- Минулого тижня прем'єр-міністр Микола Азаров висловив своє незадоволення станом інформаційної політики, сказав, що чиновникам треба «відійти від совка» і нарешті зрозуміти, що це громадяни найняли їх на роботу. Які, на Вашу думку, причини провального річного діалогу між владою, ЗМІ та громадянським суспільством?     

- Реакція Азарова пов'язана з кількома причинами. Владу тормосять постійні заяви руху «Стоп цензурі!», ситуація з «Газетою по-київськи», проблема з суспільним мовленням та імплементація законів про доступ до публічної інформації. І журналісти періодично про це нагадують Януковичу Азарову. Тобто самі журналісти примушують владу якимсь чином вступати з ними в діалог.Наприклад, за нашою інформацією, багато галасу в АП та Кабміні наробила остання заява «Стоп цензурі!» /withoutsection/article/61512/2011-03-29-stop-tsenzuri-proponue-yanukovichu-ponoviti-shchokvartalni-pres-konferentsii-i-pokazati-mezhigirya/ з конкретними вимогами до Президента.А з іншого боку, виникає питання, чому цей діалог дуже часто не призводить до конкретного результату.      Я думаю, що перш за все можна говорити про одне - про відсутність політичної волі для становлення нормальних правил гри на українському медіа-ринку, щоб дотримувалися права журналістів на роботу за професійними стандартами та права громадян на отримання повної достовірної інформації. Потрібно добиватись, щоб українські журналісти могли розповідати про те, що відбувається в країні, без секвестрування небажаних для влади тем і без тиску на редакційну політику.       

- Через рік після інавгурації Президент визначився зі своїм прес-секретарем. Негласний конкурс на цю посаду виграла наша колега Дарія Чепак. Чи вдасться їй, на Вашу думку, зробити Віктора Януковича більше доступним для журналістів та громадян, припинити практику закритих брифінгів, відновити квартальні прес-конференції?
- Це призначення викликало значний резонанс, перш за все в професійному середовищі і серед учасників руху «Стоп цензурі». Думки розділились радикально - від жорсткого неприйняття з одного боку, до побажання успіхів на новій посаді з іншого. Я, чесно кажучи, не так радикально ставлюсь до цього призначення, і вважаю, що кожна людина має право на вибір. Така посада -  це не тільки рішення всіх житейських проблем, таких як квартира, машина, які, до речі, Дарка і так має, а й фактор того, що завжди людині потрібно щось іще, якийсь рух. З точки зору професійного росту це, безумовно, відкриття шляху до більших можливостей. Я категорично не згодна з твердженням, що ця посада - вже все, якийсь шалений фінал професії журналіста, межа його мрій і досягнень. Я вважаю, що це не так, адже це взагалі зовсім інша професія. Але якщо Дарка вирішить через кілька років знов повернутися у журналістику (є приклади Альони Громницької чи Олександра Мартиненка),  то, безумовно, вона це вже зробить на іншому рівні власного досвіду, корисних зв'язків, розуміння непублічних процесів тощо.      В телефонній розмові зі мною Дарка підтвердила свою готовність до діалогу з нею. Вона також готова всіляко сприяти тому, щоб взаємовідносини Президента і преси дійсно вийшли на цивілізований рівень. І це можна вітати. Разом з тим я більш реалістично ставлюсь до того, що Дарці вдасться зробити. Адже люди, які приходять у владу з райдужними сподіваннями, часто зіштовхуються з неподоланими перешкодами, стінами. І далеко не всі стіни Дарці вдасться пробити головою, як би вона цього не хотіла. В тому, що вона буде намагатися це робити, і в тому, що навіть люди, які її запрошували на роботу, хотіли показати, що новій владі не чужі європейські правила гри, я не сумніваюсь. Інша справа, що у роботодавців може бути прагнення лише створити видимість, а не реально реформувати відносини між владою і суспільством. На жаль, думаю, так воно і є.  Але навіть якщо   Дарці вдасться  зробити лише дещо з того, про що ми так довго говоримо у «Стоп цензурі!» - це вже буде добре.      

