Виходить, щоправда, не менш кумедно, аніж з невільним цитуванням «Того самого Мюнхгаузена». Натяки деяких інтелектуалів на те, що Януковичу час ставати «другим Мазепою», заклики змінити нарешті гуманітарну політику і навіть «опертися на прозахідний електорат» є радше «оголошенням ціни», за яку  вони готові підтримати владу. Але яка практична користь від цього самій владі - особливо під час інформаційної війни з Росією? Якщо остання і впливає за допомогою своїх медія на українську аудиторію, то швидше на ту її частину, яка вже традиційно голосує за  регіоналів - тож і боротьба триватиме насамперед за них, а не електорат, що і так від Москви не в захваті. А яку реакцію в «біло-синьому» середовищі може викликати радикальна зміна гуманітарних «маркерів» чи спроби адміністративним шляхом обмежити поширення російських ЗМІ (ще одна «порада» експертів, яка що лунає останнім часом) - передбачити не важко. Хоча б з огляду на спроби зробити це у 2005-2009 роках.

Утім, у кольору хакі є щось невимовно привабливе навіть для фахівців із свободи слова. Вже згадана Вікторія Сюмар, скажімо, стверджує, що Україні гостро не вистачає... «інформаційної машини». Із стратегічним штабом, відповідальним за «формулювання меседжів». Інформцентром, що мав би координувати донесення цих меседжів до аудиторії. І системою швидкого реагування на заяви і звинувачення «супротивника». Схема, мушу погодитися, досить логічна і навіть струнка. І дуже нагадує... «єдину інформаційну політику» Банкової зразка 2002-2004 років. Яку нинішні «борці з інформаційними атаками Москви», щоправда, нещадно критикували - і тоді, і навіть після. Невже передумали? Чи тепер її пропонують відтворити лише для, так би мовити, «зовнішньополітичного» використання? Або ж вірять, що подібна система може працювати без примусу, в режимі, так би мовити, «добровільної патріотичної мобілізації»? Так багато хто і в 2002-2004 роках був впевнений, що робить велику патріотичну справу. Тузлу, скажімо, захищає від російських зазіхань. Або ж попереджає спробу державного перевороту, організованого західними спецслужбами. А опозиціонери «просто під гарячу руку потрапили»...

Звичайно, можна припустити, що «машина не винна», просто керували нею «погані хлопці у чорних капелюхах». А тепер за кермо посадять добрих гномів, які розсилатимуть директиви лише з шляхетними цілями... І список гномів додати. Обов'язково. Бо нинішні можновладці, до рук яких віддають такий небезпечний інструмент, і справді можуть не втриматися від спокуси використати його в інших цілях - з ними це трапляється надто часто. А на ринку (цілком випадково) є чимало незаангажованих медіаекспертів, не завантажених останнім часом важкою працею, тож чому б не вирішити проблему безробіття...

Або ж навпаки. Обуритися «брудними натяками». І наголосити, що мова йде не про директиви чи, свят-свят-свят, «темники», а про «інформаційний продукт». Настільки цікавий, що ЗМІ його розбиратимуть як гарячі пиріжки. Цілком добровільно. Але тоді треба буде відповісти, чому цей продукт досі не створили. Ті самі фахівці, незаангажовані владою. На громадських, так би мовити засадах. І без жодного адміністративного примусу. Адже мова про створення «інформмашини», за словами Сюмар, ведеться принаймні з 2008-го. Для справжніх, дієвих патріотів термін, між іншим, не такий вже малий...

Олексій Мустафін, tsn.ua

Фото - «Детектор медіа»