Ми повинні говорити тут скоріше про комунікативні, а не інформаційні удари, оскільки рівнем зіткнення весь час обиралися об'єкти рівня побутового спілкування. Для СРСР знаковою стала фраза про кухонні розмови, яка підкреслювала невідповідність офіційного і неофіційного спілкування людей. Кухонні розмови були правдою, а газета - ні. Саме кухня стала місцем вільного обміну думками.

Для США такою знаковою фразою сталі кухонні дебати. Вона виникла, коли Хрущов і Ніксон дискутували стосовно американської кухні на виставці в Москві 24 липня 1959 р. [1 - 2]. Сьогодні про ці дебати ще кажуть в контексті того, що ніхто не думав тоді, що кухонне обладнання може зкидати уряди, що та кухня була комерційною проекцією американської ідентичності [3].

Можна вважати, що переміщення боротьби з ідеологічного рівня на кухонний і відображає тональність холодної війни. Адже ідеологічні дебати не були цікавими для масової свідомості. І навіть залізна завіса не настільки закривала цю інформацію, оскільки в препарованому вигляді радянська людина все рівно отримувала розуміння про ідеологічні розбіжності у великій кількості на тему критики зарубіжної ідеології, філософії, літератури, театру. Але залізна завіса закривала від масової свідомості деталі життя західної людини від радянської і радянської від західної.

Саме тому з такою зацікавленістю радянська людина дивилася західні фільми, бо тільки так цей рівень побутової інформації міг потрапити в СРСР. Це автомобілі, моди, пральні машини - будь що. Ідеологічна боротьба була боротьбою держав, люди були скоріше нейтральними, аніж агресивними в цій боротьбі. В той же час саме побутовий рівень був точкою вразливості, адже він був незахищений тим, що радянська людина сама шукала таку інформацію. І це є найкращим комунікативним контекстом, коли нікого не треба підштовхувати до споживання інформації.

Часопис Lobster говорить про уявлення нейтральності держави в політиці діснеєвською версію політики, хоча саме вона викладається в університетах і висвітлюється в мас-медіа [4]. Тобто і в цьому випадку має місце підміна, коли віртуальність замінює реальність. Об'єктивність чи справедливість тут повністю відсутня.

Спецслужби займали активну роль не лише в СРСР, а й в західних країнах, наприклад, Великобританії [5 - 7]. Для Британії на відміну від США є ще те, що ЦРУ лише частково могла входити у внутрішню пропаганду, а Британія активно працювала і зі своїми громадянами, нав'язуючи їм потрібну картину світу [8].

Ця завищена позиція спецслужб була наслідком того, що холодна війна поклала в базу своєї піраміди і відповідно інтересів держави не власного громадянина, а поняття ворога. Та саме репресивна машина з'являється у США, наприклад, у вигляді маккартизму. Тобто і демократія, коли їй треба, може ставати тоталітарною.

Єдиною відмінністю від західної моделі в радянській є те, що вона зберігає статус ворога всередині себе і на періоди миру, а не тільки війни. Модель реклами як звична для масової свідомості має відмінність від моделі пропаганди часів холодної війни в тому, що базовими є два різні об'єкти: споживач і ворог:
- модель реклами - в центрі споживач,
- модель пропаганди - в центрі ворог.

Але загальною рисою двох моделей стає маніпуляція позасвідомим (страхом і щастям), що і дозволяє керувати масовою свідомістю. Причому деякі речі Україна робить з великим запізненням. Зараз, наприклад, вона активно транслює фільми про Джеймса Бонда, що був головним героєм західної масової культури по боротьбі з комунізмом досить давно.

Це запізнення говорить про те, що кіно може виконувати різні функції в них і у нас. Тобто ми розуміємо лише частину того пропагандистського навантаження, яке покладається на кіно і телебачення. Коли холодна війна була дієвою, ми отримувала обидва компонента: і художній, і пропагандистський. Які у випадку радянських фільмів, які інколи з'являються на наших телеекранах. Сьогодні в них нас більше цікавить художня сторона, пропагандистську ми відкидаємо, залишаючи поза увагою.