- Прокуратура стала щоденним ньюзмейкером. Як Ви вважаєте, з якою метою реанімували «справу Гонгадзе» і чи має вона перспективу за нинішніх обставин? 
- Для мене це велика загадка, як і для нас усіх. Мабуть, головними мотивами можуть бути бажання влади продемонструвати якусь свою рішучість, прикрити невдачі соціальної сфери, і, з іншого боку, натиснути на Пінчука, на його медіа-бізнес та не тільки. Але насправді це лише здогадки. І той факт, що плівки Мельниченка визнані прецедентом у одній судовій справі, фактично автоматом визначає можливість визнання їх прецедентом і в інших справах. Так, можливо, вони ще не відкриті, але на плівках було дуже багато всього. Хоча,  якщо інші справи не були відкриті до сьогодні, то навряд чи зараз знайдеться той, хто всерйоз буде вимагати відкрити кримінальні справи проти усіх фігурантів плівок, в тому числі Януковича, Азарова чи ще когось, кого вже називали у цьому контексті.      Отже, незрозуміло, що б це означало, і кому це вигідно. Томенко в ефірі ТВі сказав що, мабуть, той, хто розкручує, не чув плівок, чи вже забув, що там було. Але все ж таки, напевне,  все складніше, у них є якісь свої прагматичні мотиви. Водночас, я вважаю, що насправді все не так вже й погано, ми про це нещодавно говорили з Єгором Соболєвим. Є реальні результати по справі Георгія, хоч все й тягнеться 10 років, й суспільство та політикум так можуть зробити для себе висновок, що розплата за злочини таки настає, хай й з запізненняя, але настає! Безпосередні виконавці вже засуджені, Пукач чекає суду, зараз звинувачено Кучму...Тобто,  для мене зараз важливі не стільки мотиви  влади, а те, до чого  саме буде доведена ця справа. Я не сумніваюсь в тому, що Леонід Кучма не буде сидіти в тюрмі, навіть виходячи вже із строку давності по висунитим статтям. Та навіть те, що, можливо, Кучма чи ще хтось з фігурантів справи можуть бути залученими, виступати у суді як звинувачені чи як свідки, я гадаю, що це вже якісь кроки до правди.       

 - Сергій Льовочкін визнав, що його позаштатним радником працює російський політ технолог Ігор Шувалов, якого в 2004 році називали конструктором «темників» та звинувачували в поділі України на сорти. Нині він, за словами АП, курує інформаційно-аналітичний сегмент співпраці з зарубіжними медіа. Чи не загрожує ЗМІ така співпраця, або й загалом, національній інформаційній безпеці? 

 - Ми розуміємо, що справа не тільки в Ігорі Шувалові, який відомий нам з 2002 року. Адже ми знаємо про нього те, що колись знали про діяльність Марата Гельмана, Гліба Павловського. Але річ в тім, що якраз про багатьох інших політтехнологів, котрі також працюють в Україні  під безпосереднім керівництвом Ігоря Шувалова, сьогодні ми не знаємо і не маємо відкритої інформації. І безпрецедентним є те, що в 2010 році, як і в 2004, (адже якщо Ігоря Шувалова визнали консультантом Банкової, і Хорошковський визнав його консультантом телеканалу «Інтер»), ми маємо широке окреслене коло, в якому керують російські політтехнологи. Бо зрозуміло, що не один Ігор Шувалов працює над вирішенням певних питань.      У цьому разі,  думаю, що ми можемо робити припущення, висувати якісь версії про існування і тих людей, які керують російськими політтехнологами та Ігорем Шуваловим безпосередньо з Москви. І це, навіть як припущення, вселяє якусь невпевненість щодо політики, яка проводиться зараз нашою владою. Адже одна справа, якщо влада просто користується послугами консультантів, вони можуть бути американськими, російськими, польськими, якими завгодно, в цьому немає великого «криміналу». А інша справа, коли можна підозрювати, що ці консультанти керуються кимось із закордону і тим більше, хай і неофіційних, але центрів, пов'язаних з керівництвом якоїсь держави. Тому нам треба більш наполегливо ставити питання - з яких саме проблем вони «радять», заради чого, які конкретні справи цих людей, щоб судити вже більш глибоко і аргументовано про характер їхньої роботи. В будь-якому випадку така незрозуміла ситуація зумовлює як мінімум журналістську  недовіру. 

