Єгор Бенкендорф: Я пов'язую своє майбутнє саме з цією країною
Єгор Бенкендорф не вирізняється властивою керівникові Національної телекомпанії України по-бароковому пафосною мовою і кучерявою риторикою. Він не говорить високих слів про національні інтереси. І, хоч як це дивно, саме це викликає довіру до нього. Можливо, такий прагматизм - наслідок багаторічної роботи на комерційному телебаченні. Перш ніж зайняти посаду генерального директора Національної телекомпанії України, Єгор Бенкендорф тривалий час (з 1997-го року) працював на телеканалі «Інтер», а також у так званій групі «Інтер». Зокрема, він був директором студії документальних проектів «07 Продакшн», директором студії розважальних і соціальних програм «Пірат Продакшн», а також продюсером і директором компанії Inter Media Production. Нинішній керівник НТКУ продюсував такі проекти, як «Свобода Савіка Шустера», «Великі Українці» та «Свобода на Інтері».
З Єгором Бенкендорфом «День» говорив про виховання «культурного» глядача, про створення суспільного мовлення, а також про нові проекти Першого Національного.
- Єгоре Андрійовичу, як вам здається, українці знають свою країну?
- І так, і ні. Люди різні. Є ті, які знають, а є ті, які не знають. Є ті, які люблять, а є ті, які не люблять. Це неоднозначно. А от чи достатньо добре всі знають свою країну? Я сказав би, що ні. Ми запускаємо проекти, які дозволяють більше дізнатися про країну. Наприклад, «Феєрія мандрів», яка виходить на Першому Національному в суботу, розповідає про різні куточки нашої країни - про такі, що, зізнаюся, навіть я не знаю.
- Напевно, для генерального директора Національної телекомпанії дуже важливо це розуміти, адже йдеться про формування національного інформаційного простору. Які завдання в зв'язку з цим ви ставите перед собою?
- Національний інформаційний простір - це, перш за все, рівний доступ для різних соціальних груп і релігій, це об'єднуюча національна ідея, патріотизм, позиціонування України за кордоном як країни, з якою не тільки можна, але й треба мати справу. Це й робота зі створення суспільного телебачення.
- А як щодо осіб, які в Україні, безумовно, є, але яких український інформаційний простір переважно ігнорує?
- Тут я з вами не згоден. Ви не дуже уважно стежите за інформаційною сіткою нашого каналу. У нас виходить проект «Обличчя України», який запущено до 20-ї річниці незалежності України. Кілька роликів уже викладено на нашому сайті. Крім того, ми показуємо їх щосуботи в підсумковій новинній програмі. І навіть у перервах трансляції чемпіонату з хокею замість реклами - для тієї чоловічої аудиторії, яка, на мій погляд, не дивилася б подібні програми з власної ініціативи.
Запущено також цикл міжпрограмних роликів за участі Ніни Матвієнко, Євгена Сверстюка, Івана Драча, Левка Лук'яненка, Івана Марчука. Ми працюємо також над фільмами й цілою низкою інших проектів. Усе це - жива історія.
- Щодо осіб в українській історії. Серед них чимало таких, які через політичні обставини в українському суспільстві досі переважно сприймаються контраверсійно...
- Це наслідки нашої історії, і наше завдання - не спекулювати на цій темі, а дати неупереджену інформацію, дати можливість людям самим скласти свою думку, а не піддаватися впливу штампів і стереотипів, якими, на жаль, рясніють наші сьогоднішні ЗМІ.
- Чи намагатиметься канал виступати арбітром у цих темах?
- Уже виступає. Ми робимо це за допомогою наших програм.
Спочатку політики спекулюють на тій чи іншій темі, потім це підхоплюють журналісти. Нехай журналісти не піддаються! Це вже на їхній совісті.
Я нещодавно спілкувався зі своїм приятелем із Польщі, який відіграв чималу роль у тому, щоб відвести від своєї країни загрозу неофашизму. Саме про це ми з ним і розмовляли. Наприклад, мова. Я можу розмовляти українською, хоча й недосконало нею володію і роблю багатьох помилок. Але я намагаюся розмовляти правильною українською мовою. І мені в цьому допомагає моя дружина, яка родом із Ковеля, вона чудово володіє і німецькою мовою, і українською, і англійською. На цій темі мені теж не хотілося б спекулювати і її розвивати, тому що мої слова обов'язково підхоплять і спотворять. Якщо говорити про моє розуміння того, що означає бути українцем, то можу сказати, що особисто я пов'язую своє майбутнє із цією країною. Людину, яка пов'язує своє майбутнє з країною і готова працювати на її благо, віддавати своє здоров'я, сили, енергію, я вважаю українцем більшою мірою, ніж людину, яка незаконним способом розбагатіла і втекла за кордон. Нехай навіть вона буде...