В ситуації миру головним буде герой, в ситуації війни, навіть холодної, головним стає ворог. Він може бути карикатурним, а може справжнім. Німці як вороги отримали справжнє людське обличчя в радянському кіно через багато років після закінчення війни. Тобто тільки тоді завершилася дія психотравми війни. І навіть тоді час від часу кіно активувала цю психотравму, бо на її базі будувалася національна ідентифікація. Саме тому і сьогодні найбільш запеклі внутрішні бої ідуть в сфері інтерпретації і реінтерпретації війни. Росія з одного боку друкує мільйонними тиражами В. Суворова, а з іншої створює урядові групи, які повинні з усім всім боротися.

Країна, як демонструє історія, повинна мати ворога. Коли США втратили ворога СРСР, їм терміново виявися потрібним новий. На цю роль прийшов тероризм, хоча саме такий ворог викликав багато суперечок. Внутрішній ворог в історії СРСР завжди давав змогу пояснити стан мобілізаційної економіки і політики.

Л. Гудков, аналізучи Оруелла, говорить про наступні функції ворога ([9], див.також [10]):
- бути умовою постійної мобілізації суспільства,
- створювати взаємнопоєднані фокуси негативної ідентифікації: різні типи ворогів підтримують один одного,
- каналізувати страх і агресію відповіді в потрібному напрямі,
- придушувати критичне, раціональне мислення, ізолювати суб'єкта від будь-якої неконтрольованої інформації.

Перебудова продемонструвала великі можливості щодо трансформації масової свідомості, коли ворога перетворювала у друга і навпаки. Це робили два потоки: інформаційний і віртуальний. Інформаційний завдяки телепрограмам типу "Погляд" активував процеси делігітімізації влади, а віртуальний фіксував і закріплював. Як приклад останнього подивимося на п'єси М. Шатрова і фільм "Каяття" Т. Абуладзе.

М. Шатров не був прикладом неуспішної кар'єри, адже в радянські часи він писав п'єси саме про вождів і жив у відомому будинку на набережній [11]. Біографія його розповідає, що батько був розстріляним в 1938 р. Його тітка спершу була одружена з О. Пятницьким, керівником Комінтерну, а вдруге вийшла за А.Рикова, одного з керівників СРСР. Першою дружиною була актриса І. Мирошниченко, другою - О. Горбунова, яка після розлучення з ним стала дружиною Бориса Березовського. Його родич - С. Маршак, який і попросив його взяти псевдонім. Тобто навіть при розстріляному батьку - а може через це - він пише п'єси про Леніна і, як він сам казав, до перебудови матеріально жив навіть краще, ніж потім. Ми можемо прослідкувати це також за нагородами, які йому дала радянська влада: 1982 - орден трудового червоного прапора, 1983 - державна премія СРСР, 1984 - орден дружби народів. Ми бачимо, що в перебудову він входить на піку своєї літературної кар'єри.

П'єси М. Шатрова активували емоційну дозволеність руйнівних процесів для масової свідомості. В усі минулі часи, особливо до поширення ЗМК, саме п'єси виконували ці функції просування нових ідей. Саме їх боялися царі і королі. Про Шатрова писали, що цитати з його п'єс розходяться по країні. Це можна побачити за його "формулами" в одному з інтерв'ю [12]. Про радянський час він каже: "Я ненавидів його, люблячи". Про сьогоднішній: "Вже нема ні ЦК, ні КПРС, а брехня є".

Він активно зайнявся паралельно комерційною діяльністю, бо став не лише одним з керівників об'єднання письменників і діячів мистецтва за перебудову "Апрель", а й президентом і головою ради директорів ЗАТ "Москва - Красные Холмы ", які мають в своїй власності "Swissôtel Красные Холмы".