- Як ви вважаєте, чому впала довіра до великих політичних ток-шоу на українському телебаченні?

- Звичайно, передовсім є момент глядацької втоми. Хоча доводиться дивуватися, що досі залишається аудиторія все одно чималенька. Але особисто я на це дивитися вже не можу. Тому надаю перевагу «РЕСпубліці» Анни Безулик та програмі Миколи Княжицького, хоча в останній  є момент незбалансованості у запрошенні гостей. Проте, вони на це мають право. Адже це  авторський проект і Микола має право позиціонувати його так, як вважає за потрібне. А мені більш цікава спокійна розмова ведучого та гостя, коли я принаймні маю надію почути аргументи, а не голий піар. Звичайно, «Вечір з Миколою Княжицьким»   - це не hard-talk, а soft-talk. Але якщо в програмі під час спілкування журналіста з політиком буде якась величезна маніпуляція і брехня в словах політика, сподіваюсь, Микола Княжицький на це відреагує.        А великі ток-шоу все  більше будуть  втрачати довіру і глядацький інтерес. Тому, що вони ідуть шляхом скандалізації і повної залежності від політичних сил. На жаль, зараз наші телеканали не мають можливості запрошувати тих спікерів, кого вони хочуть від партій, бо останні визначають, хто піде на ефір. З іншого боку, самі телеканали в погоні за рейтингом запрошують, скажімо, на річницю Шевченка і у зв'язку відмовою Василя Шкляра від отримання  премії нікого іншого, як Бузину і Пояркова - у якостіголовних експертів у цій темі. В цьому разі мені набагато цікавіше дивитися  «Республіку» Анни Безулик, тому що там є експерти і їм надають досить часу для того, аби вони мали можливість представити валсну думку. Вони завжди можуть сказати щось нове і цікаве, тому що висловлюють свою власну точку зору, яка буде більш аргументована і менш маніпулятивна. Коли ж у великих ток-шоу ми бачимо боротьбу двох неправд у виконнанні політиків-головних гостей студій, то я просто не хочу на це витрачати час.

- Медіа-експерти кажуть , що за останній рік зросла кількість саме російських телеведучих на українському ТБ. Що це - телемода, гроші чи політика, сервільність ?

- Я вважаю, що це бажання, перш за все, заробити рейтинг. З точки зору бізнесу це бажання зрозуміле, але підкріплене воно двома речами: зміною влади, безумовно, і значно більшою російськоцентричністю нової влади, що сумно. Як би там не ставитись до попереднього керівництва, а я не є його апологетом, але тим не менше, важко уявити собі, щоб за тих умов половина ефіру найбільшого телеканалу країни «Інтер» була б віддана на відкуп росіянам. Тим більше, що там не тільки в ефірі російські телеведучі, але й російські команди працюють над проектами, про що нещодавно заявив Томенко. Це також відбувається тому, що наш медіабізнес, як і інші бізнеси, досі не є соціально відповідальним. І бажання заробити рейтинги ніяким чином не балансує з розумінням того, що медіа - це не заводи з виготовлення мила. І що, насправді, вони несуть велику відповідальність за те, що відбувається в суспільстві, за соціальні настрої, за те, як далі буде розвиватись країна, за свій вплив на суспільну свідомість. Так, це розважальні проекти, але  в будь-якому розважальному шоу часто домінують такі цінності, які можуть бути нам чужими. І ми знаємо історію на телебаченні, коли Нагієв в напіврозважальному жовтому проекті дуже зневажливо відізвався про українок і Україну в цілому. Те ж саме може відбуватись у тих розважальних програмах, котрі зараз присутні в українському ефірі, тим паче, що одним з ведучих є той же Нагієв.

