До «плюсів» телемарафону можна зарахувати, передусім, те, що він відбувся, що цю амбітну ідею вдалося втілити і що присвячена вона була українській Незалежності. Доволі широкий спектр тем - від виборчого законодавства і зовнішньої політики до питань історії, культури та Церкви - підкріплювався переважно вдалим вибором гостей, якщо не згадувати окремих одіозних журналістів і завсідників ток-шоу, які зазвичай не здатні повідомити суспільству нічого нового або конструктивного. Щоправда, поряд із закордонними прямими включеннями як з Росії, так і з різних європейських міст «5-й» чомусь не надто активно залучив до діалогу українську глибинку. Хоча звідти часто можна почути значно важливіші думки, аніж із Брюсселя.

У таких рекордних затіях найважливіше - це конвертувати кількість у якість. Тут українському інформаційному простору ще є куди рости. На жаль, ведучим не завжди вдавалося вийти за межі стереотипів із розряду щоденних новинних програм і звичних гостьових студій. Звісно, давалася взнаки втома, 50 безсонних годин в ефірі - це справжнє випробування. Але, так чи інакше, 20-та річниця відновленої після століть бездержавності країни та ще й претензія на світовий рекорд вимагали більш глибокої розмови.

Попри це, «5 каналу» варто подякувати. Юлія Тимошенко це вже зробила. Прямо з Лук'янівського СІЗО. До речі, ще один «плюс» «5-му»: баланс між політиками та, умовно кажучи, неполітиками. Зрештою, цього дня увага має бути прикута до влади, опозиції, але передусім - до суспільства. Справді, свято 24 серпня найперше належить тим, хто, приміром, зібрався на площі в Івано-Франківську у вишиванках і в супроводі духового оркестру обласного музичного училища ім. Дениса Січинського заспівав Державний Гімн України, тримаючи в руках синьо-жовті прапорці. Ця тисяча українців також побила рекорд (щоправда, не світовий, а український) на масове виконання Державного Гімну України максимальною кількістю осіб, одягнених у вишиванки із синьо-жовтою атрибутикою, повідомляє ресурс molodizhka.if.ua. Цей день належить також рівненчанам, яких на майдані Незалежності обласного центру зібралося 6570 людей. Також - у вишиванках. І вони теж побили попередній рекорд. Наймолодшій учасниці конкурсу - Насті Ганжі, яку принесли на майдан у вишиванці батьки, виповнилося три тижні, найстаршому учасникові - 90 років, він ветеран УПА із селища Мізоч, учасник легендарного бою під Гурбами, повідомило «Радіо Свобода». Цей день належить і одеситам. Понад півтисячі з них прийшли на святкування в центрі міста одягнені в українські вишиванки й, узявшись за руки, вишикувалися від пам'ятника Дюку до Одеського порту, повідомляє «5 канал». До речі, торік «Вишиванковий ланцюг» був удвічі коротшим.

Усі вони стали героями новинних стрічок та ефірів 24 серпня. Хоча природна цікавість до суспільства, яке, попри все, здатне на такі вияви поваги й любові до власної країни, спроби осмислити нову історію України повинні стати звичним явищем для журналістів і з формату «50 героїчних годин» перейти у щоденну копітку працю.

Ми поцікавилися точкою зору тих, хто стежив за марафоном.

Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:

- Мушу зізнатися, що спочатку сприйняв ідею телемарафону, запланованого «5 каналом», дещо скептично: надто вже «по-комерційному» виглядала реклама цього задуму. Але перегляд (зізнаюся, фрагментарний, оскільки навряд чи хто із пересічних глядачів змусив би себе сидіти упродовж 50 годин перед телевізором!) перекреслив мою іронію. Не вигадуючи велосипеда, журналісти «5-го» вельми вміло й ефективно скористалися освоєним ними із часів помаранчевої революції жанром. І вийшло зовсім незле, навіть дуже добре. Вийшла цікава, глибока, тривала й велелюдна дискусія довкола нашого з вами життя - і минулого, і теперішнього, і навіть майбутнього. Розмову, яка почасти велася в різних ЗМІ, у різних середовищах, на «5-му» сконцентрували в одне ціле.

