Історія, що почалася як звичайний конфлікт журналістів і редакторів англійської жовтої газети The News of the World (NoW) із законом, швидко переріс в міжнародний скандал. У Британії розслідування вийшло на багатьох поліцейських чиновників, у низці комітетів парламенту триває розгляд. До нього підключилися і в США. Там власник NoW Руперт Мердок, окрім респектабельної The Wall Street Journal, володіє ще й бульварною New York Post, а сенатори і конгресмени закликають почати аналогічне розслідування, оскільки вже з'явилися звинувачення в тому, що журналісти останньої газети прослухували телефони родичів жертв терактів 11 вересня 2001 року. І правоохоронні органи США взялися до цієї справи. Відповідні запити надіслано до Англії. Від подібних звинувачень доводиться відбиватися й представникам News Limited - австралійського підрозділу медіаімперії. У країні, яку вважають вотчиною Мердока (медіа магнат - австралійського походження. - Авт.), теж вимагають провести розслідування діяльності його журналістів і редакторів.

Свідчення на засіданні парламентського комітету в справах культури, ЗМІ і спорту батька й сина Мердоків, колишнього виконавчого директора News International (англійського підрозділу медіаімперії News Corp., яка видавала NoW. - Авт.) Ребеки Брукс, екс-голови Скотланд-Ярда, сера Пола Стівенсона і його колишнього заступника Джона Йєйтса транслювали в прямому телеефірі, що само по собі неординарний випадок не лише для англійського телебачення, але й для парламенту. Про те, що відповіді Руперту Мердоку далися нелегко, говорить зроблене ним зауваження після засідання: «Найпринизливіший день у моєму житті».

Комітет із внутрішніх справ заслуховував колишнього шефа лондонської поліції, сера Пола Стівенсона і його колишнього заступника Джона Йєйтса. Питання членів комітету до Пола Стівенсона стосувалися співпраці поліції з колишнім заступником редактора NoW Нілом Уоллісом, послугами піар-компанії якого лондонська поліція користувалася в 2009-2010 рр. Він - один з тих, кого звинувачують у використанні порочної практики прослухування телефонів. За словами Стівенсона, контакт з Уоллісом був не найзначнішим, і, крім того, у нього на той час не було підстав підозрювати Уолліса в причетності до незаконного прослуховування.

Щодо «не найзначніших контактів» колишній головний поліцейський Лондона дещо їх зменшив. Як з'ясували члени комітету, за останні п'ять років сер Пол Стівенсон 18 разів обідав з представниками NoW і мінімум 7 разів особисто з Нілом Уоллісом. Пояснення досить просте: він «повинен був зустрічатися з пресою». Директор департаменту громадських зв'язків лондонської поліції Дік Федорчіо в цьому ж комітеті сказав, що 10 з 45 співробітників його підрозділу раніше працювали в NoW.

До речі, в останньому факті не варто заздалегідь відшукувати кримінал. За свідченням заступника генерального секретаря Національної спілки журналістів Великобританії Джона Фрея, більшість журналістів The News of the World вельми кваліфіковані, і жодні правопорушення за ними не значаться. Тож не дивно, що їх запрошували у відповідні підрозділи державних і муніципальних органів. Отже, те, що 10 співробітників департаменту громадських зв'язків лондонської поліції раніше працювали в NoW, може бути просто даниною їхнім професійним якостям. А може, й ні, хоча останнє маловірогідно. До того ж, ці дві категорії не завжди пов'язані однозначно. Судячи з усього, арештований і випущений під заставу колишній головний редактор NoW Енді Коулсон, як директор по комунікаціях у британського прем'єр-міністра Девіда Кемерона, вельми успішно провів виборчу кампанію свого шефа і всієї консервативної партії. Інша справа, що політик такого високого рангу до підбору співробітників повинен ставитися з належною відповідальністю, а не керуватися суто технократичними критеріями. Урешті-решт, noblesse oblige - статус зобов'язує.

Скандал розвивається хоч і в дотичних, але все ж таки окремих площинах: бізнесу, юстиції, журналістській і політичній.

На імперію Руперта Мердока накинулися звідусіль. Вона вже втратила більше восьми млрд. доларів своєї вартості, і цей процес досі триває. Уже з'явилися відомості, що він готовий відмовитися від своїх британських активів і продати свої газети. Скандальна The News of the World 10 липня вийшла востаннє. А це не лише бульварна The Sun, а й цілком респектабельні The Times і The Sunday Times. Серед претендентів на The Times називають російського підприємця Олександра Лебедєва, який уже володіє двома британськими виданнями - The Independent і London Evening Standard. Конкуренцію йому складатимуть корпорація The Daily Mail & General Trust, що випускає таблоїди The Daily Mail та The Mail on Sunday, а також німецька медіакорпорація Axel Springer. Для Мердока набагато важливіше зберегти свої активи у вигляді телеканалів і ділових інформаційних агентств по усьому світу. Для нього вся преса, хоч паперова, хоч електронна, - лише бізнес. Колись Мердок говорив: «Я купую газети не для того, щоб дізнаватися, що в них написано, лише за сніданком». Та сумнівний бізнес на Заході не в пошані. Тому ж Мердоку належить й інша фраза: «Наша репутація дорожча за останню сотню мільйонів доларів». Тепер він має довести, що слова не розходяться з ділами. Зробити це буде дуже непросто.