- ...рвати вишиванку на грудях?
- Саме так.
- Ви згадали про неофашизм. Ми бачимо, що зараз відбувається у зв'язку з цим у Росії. В Україні поки що такої гострої загрози не існує, але багато хто говорить про радикалізацію суспільства. Перший Національний намагається знизити градус у суспільстві? І як це можна зробити, на ваш погляд?
- Це доволі делікатна тема. Ми намагаємося говорити про це дуже тонко й навіть непомітно, зокрема, в таких програмах, як «Про що кіно». Адже якщо ми почнемо гасити цю ситуацію або розвивати її, це вмить підхоплять політики. І з'являться у нас взводи...
- Це до теми про суспільне мовлення. В Україні його історія починається з 1997 року, коли було підписано Закон «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні». Відтоді тягнеться історія, якій уже понад десять років, але суспільного ТБ у нас, як і раніше, немає. Упродовж минулого року ця тема знову почала активно розкручуватись і завершилося все тим, що Громадська рада при Президенті України затвердила певну концепцію. А яке ваше власне бачення концепції суспільного мовлення в Україні?
- У всіх законопроектах, які пропонувалися раніше, є багато недоопрацювань, і ми розробили власні численні поправки до них. Але якщо говорити про загальні моменти, то, один із головних - це фінансування. Адже без грошей цей канал змушений буде захлинутися в телемагазинах. Крім того, дуже важлива також гарантована незалежність керівників.
Суспільний канал створюється для громадськості. Це має бути цікавий канал, не «трешевий», зі зразковими новинами. Канал-лідер, до якого дослухаються, який намагається знайти істину або, принаймні, золоту середину в громадсько-політичному житті країни, а це означає, що ми повинні першими отримувати інформацію.
Це канал, у якого буде довіра, який створюватиме такі програми, як «Світло», в якій представники різних конфесій обговорюють важливі серйозні для суспільства теми (я вважаю, що ця програма, яка зараз уже в ефірі, є реальним кроком до побудови суспільного мовлення), як «Віра, надія, любов» і «Хочу, щоб ти була». На жаль, поки що такі важливі для суспільства соціальні проекти ще не дуже сприймаються, не мають масового глядача.
- Чому, як вам здається? - Тому що немає культури, тому що дуже багато каналів упродовж багатьох років розбалували глядача й розбестили його.
- Ви визнаєте, як колишній керівник каналу «Інтер», що інформаційний простір причетний до цього «знекультурювання»?
- Не чіпатимемо «Інтер». Але, в принципі, я згоден... Я визнаю, що дуже часто йшов на поводі у масового глядача. Але зараз у мене є можливість видихнути і робити ті проекти, які я не робив раніше. Уже знаходяться люди, в яких після перегляду програм Першого Національного виникає бажання допомогти тим, хто цього потребує. Тобто свідомість змінюється, нехай і несуттєво.
- Соціальні проекти - це справді дуже важливий аспект суспільного мовлення, але є також інші, не менш важливі. Під час одного з обговорень концепції суспільного мовлення було пряме включення з багаторічним керівником естонського суспільного мовця, людиною, яка впродовж першого десятка років займалася цим напрямом. Він розповідав про те, наскільки це складно. Адже ми розуміємо, що пострадянський простір - особливий у багатьох аспектах. Естонський телевізійник говорив про той опір, який довелося долати, аби створити якісне незалежне суспільне мовлення. Я не хочу вас обвинувачувати, але ви часто посилаєтесь на рейтинги, тому я також зверну увагу на ті дані, які свідчать аж ніяк не на користь об'єктивності новин на Першому Національному. Я хочу запитати у вас про те, чи готові ви особисто долати опір і робити в Україні суспільне мовлення, яке відповідало б стандартам Бі-Бі-Сі з їхньою 300-річною британською демократією?
|
- Скажу, що я, по-перше, готовий, а по-друге, не чекаючи закону, я вже здійснюю неймовірну кількість кроків у напрямку до суспільного мовлення. Ідеться, зокрема, про ті продукти, про які я говорив вище. Я не хочу хвалити себе, бо є ще багато моментів, які вимагають доопрацювання за всіма напрямками. Але ми робимо свою роботу поступово, і насправді цієї роботи вже зроблено дуже багато. Адже перш ніж злетіти, літак гуде і розганяється.