Може, звичайно, були свої огріхи, не всі гості студії повною мірою усвідомлювали, у якій грі беруть участь, може, хтось чекав більшого з точки зору телевізійних прийомів, - це все вже деталі. Але те, що й журналісти, і політики, і фахівці, й експерти, і, головне, пересічні українці просто поговорили, що кого болить і як цей біль лікувати, - уже досягнення. А Книга рекордів Гіннесса - такий собі бонус до корисної справи.

Майя КАЛІНІЧЕНКО, директор Будинку працівників культури (Донецьк):

- На телемарафоні прозвучало багато думок - і корисних, і мудрих, але головне, щоби до них дослухалися ті, що приймають рішення. Як у прислів'ї: прикликав цар мудреців... Якби ті депутати Верховної Ради, що взяли участь у марафоні, утілювали ідеї, які лунали, то, певно, країна рухалася б у правильному напрямку. Натомість ми знову і знову наступаємо на одні й ті ж граблі. Замість того, щоб братися за працю, кричимо: «Геть!», «Ганьба!». Я втішена, що в марафоні взяли участь люди і молоді, і такі, що здобули вже великий досвід, котрі говорили і про душу, і про пісню. Треба, щоб душа наповнювалася добром, отже, позитивним змістом, а не лише весь час кричати «Ганьба!». Тому дуже добре, що телемарафон відбувся. Він показав, що за двадцять років незалежності ми не дійшли у багатьох питаннях, що стосуються кожного з нас, спільної думки. Один хлопчик, не пам'ятаю, хто саме, сказав: «Ми маємо засинати і прокидатися з любов'ю до України». Тому нехай буде розмаїття думок, але головне, щоб у центрі була наша країна. Гадаю, кожен переосмислюватиме ці думки, пропускатиме їх через себе.

Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог»:

- Мені, гадаю, як і більшості телеглядачів України, не вдалося переглянути весь телемарафон, присвячений 20-річчю Незалежності. Хто буде у свято цілий день сидіти перед телевізором та дивитись це дійство? Тим більше, що ми спостерігали ті ж самі «голови, що говорять», що й кожного разу. Мені здалося, що ця форма виявилась невдалою. Краще б телевізійники зосередились на традиційних формах аналізу здобутків та перемог на двадцятирічному шляху й показали, що нам ще треба зробити для зміцнення Незалежності. Загалом така важка та тривала форма матеріалу відлякувала телеглядачів уже одним тим, що він тривав весь день. Таким чином, наші телевізійники, як виявляється, просто ще не розібралися в пріоритетах між двома якостями - важливо та цікаво. Вони чомусь, як і раніше, вважають, що важливі передачі можуть бути нецікавими, а тому не варто шукати для них цікаві форми подачі. Між тим глядач сьогодні воліє, щоб всі передачі були цікавими, а тому велика частина важливого мовлення залишається просто поза його увагою. На жаль...

Микола КОЗЛОВЕЦЬ, професор кафедри філософії Житомирського державного університету ім. Івана Франка, доктор філософських наук:

- Потрібно подякувати колективу «5 каналу» за цей телемарафон. Справді, у нього є шанс увійти до Книги рекордів Гіннесса і таким чином ще раз реально заявити про Україну в світі. Він став великою мірою просвітницьким, має неабиякий культурологічний і виховний потенціал. Добре, що запрошували представників різних політичних сил, діячів культури, спортсменів, артистів, інших відомих людей, які у своїх виступах надали надзвичайно важливу інформацію, розставили додаткові акценти щодо історичного шляху української держави, її відновлення 1991 року і творення. А ще наскільки це був нелегкий, складний, драматичний процес, і що може слугувати стимулами для подальшого державницького життя України.

На жаль, були «накладки» на інформацію інших телеканалів про святкові заходи 24 серпня. Наприклад, на Першому каналі йшла бесіда Віталія Коротича з Президентом України Віктором Януковичем. Не досить вдалою була подача новин під час марафону, варто було показати святкування в різних регіонах України.