Є й інша проблема українського ТБ - в принципі до нас ставляться як до місця, де тупо можна заробити. Мені розповідають, що іноземці навіть не приховують, що їдуть в Україну «відхватити бабла». І ми знаємо про шалені гонорари, мільйонні гонорари за сесію, за декілька зйомок програм з тією ж Пугачовою та Галкіним, Лолітою чи іншими. І мені, наприклад, як громадянці України шкода, що ці гроші не заробляють українські телеведучі, журналісти, актори, котрих можна, без сумніву, знайти, а за потреби навчити і виховати нових. І ці гроші не заробляє вітчизняний медіа-бізнес, їх віддають в іншу країну. А власники могли би вкладати в своїх. І це було б не тільки їм в плюс, але і в плюс самому медіа-бізнесу, тому що він так само як і будь-яке видання, котре робить вклад в своїх авторів, хедлайнерів, розвиває й себе, і розвиває в цілому всю українську медіаіндустрію.       

Я не бачу нічого страшного у тому, що наші політичні ток-шоу ведуть такі ведучі, як той же Шустер і Кисельов.  Хоча я розумію недовіру до них багатьох, бо  це не їхня країна, і у них, мовляв, не болить душа... Так, це є, але тим не менш, в час глобалізації нічого такого страшного, коли один чи двоє ведучих - російські, хай навіть і супер-ток-шоу в праймі.  Але коли це стає масованиим наступом, то я вже не розумію, який канал дивлюсь, і в якій країні знаходжусь. Тобто, виникає проблема самоідентифікації.  Чи це повернення в Радянський Союз, чи як? Я вважаю, що це неправильно, хоча це й справа приватних телеканалів. Ми чудово розуміємо, що в даному випадку це потенціюється загальною ситуацією, котра склалась в країні, тією владною російськоцентричністю, про яку я згадувала. Нашим  олігархам, які не хочуть їздити лише до однієї країни і бути невиїзними, треба бути більш розбірливими в сенсі цінностей і питаннях національної самоідентифікації.  

 - Як Ви гадаєте, чи не загрожує зараз Першому національному перетворення в суспільного мовлення зразка ОРТ часів Бориса Березовського?

- Не загрожує. Тому що я не вірю в те, що справа Суспільного мовлення буде доведена до реальних реформ. Якщо влада, можливо з нашою підтримкою, доведе справу навіть до прийняття якісного закону про Суспільне мовлення (а я б хотіла, щоб цей закон був хорошим), то це буде в підсумку всім, на що вони готові. Навряд чи ця влада захоче реально втілити цей закон, не зважаючи на те, чи буде він хорошим чи поганим. Бо  коли справа дійде до конкретної структури, до уряду, до НТКУ то він там ще довго висітиме. У  Кабміні вже загрузли законопроекти по СМ, навіть той, що підготувала Гуманітарна рада при президенті.      Тому, на відміну від багатьох колег, які вважають, що зараз представники громадянського суспільства не повинні брати участь в цих іграх навколо СМ, не повинні брати участь в круглих столах, обговорювати ці теми, я кажу, що насправді ми нічим не ризикуємо. Якщо ми допоможемо цій владі створити і прийняти хороший закон - то це буде плюс. А до втілення цього закону в життя - в будь-якому варіанті, поганому чи хорошому, я думаю, справа не дійде в найближчі роки.

- На українському медіа ринку постійно проходять процеси реструктуризації. Зміна керівництва холдингу «Главред-медіа» якось вплинула на роботу «Детектор медіа»?

- Насправді офіційно не відбулось зміни топ-менеджменту, до 1 травня все залишається , як було. На даний момент йде внутрішня реструктуризація, яка «Детектор медіа» поки що не стосується. Єдине, ми знаємо, що  в планах інвесторів, інтереси якого представляє топ-менеджмент, залучити до «Детектор медіа» в якості керівника майбутнього нашого нового  підсайту «Медіаринок» людину, яку не я запропоную, а вони. Були дискусії з цього приводу в колективі «Детектор медіа» - погоджуватись на це чи ні, адже це вперше для нас такий прецедент, коли не з середини і на за моїм призначенням може прийти людина в команду. Але ми вирішили, що інвестор, мажоритарний акціонер має право на участь в прийнятті кадрових рішень. І потім треба буде подивитись на цю людину. Якщо вона буде професійною і  працюватиме в рамках редакційної політики і  під моїм керівництвом, то в принципі, чому ні? 

