«Подія не відбулася, якщо її не показало телебачення». Ця максима, цілком справедлива півстоліття тому, наразі виявилася захитаною. Вплив телевізії, особливо державної й особливо агітаційно-пропагандистський, підважив і підважує щодня Його Демократична Величність Інтернет.

Упродовж другої половини вересня ми всі мали чимало нагод зайвий раз переконатися в цьому. Приверну вашу увагу тільки до трьох подій, які наочно продемонстрували українцям силу вільного Інтернету й слабкість механізмів державної пропаганди.

Почнімо з гучного скандалу у Харкові, де внаслідок рішень владних органів припинили мовлення аж три телеканали: АТН, «Фора» й А/ТВК. Першим було заблоковано вельми популярний у місті телеканал АТН, якому, згідно з опитуваннями, віддає перевагу приблизно половина городян. Треба сказати, що ці телеканали були критично настроєні до чинного мера міста, тож постійно викликали його публічне обурення - мовляв, як так можна, владу критикувати. Але, як подейкують, справа не тільки в критиці на адресу мера: телеканали збиралися показати фільм-розслідування «За що судять Юлю?». Але не змогли цього зробити, утративши ефір.

А результат? Фільм викладено в Інтернеті, він наявний на YouTube та на інших ресурсах. Завдяки скандалу, який сьогодні відомий не лише в Україні, цей фільм подивилися не тільки харків'яни, а й сотні тисяч жителів інших міст і навіть інших країн. Ба більше, впливові міжнародні організації висловлюють занепокоєння ситуацією навколо цих трьох телеканалів, убачаючи у діях влади політичну мотивацію.

Схоже, харківська влада (а можливо, і та команда «нагорі», котра дала їй санкцію на сумнівно законні та відверто непрофесійні дії) благополучно забула, яке нині століття надворі...

Другий сюжет пов'язано з колізією навколо зустрічі Віктора Януковича з Бараком Обамою. Як відомо, глава Української держави взяв участь у роботі чергової сесії Генеральної Асамблеї ООН і мав цілу низку зустрічей у Нью-Йорку з державними діячами зарубіжних країн. Зокрема, президентська Адміністрація повідомила, а телебачення та радіо (передусім державне) тиражувало звістку, що «Віктор Янукович провів коротку зустріч із президентом США Бараком Обамою». Та от проблема: на сайті Барака Обами подано детальний щоденний графік президента США, ураховуючи той день, коли начебто відбулася щойно згадана «коротка зустріч». Список зустрічей Обами рясний, у ньому позначено навіть ті двосторонні контакти, які тривають упродовж п'яти хвилин, але зустрічі з Януковичем немає...

Що ж виходить? Що зустрічі як такої не було? Та ні, наче ж була, не могли ж її вигадати... Чи ця «зустріч» насправді тривала хвилину-дві і не вийшла за межі ритуального рукостискання десь на сходах в коридорах ООН, засвідченого дещо розмитим фото на сайті Президента України, та не менш ритуальних фраз? Чи реально в кінцевому підсумку мало місце те, що дипломатичною мовою зветься «коротким спілкуванням у кулуарах»?

Найімовірніше, саме остання версія найближча до правди, бо її підтверджує низка джерел (зокрема, між іншим, й офіційне інтернет-представництво Президента України вміщеним на ньому фото). Що ж, було як було. Тільки чому таємничий хтось в Адміністрації на Банковій спробував змістити акценти, знаючи, що за доби всесвітнього павутиння навіть без допомоги WikiLeaks можна встановити ті чи інші факти публічної політики?

І, нарешті, ситуація із «замахом» на міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, учиненим студенткою Могилянки Дариною Степаненко. Не так сам букетний «замах», як реакція на нього з боку тезки Табачника, президента Російської Федерації Дмитра Медведєва, викликали шалений резонанс у ЗМІ. Нагадаю, що на нараді, присвяченій проблемам студентства, Медведєв побажав своєму міністрові освіти Андрію Фурсенку уникнути лихої Табачникової долі: «І бажаю вам, щоб студенти до вас ставилися добріше, не так, як до міністра освіти України, який отримав від дівчини букетом по фізіономії», - з іронічною посмішкою сказав Медведєв, звертаючись до Фурсенка. І додав ще іронічніше: «Можливо, він викликав особливо добрі почуття в неї, і вона не змогла нічого із собою зробити?».

Звичайно ж, на стіл Медведєву негайно після події, яка, судячи з цієї репліки, викликала його інтерес, поклали, крім усього іншого, і витягнуту з Інтернету заяву студентки Києво-Могилянської академії Дарини Степаненко про те, що вона перед тим, як дати міністрові освіти Дмитру Табачнику ляпас, три дні тренувалася, що вона вчиться на історика і читала українофобські праці Табачника. «Звичайно в такій ситуації формується певне ставлення до людини. І тут нарешті з'явилася можливість виплеснути свої емоції. Я думаю, що він зрозумів, за що йому це», - зазначила Степаненко. І додала, що своїм жестом висловила ставлення до Табачника всіх українських студентів. Тож слова про «особливо добрі почуття» були, схоже, не більше ніж іронією.

А як Дмитро Володимирович намагався знівелювати подію, заявивши на прес-конференції, що, мовляв, ніякого інциденту взагалі не було - спочатку студентка говорила, що хоче подарувати квіти, потім почала тикати міністра цими квітами... І, можливо, така офіційна телеверсія задовольнила б когось, якби не Інтернет, де і заява Дарини, і відео самої події, і репліка Медведєва.

Упадає у вічі, утім, з якою зловтіхою підхопили медведєвську тональність російські ЗМІ. Знана інтернет-інформагенція NEWSru.com дала такий заголовок новині про подію: «Украинский министр получил от студентки с букетом хризантем «удар братьев Кличко». І далі такий текст: «Министр образования и науки Украины Дмитрий Табачник, принимавший участие в международном форуме в Киеве, стал жертвой нападения студентки Киево-Могилянской академии. Девушка избила чиновника букетом».

Звичайно, в NEWSru.com з того ж таки Інтернету знали, що жодних фізичних ушкоджень жертва «удару братів Кличків» не зазнала, як це мало би бути внаслідок «побиття». Але ж ані Медведєв, ані NEWSru.com, ані інші російські політики та інформагенції не випустили можливості познущатися з Д. В. Табачника... Та це вже інша тема - про те, кого в Росії з українських (точніше, малоросійських) політичних діячів відверто зневажають, хоча й охоче користуються їхніми послугами. Нас же цікавить могутність Інтернету, виявлена - хай і своєрідним способом - і в цьому неординарному випадку.

Отож, резюме: політики й чиновники, котрі забувають, в якому столітті ми всі живемо, завдають собі (а опосередковано - й країні) зайвих прикрощів та страшенно програють в очах масової аудиторії. Телебачення сьогодні є основним джерелом упливу хіба що на старші вікові групи і на сільську аудиторію (хоч і там усе не так просто), а молодші та середні вікові групи все більше і більше дістають головну інформацію з Інтернету. Станом на літо цього року аж 12,5 мільйона українців щотижня заходило у світову мережу, а ядро користувачів, які навідують мережу щодня, сягнуло 4,3 мільйона. Таким чином, владі різних рівнів залишається або діяти відповідно до норм створюваного на наших очах інформаційного суспільства, або щосили намагатися повернути колесо історії назад. Годі й казати, що таке намагання здатне тільки викликати гомеричний регіт у світовому павутинні.

Сергій Грабовський,  «День»

Ілюстрація -  svtele.com