30 жовтня завершилося десятиденне перебування Фотовиставки «День-2011» в Українському домі. За цей час її відвідала безпрецедентна кількість людей - близько 15 тисяч. Серед них - і ті, хто постійно слідкує за проектами «Дня», й ті, хто поки є лише потенційними читачами газети. Така відвідуваність для нас - великий успіх. Для порівняння: минулого року, щоб побачити фотовиставку «День-2010», до Українського дому прийшло близько 10 тисяч киян.

Найближчим часом кращі роботи зможуть побачити і в інших українських містах. Їх вибірка, як завжди, залежить від наявності запиту та готовності до співпраці. Адже щорічні презентації фотовиставки за межами Києва потребують величезних, у тому числі матеріальних, зусиль від редакції «Дня» та наших партнерів. Утім, враховуючи чималий інтерес у різних регіонах країни, ми свідомо йдемо на такий крок. А ті, хто відвідає фотовиставку «Дня», зможуть не лише прочитати історію країни у фотографіях, а й проголосувати за улюблену світлину.

А поки найкращу, на їхню думку, роботу за допомогою голосування обрали кияни й гості столиці. Імена тих, хто отримав цього року приз глядацьких симпатій, було оголошено під час закриття Фотовиставки «Дня», що відбулося в неділю в Українському домі.

Найкращим фото відвідувачі виставки визнали роботу Владислава Мусієнка «Руки». Вона набрала 187 голосів. Знаково, що чи не вперше за всю історію конкурсу думка відвідувачів збіглася з думкою експертного журі й незмінного партнера і друга «Дня», члена правління «Промінвестбанку» В'ячеслава Юткіна, адже робота «Руки» отримала цього року і Гран-прі.

«Я не очікував, що моє фото дістане цього року Гран-прі, а тим більше - приз глядацьких симпатій у Києві, адже народне визнання інколи навіть буває цінніше, ніж експертне», - сказав «Дню» Владислав МУСІЄНКО, якого новина про ще одну перемогу захопила зненацька. - Значить, воно справді справило враження. Мені хочеться сподіватися, що ця робота змушує людей задуматися не лише над долею Юлії Тимошенко, а й над тим, як складається життя у широкому сенсі».

Друге місце за результатами голосування посіла світлина Ольги Кузнецової «Калюжа», набравши 103 голоси, а третім призером стало фото Олександра Примака «Жінка в зеленому» - за нього проголосувало 96 відвідувачів.

Цього року вперше фотовиставка відбулася без Леоніда Дмитровича Бакки, який очолював більд-редакцію «Дня» з 1997 року і завдяки якому значною мірою став можливим наш фотоконкурс. Ми запросили до Українського дому дружину нашого колеги Ольгу Михайлівну з дочкою Вітою та внучкою Надією. Фотокореспонденти редакції, які фактично є учнями Леоніда Дмитровича, вручили його рідним виданий цього року фотоальманах «Жива історія», окремий розділ якого присвячений їх учителю. «Я була вражена побаченим на фотовиставці і розчулена тим, що ви не забули про мого чоловіка, - поділилася враженнями з «Днем» Ольга Михайлівна БАККА. - Велике спасибі редакції і, зокрема, Ларисі Олексіївні. Коли ми тільки йшли до Українського дому, я трохи боялася, а опісля сказала дочці, що наче побувала на зустрічі з чоловіком. Роботи - дуже душевні, не заполітизовані. Одним словом, людяні».

Під час оголошення переможців «День» нагородив й учасників голосування, так би мовити, за активність та ініціативність. Автори десятьох анкет, які навмання дістала зі скрині перед підрахунком голосів маленька відвідувачка фотовиставки, отримали в подарунок книгу «Мої університети» під загальною редакцією Лариси Івшиної й річну передплату на газету «День».

Вибір киян фактично підтвердив основний тренд цьогорічної фотовиставки, який озвучила під час відкриття головний редактор «Дня», - сум, крізь який проглядає надія.

КОМЕНТАРI

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, проректор Волинського національного університету ім. Лесі Українки:

- Фотовиставка цього року стала ще більш різноплановою. Вона тепер ще більше «заселена» типажами. Подивіться, на цих обличчях зафіксовано час! Це ж наші сучасники, які переживають те саме, що й ми. Значить, і в наших поглядах смуток, глибоке розуміння й любов...

