Регулювання авторських прав в інтернеті - дуже гостре питання. З одного боку, всі згідні, що вільний і відкритий доступ до інформації є найважливішою умовою розвитку суспільства в сучасному світі. З іншого - і з цим теж не посперечаєшся - авторські права в інтернеті порушують якщо не всі поголовно, то регулярно і повсюдно. Регулювання авторських і суміжних прав за останні півтора десятиліття мало б змінитися настільки ж радикально, як і вся сфера виробництва і передавання тексту, зображення, звуку. Але цього не сталося, ми продовжуємо жити на початку XXI ст. за законами, адекватними технології середини XX ст.

Якщо раніше правовласники могли отримувати доходи від створення і продажу матеріальних копій, а копірайт був спрямований на захист інтересів підприємців, що купили право на створення копій, від зазіхань інших, то з розвитком інтернету користувачі отримали можливість практично необмежено обмінюватися один з одним інформацією без посередників. Як наслідок, виникає питання про те, хто повинен нести відповідальність за порушення авторських прав.

Найбільш очевидна відповідь - ті, хто порушує авторські права, і повинні відповідати, тобто користувачі. Правовласники регулярно висувають пропозиції про посилення адміністративної та кримінальної відповідальності користувачів за порушення авторських і суміжних прав. Інтернет-провайдер при цьому не несе відповідальності за розміщуваний користувачами контент, але повинен повідомляти правоохоронним органам дані про користувача.

Реалізація цього варіанту ускладнена і малоефективна. По-перше, провайдер далеко не завжди володіє інформацією про користувача, а отже, неминучий довільний характер правозастосування. Крім того, посилення відповідальності користувачів може приводити до зворотного ефекту, як, наприклад, це сталося у Франції після прийняття закону HADOPI, де користувачі перестали ставитися до стягування з інтернету як до аморального вчинку.

Оскільки моральні установки є більш сильними детермінантами поведінки, ніж формальні санкції, то необхідно навчитися їх використовувати. Дослідження, проведене Інститутом проблем правозастосування, показало, що користувачі не є принциповими порушниками авторських прав, які прагнуть отримати якомога більше контенту задарма. Справжньою причиною широкого обігу нелегального контенту в Росії є радше занадто високі ціни на легальні продукти, велика кількість серед них неякісних продуктів, за які не хочеться платити, поганий розвиток інтернет-інфраструктури, платіжних систем.

З іншого боку, успіх користувацьких сервісів, що стрімко розвиваються останнім часом і надають легкий та миттєвий доступ до легального контенту, свідчить про те, що інтереси правовласників і користувачів можна узгодити за допомогою нових бізнес-моделей. По-перше, на легальних ресурсах користувач отримує зручний доступ до контенту заздалегідь відомої якості. По-друге, правовласники знаходять можливість отримати винагороду за розміщені в мережі твори. Інтернет за такого розвитку подій перестає бути загрозою, а стає ще одним медіаканалом - поряд з ТБ, радіо та друкованими книжками.

Правовласники пропонують й інший варіант регулювання авторських прав: покладення повної відповідальності за порушення авторських прав на посередників - інтернет-платформи. Користувачі анонімні, і, навіть якщо їх вдається виявити, отримати з них компенсацію заподіяної шкоди складно. Інтернет-платформи, навпаки, легко ідентифікувати, до них легко застосувати санкції. Саме тому постачальники інтернет-послуг, хоча по суті й не вчиняють порушень, стають об'єктами судових позовів. Претензії правовласників зводяться до двох тез: або забезпечте перевірку всіх матеріалів користувачів на легальність, або платіть компенсацію за те, що на вашому ресурсі з'являється нелегальний контент. У цієї вимоги, на перший погляд виправданої, існують довгострокові негативні ефекти. Щоб знизити ризики судового переслідування, інтернет-платформи будуть змушені інвестувати величезні ресурси в технології контролю. Перевірка всього контенту користувачів вимагатиме відволікання таких масштабних ресурсів, що може радикально загальмувати розвиток серйозних інтернет-сервісів і призвести до зниження темпів зростання російської інтернет-економіки.

Компромісним є вибір третього варіанту - закріплення обмеженої відповідальності інтернет-платформ за дії користувачів. За цього варіанту інтернет-платформи звільняються від відповідальності за порушення авторських прав за певних умов. Наприклад, такими умовами можуть бути вимоги, щоб провайдер не обирав контент та отримувачів самостійно і існувала процедура, яка дозволяє відновити порушене право правовласника.

Запровадження цих умов буде також впливати на поведінку і рівень компетентності користувачів, оскільки вони будуть отримувати уявлення про те, які їхні дії в мережі є легальними, а які ні. Цим шляхом пішли США, які в 1998 р. прийняли Digital Millennium Copyright Act, і Європейська Унія, яка затвердила у 2001 р. E-Commerce Directive. Навіть ці умови, як і майже десятирічна практика регулювання, не є досконалими і потребують подальшого перегляду авторських і суміжних прав, проте вони є на даний момент найкраще розробленими та обгрунтованими.

У кожній країні питання розподілу відповідальності за порушення авторських прав вирішуються в тій пропорції, на яку це суспільство погоджується. Встановлення того, що інтернет-провайдер (платформа) не несе відповідальності за технічні операції, що здійснюються з даними, і обмеження відповідальності за неправомірні дії користувачів видаються оптимальними заходами, що дають змогу забезпечити розвиток інтернет-економіки і підвищити рівень захисту авторських прав.

Аріна Дмітрієва - науковий співробітник Інституту проблем правозастосування при Європейському університеті в Санкт-Петербурзі