- Тобто, якихось суттєвих змін у співпраці в рамках холдингу «Детектор медіа» за останній час не відчула?

- Поки що ні. Ми як «воювали» з прес-службою та піар-службою «Плюсів», так і далі дискутуємо. Але ми ведемо дискусії з прес-службами не тільким каналу «1+1», але й інших. Інша справа, що у випадку одного холдингу вони відчувають себе на більш сильніших позиціяхJ.      А так - в нас постійно йде боротьба з піарниками всіх телеканалів, тому що вони зі свого боку чомусь вважають, що ЗМІ - це їхнє продовження, а ми вважаємо, що ми дещо - м'яко кажучиJ, відмінне від піар-служб і прес-служб. Ця боротьба перманентна, я думаю, вона відбуватиметься постійно, поки буде існувати «Детектор медіа».       

 - Цьогоріч Вашому виданню виповнюється 10 років. Таким ви його бачили тоді, на початку 2001, коли починали роботу тут?     

 - Нічого спільного. Проект створювався на дуже маленький грант, якого могло вистачити на дуже короткий час. Навіть при тому, що все було розраховано по мінімуму - на проекті працювало 4 чоловіки, включаючи технічний персонал - цей грант був розрахований на 7 - 8 місяців, а далі була невідомість. Тому він задумувався як дуже локальний, я не уявляла, що коли-небудь він розростеться в такий великий портал, в якому буде дуже багато тем, досить багато людей працюватиме, що він проживе 10 років. А з іншого боку, він задумувався для широкої аудиторії, і в меншій мірі для журналістської. Я прийшла в цей проект з газети «День», де я звикла розмовляти з різними людьми, але виявилось, що Інтернет не на стільки доступний, і в якийсь момент ми виявили, що нашими головними читачами є наші головні опоненти, котрих ми критикуємо. І коли я дізналась, що майже на всіх телеканалах головною сторінкою, коли вони заходять в Інтернет, є «Детектор медіа», як би вони нас не критикували, як би не говорили, що вони нас не читають і не люблять... Тоді я зрозуміла, що це наші головні читачі, і ми якось змінювали наш посил, змінювали уявлення про те, кому ми адресуємо наші статті, і це кладе на нас особливий обов'язок, тому що тексти, які підходили б для широкої аудиторії, не підходять для професійної. На початку ми також не займались питаннями медіа бізнесу - рейтингами,  рекламою і т. і. Це йшло поступово, коли проект нарощував сили, коли приходили нові люди, коли ми вже бачили конкурентів. Зараз наш портал, можливо, і у вузьких колах, але широко відомий. А це добре, що дає надію на перспективи. 

- Медіаринок активно розвиватиметься. Чи можете спрогнозувати свою медіа-карєру на наступні 10 років?

- Ні, я про це не думаю. Сподіваюсь лише, що  проект «Детектор медіа» буде жити, а я сподіваюсь принаймні якийсь ще час  його очолювати. Я просто психологічно не та людина, котра може на довго загадувати вважливі речі.

     - Чи не було спокуси спробувати попрацювати на телебаченні і втілити свої ідеї ще й там? Наприклад, в рамках програми про медіа?

   - Так, були пропозиції. Я всіляко підштовхую на це своїх співробітників, але якось не виходить. Мені пропонують щось вести, бути експертом на постійній основі, але я просто фізично на це не маю часу. В принципі, такий проект, як «Детектор медіа» на якомусь з каналів, я б бачила, але напевне  без моєї постійної участі.  

 Анна Опря, «Суспільне мовлення в Україні»
 Фото з архіву http://ptv.org.ua