Що ж до цифр, про які ви згадали, то я відстежую та вивчаю всі дослідження й аналітику. Є різні підходи до підрахунку, і, відповідно, результати також можуть бути різними залежно від того, хто і як їх лічить. Я не маю на меті огризатися або воювати. Тому, коли я чую на адресу каналу які-небудь обвинувачення, спочатку відсіваю воду і політику, а із зерна, що залишається, роблю висновки. Хоча я дуже марнославна людина, цю свою рису мені довелося відставити.
На каналі є безліч напрямів, за якими треба працювати, - технічний, штатний, правовий, контентний, ідеологічний. Знаєте, скільки коштів виділено НТКУ цього року на виробництво? 4 мільйони 700 гривень. Це і на фільми, і на програми, і на відрядження.
- Для порівняння, який у середньому річний бюджет комерційного каналу?
- Разів у 200 або 500 більший. 4 мільйони 700 гривень - це орієнтовно чверть проекту «Україна має талант!».
- Досвід яких країн вам видається найцікавішим і найдоречнішим, коли ви складаєте власне уявлення про те, яким має бути суспільне мовлення в Україні?
- Я спілкуюся й дружу з керівниками суспільного телебачення різних країн, але досвід не всіх із них мені видається цікавим. Це моя суб'єктивна думка. Найцікавіший для мене досвід Німеччини і, звичайно ж, Британії та Японії.
- У які терміни ви плануєте вкластися?
- Я вважаю, що буде лише один шанс перетягнути аудиторію з комерційних каналів на суспільний. Наприклад, 1 січня ухвалять закон, це й слугуватиме відправною точкою, розпочнеться рік дуже важкої роботи, підготовки до запуску, яка дасть змогу в січні наступного року запустити суспільне мовлення. Ця подія обов'язково має супроводжуватися масштабною промо-кампанією. Причому ідеально було б, якби ця промо-кампанія була всюдисущою, щоб усі говорили про те, що 1 січня треба обов'язково увімкнути Перший канал. Та коли люди його увімкнуть, то кожен повинен знайти на каналі щось для себе, глядач повинен побачити якісну картинку, якісний продукт...
- Багато цінних смислів...
- Це навіть не обговорюється.
Можна зробити суспільний канал, але зробити його нудним і нецікавим, і він буде на 25-му місці. На рейтингові показники майже ніхто не звертає уваги, але насправді вони важливі, адже це гроші, а отже - незалежність від держави. Якщо реклама на каналі дешевша за повітря, якщо каналу ніхто не дивиться, то гріш ціна такому суспільному телебаченню. Коли ми заходили на Перший Національний, то частка каналу наближалася до 0,9% на добу. Сьогодні вона в середньому досягає 3,33%.
Усі керівники чомусь приходять на Перший Національний з розумінням того, що рано чи пізно вони підуть. Саме тому не розраховувалися з боргами. Тому не розвивали канал. За рік ми оплатили понад половину багатомільйонних боргів. Ми оновлюємо технічне устаткування. Але головне - за рік запущено понад півсотні нових проектів.
Мене не хвилює питання посад. Я не намагаюся заробити на Першому Національному. Я взагалі до грошей ставлюся легко. Заробити для мене - не проблема.
Я не належу до тих людей, які готові руками й ногами чіплятися за своє крісло. Опинившись завтра на вулиці, я заберу з Першого Національного «золотий десяток» людей. Спочатку ми відпочинемо, тому що ми виснажені настільки, що це важко собі уявити, а потім працюватимемо і зароблятимемо хороші гроші. На Першому Національному я став у 100 разів біднішим, але продовжую піднімати канал.
Слід сказати, що чим більше зростатимуть рейтинги каналу, тим більше буде недоброзичливців. Зростання рейтингів Першого Національного відніматиме частку і рейтинги в комерційних каналів. А на рейтинги орієнтується рекламодавець, який приносить рекламні гроші на той чи інший канал.
- А як бути з ТРК «Ера», приватною телекомпанією, ефір якої поширюється й на «території» майбутнього суспільного мовця?
- Поки що це питання ми не порушуємо, тому що не осилимо. На даний момент ми підписали з ТРК «Ера» мирову і нормально співпрацюємо. До речі, мирову ми підписали і з правонаступниками Марії Примаченко, адже канал міг «попасти» на дуже великі гроші. Це коли без згоди спадкоємців були використані художні елементи з робіт автора в оформленні графіки дитячого «Євробачення» в 2009 і 2010 рр. Таких некрасивих історій нам довелося вирішувати дуже багато.