Приємно, що цього року помітно розширилася географія учасників. Для мене, наприклад, стало великим відкриттям те, що я побачила людей із Волині, я навіть не підозрювала, що вони можуть бути авторами таких прекрасних знімків. Це і Степан Дружинович, батько нашої студентки, письменник із Волині. Це і наш колишній студент Артур Опейда та його розкішний елегійний знімок «Зимненський монастир». До речі, коли бачиш фотографію - це одне відчуття, але коли опускаєш погляд, читаєш підпис і прізвище автора, багато моментів прояснюється. Такий собі двоїстий ефект.

Цікаво, що основними героями Фотовиставки «Дня» є люди, на превеликий жаль, маргінальні і незатребувані в повсякденному житті. Це діти, інваліди, хворі, літні. Тут вони соціально активні, невід'ємні від суспільства, і через це виставка просвітлена, легка, прекрасна. Укотре дивуюся, що Лариса Івшина і колектив редакції разом із щоденною газетою не втомлюються реалізовувати таку кількість проектів! Велика вам вдячність і побажання сил і надалі робити таку гарну справу!

Ірина ТИХОМИРОВА, президент МІМ-Київ:

- Це виставка концентрованого патріотизму. Якби можна було, я відвідуваність Фотовиставки «Дня» виписувала би, як ліки. Особливо підприємцям, бізнесу, людям, що ухвалюють рішення. Нехай би замість дорогої вистави прийшли сюди. Нехай би побачили справжнє життя. Я сама прийду сюди ще раз. Хочу, щоб на виставку прийшов мій син зі своїми друзями. Адже це ліки для розуміння того, що відбувається, які ми, що в нас всередині. Тут можна побачити навіть ті куточки, які ми відмовляємося бачити, ховаючи глибоко в душі. Може, усвідомивши існування цих куточків, ми станемо відвертішими. І можливо, Фотовиставка «Дня» наступного року буде веселішою, бо цього року тут стільки суму й печалі... Багато знімків із міліцією. Злидні. Знедолені люди похилого віку. А в другому залі - «Побудовано храм». Як символ. Як оптимізм. Як настанова на майбутнє. Це і є справжні ліки для нашого суспільства - шокова терапія з оптимістичною настановою.

Петро САУХ, ректор Житомирського державного університету ім. І. Франка:

- Я не раз говорив, що газета «День» - це потужний і надзвичайно цікавий інтелектуальний проект, починаючи від щоденної газети і закінчуючи книгами, сайтами, фотовернісажами... Фотовиставка вражає. Підходжу до фото - і стає сумно, іноді навіть страшно, тому що я зустрічаюся з моментом Зла. Але наступний знімок - це всеосяжне Добро. І настрій незмінно піднімається, бо ожила надія. Тут прекрасний тваринний світ, так тепло стає на душі, коли бачиш, як дві собачки між собою «розмовляють». Тут прикмети нашого часу: наприклад, «Паства он-лайн» - свідчення невпинного процесу глобалізації і того, як церква модернізується, намагається підлаштуватися під цей процес. Це історія Життя. Фотографи спрацювали на грані - між Добром і Злом, чорним і білим. Кажуть, що у світі більше знарядь, ніж майстрів. Переглянувши цю виставку, я переконався у зворотному. Це найвища майстерність.

Валентина РУДЕНКО, заступник директора телеканала ТВі, режисер-документаліст, ведуча програми «ua.doc»:

- Ще не було жодної фотовиставки, яку я пропустила б. Вважаю, що кожна виставка - це добір шедеврів, а кожна фоторобота (я розумію, що ці роботи проходять певну селекцію) - маленький шедевр. Насправді я б сказала, що, може, вони навіть не маленькі, а справжні шедеври українців, тому що, як зауважила Лариса Олексіївна під час погашення ювілейних марок, ми - країна, якій дуже важливо пам'ятати про всіх наших людей. Найбільше, чого потребує сьогодні Україна, - це пам'яті. Так-от, усі світлини залишають у нашій пам'яті якусь одну мить, яка вже пішла і якої вже не буде, бо ми знаємо, що мить, яка вже змінилася, - то вже історичний факт. І тому дуже важливо, що ваша газета робить фотовиставку щороку, саме конкурс фоторобіт. Це так вибірково і так особливо, і водночас це знову ж таки працює на нашу ідентифікацію. Це ще раз допомагає нам зрозуміти, хто ми, звідки і куди йдемо. Я дуже вдячна газеті «День» і щоразу кажу лише одне: завтра знову буде «День». Хай би що сталося, а «День» обов'язково буде. Я вітаю «День». П'ятнадцять за наших реалій - це справді багато. Скільки різних чудових проектів було розпочато і завершено. Тому я дуже рада, що в нас є «День».