З гостей варто відзначити Леоніда Кравчука. І те, що він визнав свою помилку щодо призначення прем'єр-міністром Леоніда Кучми. Це сигналізує про те, наскільки відповідально треба підходити до таких питань. Тому що діяльність Кучми сприяла формуванню олігархічно-фінансової форми господарювання і відповідної моделі управління. У цьому Л. Кучма зіграв далеко не останню роль. Ми зараз пожинаємо плоди невдалого реформування, унаслідок якого консервувалася радянська модель політичної системи. Крім того, її вплив поширився на розвиток гуманітарної сфери, мови, культури.

Варто також зауважити появу в студії лідера «Фронту Змін» Арсенія Яценюка і Ганни Герман. Перший, можливо, реально претендує сьогодні на роль лідера опозиційних сил. Але, як на мене, його виступу не вистачало, певною мірою, політичної «дорослості». Він говорив про потребу серйозних проектів, альтернативних владним, але час пропонувати свої реальні ініціативи, переходити від слів до діла. А Ганна Герман, як завжди, була лаконічно-категорична у своїх судженнях, робила чіткий поділ, що начебто до нинішньої влади були одні негаразди й помилки, а зараз починається процвітання. Проте щодо наслідків реформ можна буде говорити лише через 5-10 років. Справді, варто об'єднувати зусилля і панівної команди, і опозиції. Але для цього треба робити реальні кроки. Влада має продемонструвати певну жертовність, щоб була довіра до реформ, до її намірів. Водночас мені здається, що не варто було запрошувати глядачів, які сиділи осторонь і просто слухали, тобто виконували роль «масовки». Їх треба було долучати до дискусії або замість них розширити коло експертів. Позитивом вважаю, що було багато включень закордонних діячів, але потрібно давати анонси, кого й коли очікують.

Дуже суттєво: чомусь не помітив депутатів, які ухвалювали Декларацію незалежності, мало було живих учасників подій 1989-1991 років. Перевага була надана сучасним політикам. Проте позитивом уважаю, що не було явних українофобських випадів.

Юрій ПРИСЯЖНЮК, доктор історичних наук, професор кафедри історії та етнології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:

- Звісно, переглянути весь марафон було неможливо, але такі багаторазові включення в цілому справили на мене позитивне враження. Бо з одного боку, створюється якась узагальнена цілісна картинка бачення і розуміння того, що відбувається в країні нині, і того, що відбулося за два десятиліття. Приємно як глядачеві і фахівцеві бачити, що організаторам вдалося забезпечити представництво цікавих, відомих людей - починаючи від таких знакових постатей української інтелігенції, як Євген Сверстюк і багатьох громадських діячів. Дуже широкий спектр церковних діячів, політиків, які сьогодні при владі і які були при владі вчора. Якоюсь мірою ці політики є опонентами в дискусії, але здебільшого панує толерантна атмосфера, тому що є те, що об'єднує - «державна Незалежність України». Воно якоюсь мірою применшує суперечності у поглядах і виводить глядача на якийсь загальний формат свята. Свята, можливо, не до кінця осмисленого і усвідомленого кожним громадянином України, але в цілому я бачу в проведенні цього марафону позитивну тенденцію. Ведучі, наскільки я розумію, своєрідні герої, тому що 52 години не виходити з ефіру і працювати на достатньо високому рівні, - це непросто. Важко визначити, яка тема найбільше зачепила, бо тем дуже багато, і кожна з них по-своєму цікава. Основні питання, які так чи інакше стояли перед кожним відвідувачем студії - це проблеми самої незалежності. Які вони і чому вони існують, питання позитивів і негативів, здобутків і втрат, нереалізованих можливостей. Це традиційні питання, але в ці дні вони лунали по-особливому. Гості дуже різні, але кожен із них вніс якийсь фрагмент у загальну мозаїку нашого свята. Утім, своєрідним слабким місцем телемарафону було те, що декого із запрошених хотілося послухати більше. Наприклад, Євгена Сверстюка обірвали буквально на пів слові, бо завершувався час.

Підготували Микола СЕМЕНА, Сімферополь, Валерій КОСТЮКЕВИЧ, Житомир, Тетяна КОЗИРЄВА, Львів, «День», Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси, Сергій СТУКАНОВ, Донецьк, «День»