Нічна бійка на «Большой политике с Евгением Киселевым» між дискутантами Шевченкіади, письменником та художником, за сумісництвом «VIP-запрошеним представником українського народу» на останніх ефірах, вражає «сміливістю, розгубленістю та підступністю» авторської передачі.

Вражає в тому сенсі, що «сміливість та розгубленість» ведучого й режисера прямого ефіру була настільки яскравою, що канал миттєво «не встигли» переключили на рекламу.

Після першого зіткнення «дискутанти» досить швидко повернулися до студії й, навіть, зайняли свої місця за трибунами. І лише після другої спроби бійки «відомих особистостей» та «захищаючи власну честь і гідність», ведучий таки видалив зі студії чомусь тільки одного з «козаків», і дав команду на рекламу.

Навіщо це?

Зіштовхнути в цій «дискусії» саме таких осіб, які не тільки своїми думками, але й діями зможуть спровокувати один одного до того, щоб «засвітити» весь свій «інтелектуальний і моральний потенціал». А анонсовану ведучим ґрунтовну розмову щодо місця й ролі Кобзаря в минулому й сучасному України - звести нанівець та, у черговий раз, «засвідчити» Україні й світу нашу «історичну й національно-культурну ментальність»...

Заради справедливості, відзначу, що рекламна пауза певною мірою пішла на користь і ведучому, і іншим учасникам «круглого столу». До честі Кисельова, йому вдалося продовжити дискусію в іншому стилі й тональності, хоча й він не зміг утриматися від спокуси провокувати учасників своїми коментарями та відверто провокаційними питаннями, явно спрямованими на «розбрат і протистояння».

У цілому ж, на мій погляд, розмова відбулася цікавою й змістовною саме завдяки її учасникам, а не її організаторам.

Водночас було сумно й соромно - і за себе, і за Україну - спостерігати цю бійку, яку нескладно було передбачити, тільки-но побачивши на екрані цих «дуелянтів», правда, бійку у вербальному, а не у фізичному варіанті. Переконаний, що й автори передачі могли, і повинні були передбачати таких варіант розвитку події!

А, можливо, вони цього і бажали?..

Тому що, коли оператори показують крупним планом очі ведучих ток-шоу, навіть за окулярами, у їхньому погляді можна розгледіти лише іноді гумор. Частіше - іронію та сарказм. А іноді й підступність їхньої авторської задумки...

І гірко думати про те, що це стосується моїх співвітчизників і моєї країни, а учасники цих подій допомагають своєї поведінкою формувати у частини глядачів і слухачів саме такі роздуми... Хоча не впевнений, що в більшості глядачів та учасників цих програм взагалі виникають будь-які роздуми...

На тлі цієї події, та й інших сучасних політичних і гуманітарних «ток-шоу», радіопередач і публікацій, виникають деякі думки.

По-перше, щодо організації телевізійних «ток-шоу» на центральних телевізійних каналах та радіо.

Під організацією маю на увазі, у першу чергу, постаті ведучих цих програм і запрошених «спікерів» та експертів.

Журналістський професіоналізм ведучих, наприклад, Савіка Шустера, Євгена Кисельова, Анни Безулик, як правило, не викликає сумнівів. Сумнів викликає політологічна й, часом, психологічна й культурологічна провокативність їхніх запитань до учасників цих передач. А ще - некоректність і багатозначність сформульованих питань для опитування аудиторії, як у студії, так і за її межами, відповіді на які часто-густо не можуть об'єктивувати суспільну думку, а, навпаки, заплутують та нівелюють її .

Тепер щодо підбору запрошених «спікерів» та експертів. Тут ситуація значно гірша - адже обертається «обойма» максимум із трьох десятків одних і тих же облич і думок.

Ось що дає ґрунтовний аналіз персоналій:

1. Цех правлячої сили, «команди політиків і можновладців» найчастіше представляють:

- від ПР: Богословська, Бондаренко, Болдирєв, Колесніченко, Мірошніченко, Олійник, Пеклушенко, Стоян, Чечетов. Іноді ще декілька особистостей із числа керівників уряду та комітетів ВР.

