За прогнозами інвестиційного банку Morgan Stanley вже за п'ять років ми будемо частіше користуватися інтернетом - тобто, мережі з'єднаних комп'ютерів - власне через додатки та інші позабраузерні форми, наприклад, переглядаючи на телевізорі фільми, взяті напрокат в інтернеті.

Мережа є відкритою системою. Програмний додаток - це закритий доступ, контрольований компанією, яка його створила. Тут клік або натискання сенсорного екрану ведуть лише в одне місце.

Немає нічого дивно в цьому, як пише Wired, це нормальний процес в умовах капіталізму: спершу з'являється винахід, інновація, компанії, що експериментують з новими технологіями, ростуть як гриби після дощу, а потім на полі бою залишаються найсильніші, ті, хто перемогли у битві за контроль.

Інновації - загроза для монополії

Це протиставлення «закрито - відкрито» Тім Ву, професор Школи права Колумбійського університету, зробив віссю своєї гучної книжки «Головний перемикач». [Ще одну рецензію на «Головний перемикач» читайте тут - Z] На думку Ву, той, хто володіє головним перемикачем, становить загрозу для демократії та розвитку.

Для демократії - бо книжка Ву зосереджується на секторах комунікації та інформації. А вони є більш піддатливими до блокування та цензурування, що більш концентрованим є контроль над ними.

Для розвитку - оскільки інновації є загрозою для монополії, яка намагаються заблокувати їх усіма доступними засобами.

Головним лиходієм «Головного перемикача» є AT&T, телекомунікаційний гігант, сьома за величиною компанія в США. Це AT&T блокувала винахід автовідповідача, відчайдушно боячись, що можливість запису розмов буде початком кінця телефонії. Вона розорила підприємця, який у 1950-х роках запатентував Hush-a-Phone, накладку на мікрофон традиційної телефонної слухавки, яка запевняла, що того, хто тримає слухавку, не почують, якщо він буде вести іншу розмову. AT&T стверджувала, що до її апаратів ніхто не має права під'єднувати свої пристрої. На гротескному процесі адвокати компанії стверджували, що Hush-a-Phone ні для чого не потрібен, оскільки клієнт може так само закрити собі рот рукою.

Компанія лише після довгої боротьби з федеральним регулятором погодилася на універсальну телефонну розетку з пластиковим штифтом, за допомогою якої ми всі тепер ми під'єднуємося до телекомунікаційних мереж. Вона не погоджувалася також на під'єднання гаджетів до своїх телефонних ліній. Цим «гаджетом», звичайно, були модеми. Якби не AT&T, інтернет у США розвивався б набагато швидше. У цій ситуації не дивно також, що AT&T минулого року були названі одним з найгірших провайдерів бездротового інтернету у США.

І, нарешті - в 2003 році інженер у філії AT&T у Сан-Франциско зауважив, що його колеги встановлюють дороге обладнання в опечатаному приміщенні. Виявилося, що воно служило федеральному уряду для контролю за вмістом цілої мережі задля боротьби з тероризмом. Якби AT&T не була таким молохом, одним з найважливіших гравців на ринку мобільної телефонії та інтернету, уряду не було б легко здобути аж такий контроль над інформацією, - стверджує Ву.

Для американського професора розвиток цивілізації - це постійний цикл інновацій та контролю. Коли в Bell Telephone Company, попередниці AT&T закінчилася дія патенту на телефон, в США з'явилося шість тисяч незалежних телефонних компаній. У сільськогосподарських штатах фермери об'єднували телефонними дротами віддалені господарства.

Але в 1939 році AT&T контролювала вже майже всі американські міжміські лінії і 4/5 місцевих. Ліквідація «незалежних» відбувалася шляхом знищення їх демпінговими цінами, але й часом цілком фізичне знищення телефонної мережі, і навіть спалювання на вулицях обладнання конкурентів.

Кінець монополії AT&T поклало лише дерегулювання, яке ініціювала адміністрація Ніксона. У 1980-і роки влада змусила колоса через суд поділитися на сім частин. Але через 20 років вибудувалася дуополія: AT&T, яка увібрала в себе чотири відділені компанії, та Verizon, створену з поєднання двох інших.

Через аналогічний цикл, на думку Ву, пройшло радіо, яке було спочатку тим, чим сьогодні є мережа. Будь-хто міг транслювати сигнал. У газетах друкували інструкції для молоді, як побудувати передавач і транслювати в ефір програми. Але в 1927 році Конгрес створив Федеральну комісію з радіомовлення. А вона фаворизувала великі радіостанції, і оголосила, задля наведення ладу: «В ефірі немає місця для всіх шкіл думки, релігійної, політичної, соціальної чи економічної». Нині у США радіомовлення без ліцензії є федеральним злочином. Потужна Radio Corporation of America блокувала кілька десятків років розповсюдження радіосигналу методом частотної модуляції, який дає набагато кращу якість, ніж амплітудна модуляція, що призвело до самогубства геніального винахідника частотної модуляції Едвіна Армстронга.