- До речі, ще про одну некрасиву історію, пов'язану з національним відбором «Євробачення-2011». Цей конкурс постійно супроводжується скандалами. З чим ви це пов'язуєте? І як цього уникнути? Можливо, потрібні чіткі правила гри?..
- Вони існують, ці правила.
- Тоді чому постійно відбувається те, що відбувається?
- Такий наш менталітет. Якщо немає ніякого скандалу, то немає й ажіотажу. Багато хто спеціально придумує якісь скандали. Крім того, пригадайте торішнє «Євробачення». Я був упевнений, що виграє шведка. Коли вона не пройшла навіть у фінал, то ходила в сльозах, а за нею бігали 250 журналістів, деякі з них так само, як співачка, ридали. Що було б в нашій країні в такому разі? У нас би розбили намети, пікетували б «Євробачення», закидали чимось, кричали, що це нечесний вибір. Цього року я відкрив у он-лайн всі ір-адреси, прозоріших схем ще не було... Інші країни-учасниці EBU говорили, мовляв, ну що ви нісенітницями займаєтеся, канал прийняв рішення - і все.
- Але репутація каналу все ж постраждала.
- Я так не думаю. Знаєте, чому? Тому що Міка Ньютон вибрана чесним шляхом. Ви можете погоджуватися з цим чи не погоджуватися, але й Альоша, й Міка Ньютон були вибрані без хабарів, чесним шляхом. Ось, скажіть, ви могли собі уявити, що торік шведка не потрапить у фінал «Євробачення», а виграє Лєна?
- Результат «Євробачення» завжди мало передбачуваний.
- А звідки такий результат? Від того, що та або інша частина населення виявляє активність і голосує, внаслідок чого перемагає той чи інший виконавець. Коли на конкурсі «Євробачення-2009» була Патриція Каас, то вона зайняла лише восьме місце. Хоча, здавалося б, як це так, це ж легенда! В даному випадку елемент демократії та чесності зіграв не на той результат, якого всі чекали. Якби виграла Джамала, запевняю вас, ажіотажу було б значно більше, тому що ще до фіналу багато хто говорив мені, мовляв, ось, Бенкендорф, ми знаємо, що тобі дали 200 тисяч доларів, аби перемогла Джамала. До абсурду доходило.
- Ви, якщо мене не підводить пам'ять, говорили в одному з інтерв'ю, що ваші особисті симпатії були на боці Джамали.
- Торік, коли я лише прийшов на канал, говорив, що хотів би, аби Україну на «Євробаченні» представляли або Gogol Bordello, або Джамала. До речі, вже є ідеї стосовно наступного року. Гадаю, вони будуть схвалені й громадськістю, й пресою.
- А як щодо схвалення «зверху»?
- Я не піддаюся тиску ні зверху, ні знизу, а просто намагаюся чесно і сумлінно виконувати свою роботу. Якби було інакше, то на «Євробачення» довелося б відправляти з десяток виконавців.
Що стосується «зверху». Цього року Партія регіонів відкрито заплатила Першому Національному за трансляцію свого з'їзду. Ми працювали як рівноправні партнери, була укладена угода за рекламними розцінками Першого Національного, а це хороша підмога для нашого каналу. І такий підхід у мене особисто викликає велику пошану до Президента. Крім того, я вважаю це і своєю заслугою. Адже могли нічого не заплатити, а могли заплатити символічну суму.
- Вам не чуже документальне кіно. Свого часу ви також побували в гарячих точках, звідки привозили репортажі. Чи є у вас певне бачення документальної лінії на Першому Національному?
- Хотілося б робити хорошу документалістику, і ми її робитимемо. Але якщо документалістику знімати якісно, то це потягне за собою досить відчутні витрати. Тому вона в мене, на жаль, не в пріоритеті. Це серйозна робота, умовно кажучи, хороший аксесуар, який вказує на солідність каналу. Ну, а якщо нічого їсти, то які можуть бути аксесуари?
А архіви? А українська класика - Довженко, Параджанов, Осика?.. Дещо, звісно, з'являється на Першому Національному, але, судячи з усього, знову ж, лінія не розроблена.
