратів. Але з початком війни телемовлення в СРСР припинилося.

1957. У Москві вперше обладнано стаціонарні телевізійні трансляційні пункти - на Великій спортивній арені в Лужниках, у Большому театрі, у Колонному залі Будинку спілок. Устатковані кількома телевізійними камерами і режисерським пультом, вони дозволяли вести передачі з цих приміщень без розгортання громіздких ПТС. Майже через два десятиліття стаціонарні транспункти було обладнано в палаці культури «Україна» та на Республіканському (нині Олімпійському) стадіоні в Києві.

1960, 14 січня. В Москві розпочалися пробні кольорові передачі за системою, розробленою радянськими фахівцями, на вітчизняній телеапаратурі. Було показано документальний кінонарис «Осінь у Криму», фрагменти з фільмів «Кам'яна квітка» та «Золота симфонія». Регулярне кольорове мовлення в СРСР розпочалося після пуску Останкінського телецентру в листопаді 1967 року на основі спільної радянсько-французької системи SECAM.

1960. На початок 1960 року в Україні працювало 11 студій телебачення. Через відсутність між ними ліній зв'язку кожна з них діяла автономно. Лише цього року почалося будівництво радіорелейної лінії Одеса - Миколаїв - Херсон, що надалі дозволило організувати обмін програмами телестудій півдня України. На початок 1960 року в населення України було півмільйона телевізорів.

1965, 20 січня. На екранах телевізорів у 20 областях України з'явилися великі літери заставки «УТ» («Українське телебачення»). Об'єднане мовлення відкрила Харківська студія телебачення. Привітавши глядачів, диктор привітав працівників Міністерства зв'язку України і будівельників, які достроково ввели в дію радіорелейну лінію, що зв'язала Харків через Дніпропетровськ із Одесою, Херсоном та іншими обласними центрами. Невдовзі було споруджено телетрасу Київ - Донецьк - Луганськ. Так почалася історія Українського республіканського телебачення.

1968, 1 січня. Цього дня вийшла головна інформаційна програма УТ СРСР «Время». Ефір - рівно о 21.00. Програма умовно поділялася на три блоки (по 15 хв. кожен) - новини Радянського Союзу, зарубіжні повідомлення, культурна хроніка, спорт, погода. Та невдовзі блочна будова почала порушуватися - запанувало засилля офіціозних матеріалів. «Время» було обов'язковою програмою для ретрансляції по всіх каналах телебачення (а їх тоді в Радянському Союзі було три). У модернізованому вигляді передача і тепер виходить на каналі Російського громадського телебачення.

1968. Українські телефахівці та інженери французької фірми «Томсон - ЦСФ» розробили проект і почали монтаж кольорової апаратури для реконструкції Київського телецентру. Роботу було завершено в першому півріччі.

1979, 1 січня. По Українському телебаченню о 19.00 почала виходити щоденна інформаційна програма «Актуальна камера», яка протягом наступного десятиліття стала головним інформаційним телевипуском у республіці. ЦК Компартії України жорстко контролював зміст випусків: за 2 години до ефіру на стіл 1-го секретаря Володимира Щербицького лягав аркуш із переліком усіх основних матеріалів програми і нерідко керівництво Держтелерадіо одержувало «коригувальні поправки». Так офіційна цензура (Головліт) доповнювалася партійним контролем.

1990, 17 січня. Офіційно припинила своє існування цензура в Україні, започаткована ще в 1920-ті роки.

1993, 1 січня. Державна телерадіокомпанія України стала членом Європейської телерадіомовної спілки (EBU). З 1 червня 1995 року у зв'язку з утворенням Національної телекомпанії України їй, як правонаступниці, належить місце в EBU.

1995, 3 січня. Вийшов Указ Президента України №12 «Про вдосконалення системи управління державним телебаченням і радіомовленням України». Ним утворено Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо України) та призначено його головою Зиновія Кулика. Кабінетом Міністрів України доручено в 2-місячний термін на базі Державної телерадіомовної компанії України, що ліквідувалася, утворити Національну телекомпанію України, Національну радіокомпанію України, Державну телерадіокомпанію «Крим», обласні державні телерадіокомпанії, Київську та Севастопольську державні регіональні телерадіокомпанії. Цим же наказом було передбачено перепідпорядкування Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення зі структури Міністерства зв'язку України до Держтелерадіо України.

1997, 1 січня. На каналах телевізійної мережі УТ-2 почала працювати телекомпанія «Студія 1+1» - загальнонаціональний мовник.

Ілюстрація - www.liveinternet.ru