Дарці Чепак на замітку

Єдина прес-конференція Віктора Януковича, яка відбулася протягом останніх 15 місяців, ознаменувалася суперечкою між його прес-секретарем і групою журналістів.

Дарія Чепак спробувала убезпечити президента від неконтрольованих співрозмовників. Вона вирішила ігнорувати списки на запитання від київських репортерів, які були складені в порядку живої черги. Замість цього Чепак роздавала запитання на власний розсуд та уподобання.

У підсумку, в ході зрежисованого спілкування Януковича з журналістами стався непередбачений сценарієм конфлікт: журналісти, які самоорганізувалися в чергу на запитання, вимагали надати їм слово - а речник президента робила по-своєму.

Після цього заходу пані Чепак виступила з «програмним» текстом, де окреслила нові правила у стосунках Банкової з пресою.

Намагаючись переконати у власній правоті, пані прес-секретар не забувала апелювати до «світового досвіду». Зокрема, Дарія Чепак навела німецький приклад взаємодії прес-служб найвищих посадовців і медійників.

«В Німеччині на брифінги в Бундестаг потрапляють лише журналісти, які мають посвідчення профспілки. Якщо журналіст веде себе неадекватно - прес-служба звертається до профспілки, і журналісти вирішують в своєму професійному об'єднанні: чи залишати посвідчення тому журналісту, який порушує правила формату...»

Під час перебування у Німеччині автор цих рядків докладно вивчила досвід співпраці влади та медіа. З'ясувалося, що твердження прес-секретаря президента Януковича, на які вона спиралася в аргументації, далекі від реалій.

Дарка Чепак: «В Німеччині на брифінги в Бундестаг потрапляють лише журналісти, які мають посвідчення профспілки».

Брифінги в Німеччині переважно проводяться не в парламенті чи федеральному уряді, а в приміщенні асоціації BundesPresseKonferenz (BPK, дослівно - «Федеральна прес-конференція»). Ця структура налічує близько 900 журналістів, які спеціалізуються на парламентській та урядовій тематиці в Берліні й Бонні - вочевидь, Дарка Чепак саме їх назвала «профспілкою».

Організація була створена представниками ЗМІ для проведення прес-конференцій з чиновниками, але при цьому вона є незалежною та непов'язаною з будь-якими державними установами. Наразі заходи BPK, які планово проводяться тричі на тиждень, майже повністю замінили інші урядові прес-конференції. На зустріч із членами організації приходять не лише чиновники середньої ланки, але й голова Бундестагу та канцлер Ангела Меркель, яка фактично є найвищим посадовцем у державі.

Важливим є те, що члени BPK - журналісти - самі вирішують, хто з чиновників прийде на конференцію в той чи інший день. Модератором події, відповідно, також є учасник цієї організації, а не прес-секретар політика, навіть якщо гостем є федеральний канцлер.

В Україні все навпаки - на останній прес-конференції Чепак позбавила журналістів права самоврядування, тобто самостійно, в порядку черги визначати, хто ставить запитання Януковичу. У Німеччині нічого подібного не існує. Співробітник прес-служби німецького уряду Вольфганг Ґерц розповів «Українській правді», що першим зазвичай отримує слово той журналіст, який першим підняв руку.

Втім, в конференц-залі, що вміщує до 600 журналістів, зазвичай і справді присутні лише члени BPK та Асоціації іноземної преси. Якщо на якийсь із заходів запрошують гостей, вони можуть тільки слухати та не мають права ставити питання до промовця.

Прес-конференції в парламенті та уряді: запрошені всі

На відміну від BundesPresseKonferenz, де брифінги політиків відбуваються регулярно, подібні заходи за участю голови парламенту в приміщенні Бундестагу відбуваються досить рідко.

«Ми не пропонуємо прес-конференцій раз на день, тиждень чи місяць. Вони зазвичай стосуються якоїсь теми», - поділився з «Українською правдою» керівник відділу преси та комунікацій Бундестагу Ґвідо Гайнен. Потреби в постійних конференціях в Бундестазі немає, адже, як зазначалось вище, більшість із них проходить в приміщенні журналістської асоціації. Водночас, парламентські фракції організовують брифінги своїх депутатів кілька разів на тиждень.

Якщо конференція голови німецького парламенту проходить в Бундестазі, її модератором є керівник прес-служби. Втім, на відміну від абстрактних «підсумкових» конференцій українського президента, тут тема бесіди визначається заздалегідь; вона також вказана в запрошенні на подію, яке отримують журналісти.

«Звісно, туди може прийти будь-який журналіст, який має перепустку Бундестагу. Ми не проводимо жодного відбору, адже це не дозволено. Всі акредитовані журналісти отримують запрошення на такі прес-конференції», - наголосив пан Гайнен.

За його словами, в німецькому парламенті акредитовано 2 тисячі журналістів, і близько 200 з них щодня передають новини з Бундестагу. Спеціальної кімнати для прес-центру в будівлі не існує, тому брифінги голови парламенту можуть проводитись навіть в коридорі.

«Журналісти подають мені знак про бажання виступити - і я надаю їм слово. Окрім того, вони можуть телефонувати мені на мобільний в будь-який час доби, впродовж години я зв'язуюсь з президентом Бундестагу та даю відповідь журналістам», - похвалився швидкістю надання інформації керівник відділу преси та комунікацій Бундестагу.