- У системну лінійку це ще справді не вибудовано. Тому що документалістику, так само, як і соціальні проекти, потрібно прищепити глядачеві. Завдяки своїм зв'язкам я безкоштовно отримав запис опери Верді «Ріголетто», яка знімалася в Італії й яка коштує 20 мільйонів євро. Я знаю: якщо я поставлю оперу в ефір, це буде «убитий», провальний день. До документалістики глядача потрібно готувати. І тому, чесно кажучи, я ще не знайшов місця для неігрового кіно, поки не знаю, між якими програмами його ставити, так, щоб не одиниці подивилися це кіно, щоб це була не формальність. Поки що документальні фільми ми показуємо щоп'ятниці вранці. До речі, знаєте, як хтось із попередніх президентів НТКУ воював із ТРК «Ера»? Коли «Ера» заборонила «залазить» у свій ефір, керівництво НТКУ з 22.00 до 23.00, прямо перед виходом в ефір «Ери», поставило в сітку мовлення годину класичної музики. І за цю годину телевізори вимикали абсолютно всі. Після двох тижнів такої ситуації «Ера» сказала, мовляв, залазьте на наш ефір, лише не вбивайте нам рейтинг. Тому що підняти показники після години класичної музики було неможливо.
- Це драматична історія, насправді.
- Саме так, і тому до цієї проблеми потрібно знайти системний підхід і поступово привчати глядача і до класичного мистецтва, і до документалістики. Якщо бездумно ставити такий продукт в ефір, то Перший Національний перетвориться на канал для трьох людей. Хоча, наприклад, моя сестра дуже любить слухати класику. А я згадану оперу «Ріголетто» передивлявся вже не раз - нерви заспокоював.
- Якщо ви вже заговорили про свою сім'ю. Я з великим інтересом прочитала про те, що ваша бабуся була режисером легендарних «Голубых огоньков». У вас телевізійно-кінематографічна сім'я. Ви, напевне, відчуваєте деяку генетичну відповідальність у зв'язку з цим?
- Я не хотів іти ні на телебачення, ні в кіно, тому що це важка праця, і значно легше бути бізнесменом. Або кимось ще. А в дитинстві я хотів бути доярем, тому що дояр отримував 500 карбованців. Відповідальність - в іншому. Це інші стосунки, інші людські цінності, інший підхід до життя. Люди, які мало мене знають (а добре мене знає не більш як десятеро людей), навряд чи зрозуміють. Те виховання, яке дав мені батько, ті моральні й людські якості, які в мені закладено, вони в житті заважають, але вони ж дозволяють залишатися людиною. Повірте, від того, що на каналі немає телемагазинів, і від цих постійних судів мені гіпертяжко, але я впевнений, що якби я пішов з Першого Національного, то дуже швидко багато що повернулося б на круги своя.
Коментар:
Євген Буцан, заступник генерального директора НТКУ - про проблеми створення суспільного мовлення:
- На мій погляд, є три основні питання, пов'язані із запуском суспільного мовлення в Україні.
Перше - система управління. У цьому плані всі законопроекти про суспільне мовлення, що існують на сьогоднішній день, виписані досить точно й наближаються до робочої моделі. Передбачається створення незалежної громадської ради як наглядового органу, який здійснює нагляд та контроль діяльності виконавчого органу й забезпечує відповідність стандартам суспільного мовлення. Щодо гарантій незалежності менеджменту, то тут, очевидно, також є розуміння того, що менеджмент має бути незалежним і мати відповідні гарантії.
Друге важливе питання, яке залишається невирішеним, - це правовий аспект. В Україні вже існує певна правова система. І суспільне мовлення має в цю систему вписатися, адже ми не можемо переформатувати все законодавство під суспільне мовлення. Одним з аспектів цієї проблеми є питання власності на майно. Я не вважаю, що доречно говорити про зміну форми власності на майно НТКУ й НРКУ. На мою думку, державі не варто передавати право власності на відповідне майно суспільному мовцю. Я розумію, що право користування все одно передбачає певні можливості власника цього майна, тобто держави, так чи інакше впливати на того, хто користується цим майном, але за умов нашої правової системи інакше збудувати відносини неможливо.
Третя проблема - це фінансова незалежність. Наразі ефективних моделей того, як її забезпечити, я не бачу, але мені відомо, що багато експертів (зокрема й Міністерства фінансів) працюють над цим. Складність полягає в тому, що необхідно забезпечити фінансування, запобігши можливості зовнішнього впливу. Наше суспільство поки що не готове до сплати за суспільне мовлення окремого податку, як це відбувається в багатьох країнах. Тому йдеться про те, щоб організувати певні перехідні періоди: від прямого бюджетного фінансування до якоїсь іншої форми незалежного фінансування.
Наразі найгострішим залишається питання фінансування.
Розробка конкретного поетапного плану - це вже рівень не НТКУ, а державного управління. Все ж таки в цьому випадку ми скоріше є виконавцями. Організаційний перехід - це дуже складний процес, але щодо контентного переходу до стандартів суспільного мовлення, то я вважаю, що НТКУ зможе досить швидко з цим упоратися.
Марія Томак,«День»
Фото - www.day.kiev.ua
