Ми маємо справу з організованою антипрезидентською кампанією. Главу держави хочуть примусити боятися, хочуть, щоб його політичний курс був згорнутий, і тому шукають буквально будь-який приводу для дискредитації Віктора Федоровича. Кампанія проти Президента Україна була організована і послідовна.

 

Спочатку накинулися на видавництво Mandelbaum Verlag. Розповідаючи про нього, автор буквально в кожному реченні чи то через недогляд, чи то навмисне допускає неточності. Зокрема, відразу заявляється, що видавництву сповнюється у 2011-му 50 років, хоча насправді – тільки 15 років. Далі йде безапеляційна заява про те, що Mandelbaum Verlag – крихітне приватне видавництво. У всьому світі не так уже й багато державних видавництв, і незрозуміло, у чому тут кримінал. Також ідеться про те, що серед книг, виданих Mandelbaum Verlag, є кулінарна література. Таким чином, читачеві намагаються натякнути, що роботою над президентською книжкою займалися якісь несерйозні люди. Хоча, мабуть, розмаїття жанрів Mandelbaum Verlag можна поставити йому тільки в заслугу. Чим ширша тематична підбірка – тим краще для видавництва. Але профільною для нього є література соціально-політичної тематики.

 

Ось заголовки деяких книжок:

KOLNBERGER, Thomas / STEFFELBAUER, Ilja (Hg.) War in the European Modern Age («Війна в сучасну європейську епоху»);

GABRIEL, Leo / BERGER, Herbert (Hg.) Latin America`s Democracies in Transition («Демократії Латинської Америки в перехідному періоді»);

KONRAD, Helmut / STROMBERGER, Monika (Hg.) The World in the 20th Century after 1945. Global History - The World 1000-2000 («світ у 20-му столітті після 1945 року. Глобальна історія – світ з 1000 по 2000 рік»);

FELDBAUER, Peter / HЦDL, Gerald / LEHNERS, Jean-Paul (Hg.) The Rhythm of Globalisation. Expansion and Constriction between the 13th and 20th Century («Ритми глобалізації. Експансія і будівництво з 13-го по 20-е сторіччя»);

HЦDL, Gerald / SIEVERS, Wiebke / FISCHER, Karin (Hg.) Classics of the Development Theory. From Modernisation to Post-Development («Класика теорії розвитку: від модернізації до подальшого розвитку»);

GRANDNER, Margarete / ROTHERMUND, Dietmar / SCHWENTKER, Wolfgang (Hg.) Globalisation and Global History («Глобалізація і глобальна історія»);

FASCHINGEDER, Gerald / SIX, Clemens (Hg.) Religion and Development. Interactions in Nation and Society («Релігія і розвиток: взаємозв`язки в державі і суспільстві»).

 

Можна також відзначити, що кілька років тому за дорученням Національної ради (нижньої палати австрійського парламенту) було підготовлено капітальну працю «Жертви військової юстиції нацизму», видання якої довірили «несолідному» Mandelbaum Verlag.

 

Образливим виглядає зауваження про те, що видавництво займається літературою з «єврейського питання». «Єврейське питання» – це те, про що люблять просторікувати махрові антисеміти. Невже українські медіа опускаються до їхнього рівня? В Австрії і Німеччині, у країнах, де відчувають свою провину за голокост, ця тема просто священна, і акцентувати увагу на тому, що видають книги на єврейську тематику, –  просто ганьба.

 

Школярськими є міркування про те, що, мовляв, видавництво фактично виконало функції посередника між автором і друкарнею. Дизайн книжки, верстка, редагування – усю цю роботу було виконано Mandelbaum Verlag.

Далі перекинулися на текст. «Книжка Януковича виявилася плагіатом». Переказуючи цю «новину», російські ЗМІ згадували ім`я Тараса Стецьківа (наприклад, www.lenta.ru/news/2011/09/02/book/). Але в самому оригіналі його ім`я чомусь відсутнє.

 

За кілька годин з`явилися результати т. з. розслідування «Книга Януковича –  плагіат президентського масштабу». Уже в перших рядках цієї статті сказано, що автори на швидку руку ознайомилися з текстом книжки й дійшли «шокуючих висновків».

Висновки не менше шокують. Виявилося, що автори не знають елементарного: Єнакієве і Донецьк – це різні міста. У книжці президента йдеться про заснування Юзівки, майбутнього Донецька, а ось у «рецензії» чомусь сказано, що в центрі уваги мала батьківщина глави держави – Єнакієве.

 

Далі йде докір і посилання на роботу Романа Манекіна. Але, по-перше, такого роду інформацію можна знайти навіть у «Вікіпедії». По-друге, на стор. 24 книжки є виноска: «Here and below the source of all historical information is «Donetsk Forever. Essays on Donetsk Region’s History» by Roman Manekin» («Тут і нижче джерелом історичної інформації стала робота Романа Манекіна «Донецьк Forever. Нариси історії Донецького краю»).