Характерною рисою перебудови є інтенсивна робота з населенням у вільний від роботи час. Мітинги, телебачення, театр, кіно, - все це йшло поза робочого часу. Це не було китайською культурною революцією, де люди йшли проти влади нинішньої, але під орудою її вищого керівництва. Перебудова як заключний акорд холодної війни, як її контрольний постріл була організованим протестом проти минулої влади. Тогочасна влада в особі М. Горбачова була напрочуд гарною і правильною, яка спочатку, як і слід було очікувати, взагалі йшла виключно "ленінським шляхом", що можна побачити по будь-якому виступу М. Горбачова. Наприклад, назва його виступу 1987 р.: "Жовтень і перебудова: революція продовжується" [13].

На жаль чи на щастя, після контрольного пострілу перебудови вже не може бути реваншу в холодній війни, як до цього в 1997 р. закликав Ю. Островський [14] (див. про нього [15]). Нащадкам буде важко зрозуміти, чому так піднялися п'єси М.Шатрова, але факт залишається фактом - це було. До того ж, М. Шатров був і активним учасником всіх дискусій того часу, що можна побачити з реагування радянського цензурного відомства, яке називалося Головліт, яке спокійно співіснувало в ті ж часи [16]. Взагалі в той час в ролі газети як агітатора і пропагандиста виступали і журнали, і телебачення, і театр, і кіно. Все стало газетою в плані чіткості інтерпретацій і цілей.

Найголовніший перебудовчий фільм Т. Абуладзе (див. про нього [17]) "Каяття" дивним чином взагалі був знятий ще в 1984 р., тобто навіть до приходу М. Горбачова до влади. В 1986 р. він вийшов на екрани, а в 1987 р. 1200 копій його подивилися 15 мільйонів кіноглядачів [18]. Над сценарієм він взагалі почав працювати з 1980 р. [19]. І саме це є одним з пояснень того, чому була обрана саме така метафорична форма, адже в 1980 р. навряд можна було зробити щось інше. Її, до речі, акцентують і в дискусії з приводу двадцятиріччя фільму [20].

Дочка режисера підтверджує важливу роль Е. Шеварнадзе у тому, що фільм взагалі з'явився [19]. Е. Шеварнадзе прочитав сценарій і в результаті запропонував знімати його як телевізійний фільм, оскільки в цьому випадку не треба було дозволу Москви. Коли фільм зняли - тільки тоді написали кіностудія "Грузія-фільм". Потім Шеварнадзе пішов міністром закордонних справ в Москву, а новий перший секретар фільм випускати не давав. Але, мабуть, в Москві у Шеварнадзе з'явилися нові можливості, хоча на цьому не акцентується. Фільм подивився Яковлєв, потім і Горбачов з Раїсою Максимівною. І він пішов "у народ".

В цьому інтерв'ю є цікаві слова дочки: "Це була війна між Шеварнадзе і КДБ". Тобто група "конструкторів перебудови" могла існувати поза офіційного Андропова чи КДБ, а бути неформальною структурою в структурі формальній. Адже Андропов рухав фігури своїх "пішаків і офіцерів" задовго до власного приходу до влади, саме щоб забезпечити цей прихід.

Офіційна структура, наприклад, КДБ чи Головліт, функціонувала у зворотньому режимі. Наприклад, нам зустрілися цікаві слова у спогадах Ю.Єрмалавічюса (див. про нього [21]), що на період січневих 1991 р. подій в Литві був секретарем по ідеології Литовської компартії на платформі КПРС. Він розповідає про зустріч з трьома працівниками КДБ СРСР восени 1988 р. [22]. Ці працівники говорили йому про необхідність готуватися до боротьби з контреволюцією, яка іде з Заходу. Ми бачимо, що дійсно протистояння іде: Горбачов говорить одне, а КДБ грає інший сценарій.