Марічка БУРМАКА, співачка:

- Я дякую моїм друзям, які мені нагадали, що в неділю - останній день, коли триває Фотовиставка в Києві. Взагалі виставка, започаткована «Днем» понад десять років тому, - це найсильніше з документальної фотографії, що я коли-небудь бачила: і за географією майстрів, які представили свої роботи на конкурс, і за психологічним впливом на відвідувачів. Це історія країни у фотографіях або історія, яка так чи інакше дотична до України. Мене, наприклад, дуже схвилювала серія фотографій «Українці за Уралом». До речі, на виставці представлено фото Миколи Хрієнка, де зафіксовано моменти, свідком яких я була, - це проект «Потяг українських піонерів» у Канаді. Я відразу подумала, що в мене теж було кілька непоганих фотографій, які можна було б надіслати на конкурс. Цікаво, що того ж вечора побачила на Facebook відгук Вахтанга Кіпіані, який теж брав участь у проекті й дуже шкодував, що не встиг свої фото подати на конкурс. А в Українському домі зустріла чимало знайомих, які просто були переповнені емоціями. Неймовірне враження і дуже корисна справа - вивчати історію країни через відчуття, зафіксовані у фотографіях, через погляди людей на знімках, через місця, які ми, не звертаючи зі звичного щоденного маршруту, просто не можемо побачити.

ЛИСТ У НОМЕР

Вечір в Українському домі: завтра знову буде «День»...

На відкриття традиційної фотовиставки газети «День», що відбулося в Українському домі 21 жовтня, прийшло багато справжніх цінителів фотографії, бо щорічні фотовиставки, які проводить газета, завжди організовані на найвищому рівні. Цього разу також було представлено дуже багато цікавих робіт, автори яких одержали призи і нагороди від численних спонсорів та редакції газети.

Того вечора цілком заслужено пролунало дуже багато теплих слів на адресу редакції газети, її головного редактора Лариси Олексіївни, було багато привітань з нагоди п'ятнадцятиріччя газети «День».

Промовці наголошували на потужному інтелектуальному потенціалі газети, її спрямованості на розбудову в Україні громадянського суспільства, розвитку незалежної журналістики.

Було дуже цікаво почути від політиків, які зараз перебувають в опозиції, що на сторінках «Дня» завжди багато матеріалів справді високого рівня з різних питань життя держави, суспільства. Водночас виникало логічне запитання, чому політики не помічали цих публікацій, коли перебували при владі, не реагували на них належним чином і, як наслідок, втратили владу.

Складається враження, що за 20 років незалежності українських політиків та можновладців масово вразила невиліковна хвороба, симптоми якої полягають у тому, що як тільки певна частина тіла торкається високого державного крісла, чиновник одразу втрачає почуття реальності, нічого не бачить навколо, нікого не чує та визнає лише власну «єдино правильну» позицію з будь-яких питань. Вилікувати цю хворобу, яка називається запаморочення від успіхів, неможливо, але вона миттєво проходить, коли чиновник втрачає владу й одразу помічає, що в країні багато розумних людей, до чиїх порад було б варто прислухатися, і тоді результати були б значно кращими не тільки для влади, а й для держави загалом, для кожного громадянина.

До таких матеріалів, безумовно, належить інтерв'ю Євгена Марчука «...Робота для обох сторін» («День» № 190-191 від 21 жовтня 2011 року). Думки Євгена Кириловича завжди вирізняються снайперською влучністю. Чудова поінформованість, великий життєвий досвід, потужний інтелектуальний потенціал дають йому змогу серед безлічі проблем виділяти головне: його оцінки лаконічні, зрозумілі, влучні й актуальні. Наприклад, у згаданому інтерв'ю Євген Кирилович відзначає, що найбільший із викликів, з яким ми поки що не змогли впоратися, - це невирішена проблема бідності.

Як можна з цим не погодитися? А що робить наш уряд? Під виглядом реформ створює умови, щоб бідні ставали ще біднішими, а статки олігархів зростали з космічною швидкістю. Мабуть, олігархи настільки вдячні урядові за таку політику, що урядовці не помічають, що це шлях до катастрофи.

Цілком закономірно, що більшість світлин, представлених на конкурсі, мають сумний зміст, веселих фотокомпозицій значно менше, але вечір, проведений з «Днем» в Українському домі, дає надію, що завтра знову буде день.