Загалом процес доступу до публічної інформації в Німеччині є набагато прозорішим та вільнішим, ніж в Україні. За словами пана Гайнена, відповідь на найпростіші інформаційні запити до Бундестагу можна отримати електронною поштою вже через 15 хвилин. Інформацію з більш складних питань надсилають наступного дня. Ця ситуація істотно відрізняється від української, адже у нас навіть після введення в дію закону «Про доступ до публічної інформації», після тижневого очікування журналіст часто отримує лише стандартну «відписку».

На відміну від України, де прес-секретар президента вважає нормальним попереднє узгодження із журналістами тем для запитань Януковичу, в Німеччині такої практики не існує.

«Преса може питати про все, що захоче. Якщо в парламенті збирається дуже багато медійників, хтось із представників прес-служби може скласти список репортерів, щоб бути впевненим, що буде збережено хронологічну послідовність питань. Але зазвичай журналісти організовуються самі», - підкреслила співробітниця прес-служби Бундестагу Єва Гааке.

Представник урядової прес-служби Вольфганг Ґерц також наголосив, що журналісти можуть ставити будь-які питання. Спроби прес-служби дізнаватись запитання репортерів перед конференцією він вважає неприйнятним, адже політик повинен бути готовим до питань преси.

Дарка Чепак: «Якщо журналіст веде себе неадекватно - прес-служба звертається до профспілки, і журналісти вирішують в своєму професійному об'єднанні: чи залишати посвідчення тому журналісту, який порушує правила формату».

У парламенті та уряді «Українській правді» пояснили, що теоретично журналіст може втратити акредитацію, коли поліція підозрює його в злочині - якщо він насправді не є журналістом, або якщо він порушив правила перебування у владних будівлях.

За словами генсека німецької профспілки журналістів Ver.di Ульріке Мейркс-Франзен, журналіста можуть позбавити акредитації на захід, якщо є підозра в його причетності до терористичних чи кримінальних угрупувань. Втім, у нього все одно залишається можливість піти до суду, щоб відстояти право на акредитацію, і зазвичай такі дії є успішними.

Генсек профспілки також була категорична - їхнє завдання полягає в спрощенні умов отримання інформації, а не в їх ускладненні, тому журналіст не може бути виключеним з організації через порушення «правил формату» прес-конференцій.

Тоді як Чепак обурювалася після прес-конференції Януковича: «У якій країні журналісти, які порушують формат заходу з першою особою держави, можуть розраховувати на продовження акредитації на наступні заходи? Крім України, звісно».

Як виявилось, в Німеччині причини для скасування акредитації все ж мають бути більш вагомими, ніж постановка кількох незручних запитань.

Журналістські пули: «ні» безкоштовному проїзду

Участь у президентському пулі в Україні перетворилась на своєрідну форму корупції, адже журналістів везуть за кордон коштом держбюджету. Відповідно, очікуючи позитивного висвітлення в медіа, чиновники запрошуються до пулу лояльних репортерів.

Нещодавно керівник управління доступу до публічної інформації адміністрації президента Денис Іванеско повідомив, що на даний час в пулі змінюються лише 4 журналіста з 14.

На відміну від України, де з першими особами держави безкоштовно їздить один і той самий набір осіб, в Німеччині пули функціонують на умовах ротації.

Керівник парламентської прес-служби Ґвідо Гайнен поділився з «Українською правдою», що пули при голові Бундестагу організовуються вкрай рідко.

«У виняткових ситуаціях, якщо дуже багато медіа, зокрема, телекомпаній, хочуть висвітлити якусь подію, ми можемо створювати журналістський пул. У такому випадку, відбираються 5-7 телеканалів, які знімають ці події», - зазначив він.

І, на відміну від України, в Німеччині журналісти не подорожують за кошти бюджету, потрапляючи таким чином у залежність від їх розпорядників - у даному випадку чиновників.

Так, існує пул журналістів, близько 15 осіб, які можуть літати з канцлером Ангелою Меркель в її літаку. Але за подорож репортерів платить не держава, а редакції.

При визначенні вартості перельоту за основу беруться ціни авіакомпанії Lufthansa, від яких медіа повинні сплатити 50%. Журналістів до пулу обирає керівник прес-служби уряду, але одні й ті самі медійники не можуть бути постійно присутніми на літаку.

«Не може бути такого, щоб одні й ті ж журналісти їздили в усіх напрямках. Звісно, до великих країн, таких, як США, їздить більша кількість людей, до інших - менша. Є правила, і всі, хто хочуть та відповідають цим правилам, можуть подати заявку на участь у пулі. Основне обмеження - це кількість місць в літаку. Якщо охочих дуже багато, то зараховують тих, хто першими виявили бажання летіти з канцлером», - підсумував він.

Власне, це - не єдина невідповідність у поведінці політичних керівників України та Німеччини.

Як уже писала «Українська правда», канцлер Ангела Меркель, найвпливовіша жінка у світі, має в Берліні невелику квартиру, що за українськими мірками відповідала би житлу районного чиновника.

Можливо, причина такої разючої відмінності - це справжня демократія, яка в Німеччині існує не тільки у словах чиновників та їхніх прес-секретарів.

Катерина Каплюк, «Українська правда»

Ілюстрації -  «Українська правда»