Правда, в коментарях одного з глядачів телевиступу Ю. Єрмалавічюса нам зустрілася і така фраза стосовно ролі КДБ [23]: "Співробітники КДБ, які працювали в радянських республіках, можуть розповісти, як їм з Москви приходили вказівки піднімати хвилі націоналізму. Вони протестували, не розуміючи для чого це потрібно, але виконували наказ і піднімали бузу. Винуватці ЦРУ і Моссад, а не наші доблесні спецпризначенці". Цей погляд на ситуацію, до речі, повністю відповідає словам такого "свідка", як С. Кургінян, який неодноразово писав, що національні фронти і рухи були створінням КДБ ([24, с. 691], див. також його тексти тих періодів [25]).

Яскравою прикметою діяльності спецслужб є операція під фальшивим прапором, коли дія відбувається під неправдивою ідентифікацією акторів. Сьогодні запропоновано подивитися так і на норвезькі теракти ([26], рос. переклад [27]). Дивним чином вони посилаються на невідому нікому доповідь ФСБ Росії. Але наводять паралелі з деякими іншими подібними вибухами за наступними параметрами:
- великий автомобіль з вибухівкою спокійно приїжджає в урядовий квартал,
- реакція поліції на вбивства мирних жителів спізнилася без пояснення причин,
- підозрюваний подається як одинак, хоча є свідчення, що він був не один,
- підозрюваному-одинаку відмовлено у відкритих судових слуханнях.

Ці параметри досить добре корелюються з розробками в сфері параполітики, які робить П.Д. Скотт, називаючи це глибинною політикою, в якій, як правило, виявляються задіяними спецслужби. Але загалом цей текст виглядає скоріше як текст-гра, бо в ньому йдеться і про приналежність Брейвіка до сучасних тамплієрів, яких автор досліджує і в своїх інших текстах, звинувачуючи Р. Мердока в тому, що він керує ними сьогодні (див., наприклад, [28]).

Коли в першій статті ціллю терактів наголошується намагання примусити Норвегію вступити в ЄС [26], то у другій символіку тамплієрів автор знаходить навіть у "Хроніках Нарнії" К. Льюїса, а про Мердока каже, що той готовий видати книгу про те, що Обама є нащадком Ісуса, притримуючись версії про існування дітей Ісуса і Марії Магдалени [28]. Тобто набір фактів перестає бути фактичним. Але конспірологічно все це виглядає досить цікаво. А для посилення впливу на західну людини все це йде з посиланням на неіснуючі доповіді ФСБ. В Інтернеті є не лише передруки статей цієї авторки, а й окрема довідка "Ким є Сорча Фаал?" з приводу існування/неіснування її в реальності [29].

Якщо подивитися і на історію фільму "Каяття" конспірологічно, то виходить, що Шеварнадзе не просто став, а повинен був стати міністром закордонних справ, оскільки його готували до переходу в Москву набагато раніше. І перебудова готувалася задовго до Горбачова, якого теж було призначено "головним по перебудові".

Кіно дійсно функціонувало в радянські часи як найважливіше з мистецтв. Відомий режисер мультиплікаційного кіно Г. Бардін каже, що Ватикан купував радянські мультфільми через їх моральні засади [30]. Сьогоднішні фільми він розглядає як забирання від реальності, у людини в цей час відключають розум, вона не отримує розмови про реальність, якої потребує.

Зрозуміло, що руйнувати те, що потім узяло за об'єкт атаки перебудова, можна було лише і виключно в метафоричному ключі. Саме це і повинно було "розморозити" наші уявлення про ту модель світу, яку всі на той час сповідували. А вже потім історичний і фактичний матеріал повинен був завершити цю руйнацію.

Саме побутовий рівень, який більш красиво іменується сьогодні публічною дипломатією, є найважливішим у впливі. Американці прийшли до цієї думки ще за часів президентства Ейзенхауера, вимагаючи говорити не з дипломатом чи офіційною особою, а через його голову безпосередньо з населенням [31, p. 183]. А населення вже може тиснути на своїх правителів.