Але повернемося до інтернету та дискусії, що надихає нині прибічників сучасності у західному світі. У книжці Ву лиходієм нашої епохи постає Стів Джобс, людина, який вигадала доступ до контенту в інтернеті за допомогою додатків. Опонентом Apple Ву бачить Google, компанію, браузер якої є символом відкритості та амбітний план якої викласти в мережі всі книжки лише кілька тижнів тому був заблокований американським суддею, що виступив на захист авторських прав.

Інформація, спільне благо

Чутки про смерть мережі видаються перебільшеними. Хоча б тому, що - про що Ву не пише взагалі - що за ідеєю відкритості у мережі стоїть похідна від хакерської культури любов до вільних ресурсів, програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом. До інформації, що є спільним благом і не є платною.

Раптовий приплив цієї любові відчував кожен читач The New York Times, який тепер, коли газета запровадили оплату за доступ до свого контенту, відмовляється від iPad і iPhone, щоб - завдяки невеликому трюку у веб-адресі - мати змогу читати її безкоштовно на своєму ноутбуці. Минули вже часи, коли піратське під'єднання до телефонної лінії було партизанським актом. Коли Джобс і його колишній партнер Стів Возняк зробили це у гаражі, вони могли запропонувати безкоштовні дзвінки обмеженому числу друзів. Тепер програмісти, які зламують iPhone, готують доступні в мережі чудові додатки, завдяки яким кожен може зробити зі своїм телефоном те, що не обов'язково сподобалося б Стіву Джобсу.

Давайте залишимо осторонь міркування, чи це крадіжка, чи ні. Тому що проблема виходить за межі цих рамок - з одного боку, контент нині захищається авторським правом у все більше жадібний спосіб - і в Польщі не можна поставити на сцені «Вінні Пуха» без згоди The Walt Disney Company, тому що «Вінні» є її... товарним знаком. З іншого - легкість, з якою копіюються файли, ймовірно, змусить компанії змінити свою політику. Можливо, якщо фільми будуть доступні в мережі за 5 злотих, ніхто не хотів би гратися у незаконне копіювання? В iTunes музичний твір коштує так мало, що його купують мільйони, тому що варто заплатити 99 центів за зведення зусиль до одного кліку. Дешевий платний доступ означав би розширення контролю та «закриття» циклу, але культуру вільних ресурсів та загального доступу до інформації не можна буде так легко викорінити.

Вона вже впливає на корпоративну культуру. Сьогодні ніхто не може дозволити собі знищувати телефонні дроти конкурента. Apple, яка спочатку не впускала до свого магазину додатків Skype, потім на це погодилася. Тому що її образ занадто постраждав від цієї заборони.

Тім Ву запитує, чи унікальність мережі викличе, що вперше в історії цикл не закриється. Тому що наразі саме Вікіпедія, у якій кожен може створювати статті, виграла змагання в популярність з «закритими» експертними знаннями Британської енциклопедії.

Білий аркуш

Але навіть якщо неможливо контролювати мережу, доступ до неї - цілком можна. Арабські деспоти намагалися запобігти весні народів, вимикаючи народам інтернет (що не завадило поширенню повстання). Компанії, які контролюють потік інформації і є одночасно провайдерами контенту, можуть її обмежувати у спосіб майже непомітний: досить просто так спрямувати потік даних у мережі, що відкриття сторінки конкурента займе більше часу. Тому задля захисті інтересів громадян держава має здійснювати нагляд та запобігати таким практикам.

Тім Ву для позначення ситуацію, до якої ми повинні прагнути, запровади

в термін «нейтралітет мережі». Найкраще описав його Тім Бернерс-Лі, творець www, у полемічному тексті у Wired: «Інтернет має бути, як білий аркуш паперу: готовий, щоб на ньому писати, без будь-якого контролю над тим, що на ньому написано».

Tim Wu, „The Master Switch: The Rise and Fall of Information Empires", Borzoi Books, 2010

Автор: Мілада Єндрисік [Miłada Jędrysik]
Назва оригіналу: Czy internet się skończył?
Джерело: Gazeta Wyborcza, 29.04.2011
Зреферував Омелян Радимський, Zахідна аналітична група

Ілюстрація - liveinternet.ru