Зараз головна увага старої доброї Англії прикута до ходу розслідування очевидної корупції в поліції. І тут ситуація набуває детективного характеру. Колишній репортер NoW Шон Хоар, що звинуватив керівництво газети в заохоченні незаконного прослухування телефонів, був знайдений мертвим у своєму будинку. В інтерв'ю газеті The New York Times він заявив, що практика прослухування телефонів знаменитостей, жертв злочинів і їхніх родичів у гонитві за сенсаціями була набагато поширенішою, ніж редакція NoW це визнавала. В інтерв'ю

Бі-Бі-Сі Шон Хоар говорив про «масовий» характер прослухування телефонів журналістами The News of the World. Він звинуватив колишнього головного редактора NoW Енді Коулсона в тому, що він особисто просив його прослуховувати телефони в гонитві за ексклюзивною інформацією. Наразі поліція ніяк не пояснює обставини смерті Хоара, проте не вважає смерть журналіста підозрілою. Натякають на самогубство. Тим часом поліція вивчає ноутбук і документи, які були знайдені в одному із сміттєвих контейнерів неподалік від будинку Ребеки Брукс. Повідомляється, що вони могли належати її чоловікові.

Для опозиції така подія - просто дар небес після нищівної поразки на парламентських виборах. Колишній прем'єр Гордон Браун, виступаючи в парламенті, заявив, що неодноразово вимагав проведення розслідування діяльності підконтрольних Мердоку видань, але щоразу стикався з незрозумілим опором поліції, державних службовців і навіть власних політичних помічників. Тепер, сказав Браун, йому зрозумілі причини небажання зв'язуватися з Мердоком. Добре діло - звинувачувати владну партію у всіх гріхах. Тим паче, що підстави наявні. І отримати на цьому досить вагомі політичні дивіденди. Захиталися позиції й самого прем'єр-міністра Девіда Кемерона. Виникла напруженість усередині владної коаліції. Віце-прем'єр Нік Клегг вимагає повноцінного розслідування, незважаючи на осіб. Натяк більш ніж зрозумілий. Лондонські букмекери почали приймати ставки на відставку Кемерона. А вони - народ дуже інформований і даремно ризикувати не будуть. У пресі вже обговорюють кандидатури можливих наступників нинішнього прем'єра.

Про журналістські проблеми, висвітлені скандалом, ми вже писали («День» від 12 липня 2011). Також є складнощі для видавців і власників. Своє слово з цього питання сказав уже згаданий Олександр Лебедєв. У своїй статті в газеті The Guardian він відзначає, що «одним із найважливіших показників сильного, здорового суспільства є його ставлення до свободи слова». «А вільна преса - найбільший захисник свободи слова. Ось чому в цьому разі найближчими місяцями я б хотів разом з іншими власниками газет зробити потрібні кроки, щоб зрозуміти, чи зможемо ми спільними зусиллями поліпшити стан справ. На кону репутація британської преси, не менше», - завершує Олександр Лебедєв свою статтю. Саме так. Адже довгі роки англійська преса була свого роду прикладом для інших. І раптом такий пасаж. Репутація - кращий кредит, і цю істину в Британії капітани медіабізнесу прекрасно знають. Якщо вони не хочуть втратити читачів і глядачів, то залишити все без змін просто неможливо. Британські можновладці за довгі роки демократії добре усвідомлюють, як важливо, щоб громадяни довіряли надрукованому або електронному слову. Подія, що відбулася, і подальший її розгляд можуть мати такі ж наслідки для преси на островах, як уотергейтський скандал - для американської. І те, що зараз за океаном теж хочуть розібратися з жовтими ЗМІ, є логічним продовженням нескінченної дискусії про свободу та її межі. Очевидне одне: преса в Англії буде серйозно реформована.

Поки в Англії й частково в США вирують пристрасті, в Україні й Росії на все це дивляться зі змішаними почуттями. І журналісти, і політики. Для останніх якось незвично, що обнародувана корупція, зокрема в поліції, призвела до серії відставок її керівників. Розраховувати в нас на таке просто неможливо. Від викриття й звинувачень у корупції ніхто з наших високих чиновників і оком не змигнув. Прослуховування в Україні й публікація перехоплених розмов стали звичайною справою, деякі навіть цим вважали за можливе вихвалятися. Нікого не зупиняло те, що й наш закон це забороняє. Питання не лише до політиків і спецслужб, які таке допускали, а й до газет і телеканалів, які нічтоже сумняся оприлюднили таку інформацію, аніскільки не замислюючись над тим, що це, узагалі кажучи, кримінальний злочин. І відповідно, ЗМІ, що погодилося на таку публікацію, стає його співучасником.

А далі запитання до влади всіх видів, кольорів і рівнів: чому жодне розслідування щодо прослуховування так і не було доведене до логічного кінця? Можна скільки завгодно говорити, що й в Англії ситуація не краща, проте там серйозно взялися за справу і можна не сумніватися, що не лише зроблять висновки, а й будуть вживати відповідних заходів.

А що ж у нас? На чужих помилках, якщо по-розумному, учитися не хочемо, на своїх - тим більше. Як казав англійський письменник Томас Фуллер, сліпий не подякує вам за дзеркало. Влада або не розуміє, або просто відмахується від небезпеки такого становища, перш за все, для неї самої. А коли гряне грім, хреститися вже пізно буде. Або хтось розраховує, що правитиме вічно? Історія, до речі і наша власна, неодноразово доводила химерність таких сподівань. Та тільки все не на добро...

«День»