Якщо масова свідомість могла встояти у випадку зовнішнього удару, то від внутрішнього - ні. Холодна громадянська війна завершила період холодної війни. Холодна громадянська війна була навіть більш системною, оскільки працювали всі важелі впливу: і інформаційні, і віртуальні. Зміна ідеології тоді проходила саме на рівні побутових потоків.

Розвиток в часі дає нам наступну модель комунікативних дій: Холодна війна між СРСР і США

Перший етап: Обмін зовнішніми ударами (класична холодна війна)

Другий етап: Обмін внутрішніми ударами (громадянська холодна війна)

Третій етап: Закріплення отриманих результатів До речі, третій етап вимагає уведення хаосу, щоб старі правила перестали діяти і всі схопилися за нові, яскравим прикладом чого і була перебудова.

В перебудову активно акцентувалося почуття страхів, пов'язаних з репресіями тридцятих. Хоча дивлячись сьогоднішні розповіді про те, як жили в радянські часи в той період, коли ти сам жив, бачиш досить сильну не відповідність цих розповідей і реальної пам'яті. Все це говорить про те, що процеси корекції суспільної пам'яті активно продовжуються.

Як реалізується сучасна холодна війна, яка час від часу спалахує на пострадянському просторі? Це Україна - Росія, Росія - Грузія, Росія - країни Балтії, Росія - Польща чи Росія - Білорусь. Можна побачити наступні спільні риси в цих процесах:
- активація в інформаційному просторі завжди пов'язана з проблемою в просторі фізичному, яку таким чином намагаються розв'язати,
- Росія подає країну-опонента як анормальну (не той лідер, не та політика, не та історія),
- на інтенсивні анти-кампанії в результаті досить чутливо реагує населення: країна-об'єкт атаки починає отримувати декілька процентів в масовій свідомості як потенційний ворог Росії,
- як правило, це відбувається досить раптово, навіть перехід від потенційно негативної країни до дуже негативної.

Тобто модель діє приблизно така: Холодна війна сьогодні

Етап перший: інформаційно створюється опонент, або з опонента - ворог,

Етап другий: поведінка по відношенню до опонента або ворога стає іншою, адже він супротивник.

Етап третій: раптовий початок війни має такий же раптовий кінець, коли різко знижується кількість негативних повідомлень.

Тобто потенційний ворог існує завжди, але комунікативними діями можна підсилити його статус чи принизити. Тому в будь-якій важкій ситуації ситуація підсилення ворога починає активізуватися.

Якщо перебудова планувалася задовго до того, як почалася, то М. Горбачов міг виконати ще одну функцію, яка завжди планується в таких переходах - погіршити рівень життя радянських людей. Адже і поганий хліб часів Хрущова відразу став гарним, коли його зняли. Все це було зроблено навмисно. І деякі дивні прикмети цього інструментарію можна знайти і в часи перебудови. І навіть сам М. Горбачов наводить такі цифри в програмі В. Познера в 2008 р. [32]. На оборону витрачалося 106 мільярдів доларів, а щоб вирішити всі проблеми з товарами народного вжитку потрібно було 15 мільярдів доларів, і їх не наважувалися забрати з оборонки. Але він і сам сьогодні каже, що нічого б не трапилося з обороною, коли б узяли. До речі, сьогодні ми, як і Росія, витрачаємо на оборону такий "мізер", що виникає питання, а де ж кошти? Раніше Радянський Союз витрачав їх на оборону, а сьогодні куди вони йдуть?

Холодна війна створила нове інформаційне і віртуальне середовище. Вона реально замінила соціальну пам'ять, імплементувавши туди нові знання, які були повністю протилежними до того, що там зберігалося. І це повинно бути важким процесом для масової свідомості. Причому зміна і корекція пам'яті все ще відбувається. Україна не може дійти консенсусу з багатьох питань своєї соціальної пам'яті. І це не просто академічне питання щодо тих чи інших фактам, бо, як виявилося за ці роки, академічно воно не вирішується, адже різні групи бачать справедливим різне бачення історії і хочуть жити кожен в своїй історії України.

