Сержі Памієс. «Великий роман про Барселону»

Сержі Памієс народився у Франції. Свої твори переважно пише каталонською мовою. «Великий роман про Барселону» Памієс написав ще у 1987 році. За нього письменник отримав премію від критиків. Попри таку назву, книга є досить невеликою за обсягом - менше ста сторінок, і складається з 15 коротких оповідань. Книга названа «Великим романом...» за однойменним оповіданням, що увійшло до неї.

Короткі оповідання - це історії з життя звичайних людей, які шокують і набувають особливого звучання в текстах Памієса. Це невеликі життєві ситуації, уривки в кілька хвилин або годин, які показують внутрішній світ людини, її еволюцію чи деградацію, показують, що ховається в душах звичайних людей, у що можуть перетворитися звичайні вечори, розмови чи думки звичайних на перший погляд людей. 

Тут і чоловік, який на один вечір вирішив стати гомосексуалом, а після всіх своїх пригод повертається додому, загорнутий в плакат-афішу концерту класичної музики, й історія кохання двох підлітків, що випадково познайомилися на вечірці, зайнялись коханням, постаріли і померли, й історія чоловіка, який зустрів в супермаркеті померлу Вірджінію Вульф, а потім переслідував цю жінку аж до самого дому... І багато інших історій.

В оповіданні, яке і дало назву всій збірці, автор з притаманною йому іронією описує Барселону. Очевидно, що він любить це місто, проте анітрохи не намагається прикрасити дійсність, вводячи в прекрасні пейзажі «гострі» штрихи реальності, історії міста чи людського буття у ньому.

Всі свої історії автор розповідає спокійною інтонацією, яку не змінює аж до останньої крапки в оповіданні. Буденний початок  і спокійний авторський тон налаштовує читача на досить звичайні оповідання, втім, Памієс вміє спокійно і зважено шокувати. Після прочитання того чи іншого оповідання читач відчуває здивування, розгубленість та цілу палітру інших відчуттів.

Йоанна Левицька. «Повернення до коріння. Українське поетичне кіно»

Книга побачила світ в межах серії «Бібліотека журналу «Кіно-Театр» при Центрі кінематографічних студій НаУКМА на початку червня. Її вихід приурочили до70-річчя видатного українського актора та сценариста Івана Миколайчука.

Авторка книги Йоанна Левицька народилась і виросла у Польщі. Нещодавно вона закінчила магістерську програму за спеціальністю фільмознавство в Сілезькому університеті. Власне, ця книга є її дипломною роботою.

Як пояснює Левицька в анотації до книги, українське поетичне кіно викликало її зацікавлення вже від першої зустрічі з ним - після перегляду «Тіней забутих предків» у рамках одного з предметів на студіях. Це було на перших роках навчання і дівчина тільки розпочала вивчати українську мову і культуру. Українське поетичне кіно вразило Левицьку - нічого подібного в Польщіне було. Так розпочалося її дослідження і любов до українського кінематографу.

Працювати над науковою робою Левицькій було нелегко. В Польщі дуже мало відомо про
Українське поетичне кіно. Тому авторка під час роботи над дипломом зверталася до українських фахівців та користувалася переважно українськими джерелами, втім, досить цікаво аналізуючи та інтерпретуючи їх.

Це не просто огляд знакових для українського кінематографу фільмів та постатей, окреслення основних рис поетичного кіно та відчитування цього явища суто як кінофакту.

Ця робота є глибокою і ґрунтовною спробою зрозуміти роль поетичного кіно у формуванні української ідентичності, відтворенні настроїв та очікувань епохи, в якій воно творилося, аналіз поетичного кіно як інструменту пасивного мистецького спротиву проти панівної ідеології.

Книга складається з трьох розділів. В першому розділі авторка розглядає поетичне кіно в контексті суспільно-політичного клімату 1960-70-х років. В другому - говорить про конфлікт суспільних уявлень та про наслідки цього конфлікту для творців поетичного кіно.

В третьому розділі Левицька досліджує та аналізує природу «української ідентичності та способи її вияву у фільмах поетичного напряму».

Левицька пропонує розглядати українське поетичне кіно як «голос на захист української ідентичності», «як вияв спротиву панівній ідеологічній парадигмі». Авторка говорить про особливий тип мислення, створений українською культурою, «який кидає виклик логіці західного мистецтва».

Ця книга цікава і пізнавальна, втім, варто брати до уваги той факт, що написана вона як наукова робота, а отже, брати її з собою на відпочинок на пляж чи деінде навряд чи варто. Натомість книга пасуватиме до читання після перегляду фільмів Івана Миколайчука, Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка та інших представників «українського поетичного кіно».

Роман Кофман. «Пасторальная Симфония, или как я жил при немцах»

Чергова книга талановитого диригента-інтерпретатора, скрипаля, композитора і педагога Романа Кофмана побачила світ напередодні 75-річчя маестро. Книга вийшла у видавництві «Дух і Літера».

Роман Кофман в ролі письменника почувається впевнено. Прихильники його письменницького таланту вже могли прочитати автобіографічну повість «Книга Небуття», кілька збірок його віршів.