 

Фрагмент статті про проблему федералізму й сепаратизму (стор. 49-50 книжки), де вказується на «запозичення» тексту у Василя Волги. Таку фразу можна знайти практично в будь-якому словнику. «СЕПАРАТИЗМ, а, мн. нет, м. [от латин. separatus - отделенный]. Стремление к отделению, обособлению от большинства с той или иной целью (книжн.)». Це з тлумачного словника Ушакова. Крім того, розмірковуючи про федералізм, автори говорять про одне й те ж, але різними словами.

 

Волга: «Чого варте було тільки прирівнювання федералізму до сепаратизму. Хоча лише цілковитий неук може поставити на одну дошку сепаратизм (лат. separatus – окремий) і федералізм (лат. foederatiо – союз, об`єднання), явища прямо протилежної спрямованості.

 

В одному випадку (сепаратизм) маємо справу з прагненням до відділення й відособлення, з рухом за відокремлення частини держави та нового державного утворення. В іншому (федералізм) – з формою державного устрою – територіально-організаційною структурою держави, прагненням «зшити», об`єднати державні фрагменти в одне ціле».

 

Янукович: «Як можна було поставити на одну дошку сепаратизм (лат. separatus – окремий) і федералізм (лат. foederatiо – союз, об`єднання) – антагоністичні поняття, котрі мають прямо протилежну спрямованість? У першому випадку (сепаратизм) – прагнення до відділення й відособлення, аж до відокремлення територій в окрему державу, у другому – до зближення та об`єднання в одне ціле. Поставити між цими поняттями знак рівності, це приблизно як гірке оголосити синонімом солодкого».

 

У даному випадку заява про плагіат абсолютно некоректна. Слід додати, що практично будь-який автор, котрий порушує тему федералізму й сепаратизму, не зможе обійтися без латинських термінів.

Таким же натягнутим виглядає твердження про пряме використання слів В’ячеслава Піховшека. Порівняємо два уривки.

 

Янукович: «Ще один пріоритет Сингапуру – біогаз і переробка сміття. Наших друзів цікавили також перспективи виробництва металу в Україні в 2011 р. Я відзначив, що очікується виробництво 46 мільйонів тонн металу, це більше, ніж торік.

Я також виступив перед учасниками українсько-сингапурського бізнес-форуму. Говорив про реформи в Україні, про зміни в Податковому кодексі, спрощенні дозвільної системи, запрошував інвесторів. Сказав, що Україна ініціює створення Ділової ради, а в перспективі – торгового дому Україна – Сингапур.

 

На Сингапур ми розраховуємо дуже серйозно.

Після Сингапуру ми відвідали Бруней, де відбулася історична подія – Україна підписала з цією багатющою країною угоду про безвізовий режим.

 

Але набагато важливішою є економіка. Одним з результатів переговорів став оборонний контракт по лінії «Укрспецекспорту». У Спільній заяві керівників держав це місце передано так: «Сторони задоволені прогресом у співпраці у військовій сфері». У Брунеї зацікавилися й можливостями українського агробізнесу».

 

Піховшек: «Патрік Чоу, виконавчий віце-президент компанії «Singapore Technologies Engineering», поставив питання Віктору Януковичу про перспективи виробництва металу в Україні в 2011 році. Янукович відповів, що очікується виробництво 46 мільйонів тонн металу, це більше, ніж торік. Говорив про реформи в Україні, змінах до Податкового кодексу, спрощенні дозвільної системи, запрошував інвесторів. Сказав, що Україна ініціює створення Ділової Ради, а в перспективі – торгового дому Україна – Сінгапур».

 

«Але набагато важливішою є економіка. (…) Одним з результатів їхніх переговорів став оборонний контракт по лінії «Укрспецекспорту». У Спільній заяві керівників держав це місце передано так: «Сторони задоволені прогресом у співпраці у військовій сфері».

Що тут – плагіат чи розповідь журналіста, який знаходився в президентському пулі, про візит глави держави до Сінгапуру, де цитуються слова самого президента, а не навпаки?

 

Тепер про псевдосенсаційне використання слів Юрія Луценко на стор. 82. Автори знову не помічають дуже важливі деталі – слова взято в лапки. У т.ч. й такі: «Слава Україні!» Вкотре хочеться запитати: у чому ж тут плагіат? Що, прізвище кожного, хто вимовить це, потрібно вказувати?

 

Доречно привести тут коментар журналіста газети «2000» Максима Михайленка, який нібито став «жертвою плагіату»: «Особисто мене… не дивує, що Президент на постійній основі знайомиться з публіцистикою ряду видань, котра як підтримує, так і конструктивно критикує його курс. Ідеї і погляди, оцінки й аналіз, що висловлюються суспільно активними працівниками медіа, третього сектора, знайшли своє місце в концентрованому політичному маніфесті Віктора Януковича, що відкриває Україну світу».

 

Кореспондент тижневика, як бачемо, не ображений на главу держави, як не в ображений на свого президента відомий американський соціолог Амітай Етціоні. Барак Обама у своїх заявах і програмних документах із зовнішньої політики орієнтується, зоерма, і на ідеї д-ра Етціоні, а також оголошує належні йому місткі висловлювання, наприклад «політика розтиснутих кулаків».

Виходячи з цього, хочу знову сказати, що замість об`єктивної рецензії на книжку Президента України ми маємо справу з організованою політичною кампанією.