Література

1. Kitchen debate // en.wikipedia.org/wiki/Kitchen_Debate

2. Nixon and Krushchev have a kitchen debate // www.history.com/this-day-in-history/nixon-and-khrushchev-have-a-kitchen-debate

3. Morozov E., Shirki C. Digital power and its discontents // edge.org/conversation/digital-power-and-its-discontentsan-edge-special-event

4. Ramsay R. The influence of intelligence services on the British left // www.lobster-magazine.co.uk/articles/rrtalk.htm

5. Dorril S. So That's alright then... Brian Crozier, the Pinay circle and European connections // Lobster. Journal of Parapolitics. - 1993. - N 26

6. Teacher D. The Pinay Circle 1969 -1989. Part one // Ibid.

7. Brian Crozier // wikispooks.com/wiki/Brian_Crozier

8. Lashmar P., Oliver J. Britain's secret propaganda war. 1948- 1977. - Phoenix Mill, 1998

9. Гудков Л. Оруэлл: техника репрессивной мобилизации и контроля сознания в тоталитарных обществах // psyfactor.org/lib/gudkov3.htm

10. Гудков Л. Идеологема "врага" // psyfactor.org/lib/gudkov1.htm#2

11. Шатров, Михаил Филиппович // ru.wikipedia.org/wiki/Шатров,_Михаил_Филиппович

12. Шатров М. "Я ненавидел любя". Интервью // www.newizv.ru/culture/2003-11-03/2520-mihail-shatrov.html

13. Горбачев М.С. Октябрь и перестройка: революция продолжается. - М., 1987

14. Островский Е. Реванш в холодной войне // gtmarket.ru/laboratory/expertize/2006/2238

15. Островский, Ефим Викторович // ru.wikipedia.org/wiki/ Островский,_Ефим_Викторович

16. Рейфман П. Из истории русской, советской и постсоветской цензуры. Глава десятая. Перестройка - перестройка... // www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/reifm/22.php

17. Абуладзе,Тенгиз Евгеньевич // ru.wikipedia.org/wiki/Абуладзе

18. Ямпольская Е. Куда привело нас "Покаяние"? // www.izvestia.ru/news/344975

19. Четверть века незавершающегося покаяния (Кетеван Абуладзе об отце и его фильме) // www.svobodanews.ru/content/transcript/2277758.html

20. "Двадцать лет без покаяния": дискуссия, посвященная 20-летию фильма Т. Абуладзе // kinoart.ru/2004/n11-article18.html#1

21. Ермалавичюс Ю. Чего не понимали разрушители СССР? // www.regnum.ru/news/polit/1366266.html

22. Ермалавичюс, Юозас Юозосович // ru.wikipedia.org/wiki/Ермалавичюс

23. Ермалавичюс Ю. 1991 год в Литве: взгляд коммуниста // www.krasnoe.tv/node/8478

24. Кургинян С. Качели. Конфликт элит - или развал России? - М., 2008

25. Кургинян С. Актуальный архив. Работы 1988 - 1993 годов. - М., 2010

26. Faal S. Norway premier "begged" Putin to stop massacre planned by "eltes" // www.eutimes.net/2011/07/norway-premier-begged-putin-to-stop-massacre-planned-by-elites/

27. Фаал С. Норвежский премьер "умолял" Путина предотвратить бойню, спланированную "элитами"//perevodika.ru/articles/19378.html

28. Faal S. Murdoch tjreat to expose Obama as "christ-child" ignites Western fury // www.whatdoesitmean.com/index1505.htm

29. Бардин Г. Мультипликация и политика // www.svobodanews.ru/content/transcript/24254784.html

30. Who is Sorcha Faal ? // www.whatdoesitmean.com/whoissorcha.htm

31. Osgood K. Total cold war. Eisenhower's secret propaganda battle athome and abroad. - Lawrence, 2006

32. Михаил Горбачев. Полный текст интервью // www.1tv.ru/sprojects_edition/si5756/fi282

Георгій Почепцов, Західна аналітична група