«Часто мені ставлять запитання - що для вас первинне, а що вторинне, музика чи література? І я без жодного контексту відповідаю - первинна література. Хоч би тому, що я почав писати вірші до того, як зайнявся музикою», - розповів на презентації книги Роман Кофман.

Його нова книга складається з двох повістей. Обидні вони пов'язані з Німеччиною і німцями, і обидві є автобіографічними.

В першій повісті - «Пасторальная Симфония, или как я жил при немцах», Роман Кофман кількома яскравими штрихами розповідає про дитинство у воєнному і повоєнному Києві. Розповідає, як в дитинстві він з друзями став свідком повішання кількох німецьких військовополонених на центральній площі міста, розповідає, як уже в дорослому віці працював музикальним генеральним директором міста Бонна, очолював Бетховенський оркестр і Боннську оперу. Розповідає про Німеччину в своєму житті, яка зіграла у ньому дві абсолютно різні ролі.

Автор паралельно розповідає історію своєї роботи з Боннським симфонічним оркестром і трагічну історію єврейського симфонічного оркестру в нацистському таборі. Дивується красі Німеччини і тому, як такі прекрасні місця могли породити таке насилля і жорстокість, яка панувала у часи Другої світової війни. Втім, у книзі ви не знайдете жодних звинувачень і докорів, лише авторські роздуми і риторичні питання.

Друга повість Кофмана «Поправка Эйнштейна, или Рассуждения и разные случаи из жизни бывшего ребенка Андрея Куницына (с приложеним некоторых документов)» розповідає про початок війни, про маленького хлопчика Андрія Куніцина, який тільки пізнає світ, про його брата, який пішов на фронт і не повернувся.

Повість частково написана в епістолярному жанрі - листи, щоденники обох братів - молодшого Андрія і старшого Саші. Андрій розповідає про засновану ним і друзями шкільну газеті «Носоріг», а Саша про загибель їхнього дядька-хірурга на фронті, Андрій пише про гру в «бутылочку», а Саша про перше кохання до дівчини Лєни. А на фоні звичайних людських радостей, тривог, турбот і суму - війна.

Роман Кофман володіє особливим письменницьким талантом, коли текст викликає світлий сум, тривогу і сміх одночасно. Крім того, тексти автора, як і його живі зустрічі з прихильниками, переповнені незлою іронією і добротою.

«Обидні історії - це мої пов'язані з Німеччино переживання, з країною, яку я добре знав, навіть не буваючи там. Я не уявляв, що буду там колись жити, працювати, що ця країна нагородить мене хрестом за заслуги. Жодна інша країна не принесла моїй сім'ї стільки горя і ніде я не знайшов стільки близьких моєму серцю друзів», - розповів на презентації книги Кофман.

Сергій Гридін. «Федько, прибулець з Інтернету»

Нова книга «Видавництва Старого лева» з серії «Планета Чудасія» розрахована на дітей молодшого шкільного віку і є ідеальним варіантом для літнього відпочинку. Легка, весела, з динамічним сюжетом та симпатичними героями, вона читається на одному подиху і не дає дитині знудитись.

Книга переповнена веселими пригодами, тут немає повчань і дидактики. Автор не торкається гострих тем і не філософствує, а розвиває динамічний, можна сказати, кінематографічний сюжет. Ця книга навряд чи увійде до скарбниці світової дитячої класики, але буде незамінною десь на морі, на річці, в селі у бабусі чи в дитячому таборі.

Головні герої книги - друзі Сашко і Петрик, а ще зворушливий і вкрай вередливий комп'ютерний вірус Федько. Завдяки Федькові друзі потрапляють в комп'ютерну гру, де їм доведеться пройти всі рівні і пережити низку випробувань, щоб повернутися в реальність, додому. Тут хлопці зіштовхнуться і з піратами, і з доісторичним чудовиськом Маюмбою, що живе в озері, і з плем'ям пігмеїв, переживуть безліч небезпечних пригод, знайдуть нових друзів.

Автор зробив вдалий хід, акцентуючи увагу юного читача на тому, що твір якось пов'язаний з комп'ютером та Інтернетом - речами, без яких сьогодні важко уявити життя школярів. Ця тема досить нова в українській дитячій літературі і ще широко не обігрується авторами, попри те, що цікава сучасним дітям.

Втім, «Федько, прибулець з Інтернету» цю тему також використовує побіжно, поверхнево. Якби Федько був не комп'ютерним вірусом, а був простим дракончиком, а екзотичний острів, де відбуваються всі пригоди, просто островом, а не комп'ютерною грою, то повість би абсолютно нічого не втратила.

В основі книги досить поширений в дитячій літературі сюжет - пригоди героїв на далекому острові, зустрічі з пігмеями і піратами, дивними тваринами і чудовиськами. І хоча він є не новим і безліч разів обігрувався авторами в дитячій літературі, він є стабільно привабливим для юних читачів. Адже що може бути кращим для літнього відпочинку, ніж легкі і веселі пригоди десь на далекому екзотичному острові?

Марія Семенченко, «Главред»

Фото - http://glavred.info