Де інші 170 нардепів та урядовців?! Де представники їх місцевих організацій та органів місцевої влади й самоврядування?.. Вони що, не здатні репрезентувати політику правлячої більшості? Чи вони не мають власної думки й власних пропозицій, як «покращити життя народу вже сьогодні»?

- від НПУ Литвина: Баранов, Зарубінський, іноді Гриневецький.

Де інші 15 нардепів та представники цієї політичної сили з уряду та регіонів країни?

- від КПУ: Бевз, Голуб, Кілінкаров, Царьков, іноді Симоненко, був ще Грач.

Де інші 16 нардепів та представники цієї політичної сили з уряду та регіонів? Хоча слід відзначити, що КПУ в інформаційному просторі представлена в кількісному складі спікерів значно краще інших політичних сил. Чому? Більше довіряють своїм членам, менше розбіжностей в ідеології, усі члени партії краще думають і, відповідно, висловлюють свої та чужі думки?..

2. Від так званої «опозиції» - БЮТ і НУНС: Бондаренко, Власенко, Геращенко, Григорович, Гриценко, Доній, Жебрівський, Королевська, Міщенко, Пашинський, Соболєв, Стецьків, Стретович, Третьяков, Шкіль, Яворівський.

Де інші 150 нардепів та представники цих політичних сил із регіонів країни?!

3. Від «позафракційних та групових»: Жванія, Литвин, Томенко, колись був Чорновіл. Та й названі особистості - лише іноді, по «великих» святах, інформаційних приводах, чи то перед черговими та позачерговими виборами.

4. Цех експертів представлений ще більш вужчим колом осіб: Бондаренко, Видрін, Грабовський, Єрмолаєв, Карасьов, Небоженко, Полохало, Фесенко, ще дві-три особистості соціологів та економістів.

Більше експертів в Україні немає? Чи вони, інші, не хочуть брати участь у цих передачах? І чому?! Де експерти з НАН України й ще 5-ти Національних галузевих Академій наук? Де академіки і член-коресподенти, які не є політичними діячами чи держслужбовцями, і до того ж отримують із державного бюджету щомісячну пожиттєву не маленьку стипендію за власні наукові розробки, що мають сприяти розвитку суспільства і держави? Чи виявляється, що ці розробки, нікому, крім самих науковців, у нашій державі непотрібні?

5. Цех професійних журналістів, які представляють у цих просвітницьких передачах «п'яту гілку влади» в країні - взагалі обмежений прізвищами, які можна порахувати за допомогою пальців однієї руки.

По-друге, виникають питання до авторських колективів таких передач та редакційних колегій ЗМІ: чому до участі запрошуються одні й ті самі особи?

Тому що вони здатні надати «специфічний колорит» програмі - посваритися публічно, вживаючи часто-густо не публічні висловлення; «злити» один на одного «компромат», цинічно брехати й вводити в оману глядачів і читачів? Чи «захищати до останньої краплі крові» свої політичні сили та їх лідерів - таким чином підвищуючи рейтинг програм і видань?

Чи, можливо, тому що ці особи включені до «особливого списку презентантів політики» та отримують за свою «спікерську» діяльність додаткові преференції? Чи тому, що саме так вирішили «на горі» владних структур, а ЗМІ абсолютно байдуже, хто і як буде інформувати та просвіщати суспільство щодо його сьогодення, минулого й майбуття?

По-третє, постає питання щодо мети таких передач/публікацій та їх ефективності для суспільства.

У сфері політичної й соціальної інформації своїм основним завданням ЗМІ вважають інформування суспільства та формулювання проблем, що його хвилюють, а також представлення різних точок зору на ці проблеми. При цьому практично зовсім відкидається завдання просвітництва й виховання загальної, політичної, професійної культури та відповідальності в правлячої верхівки й суспільства в цілому, або хоча б їх частини, за результати своєї діяльності.

Можливо, саме така ідеологія сучасних ЗМІ не дозволяє їм створити в себе підрозділи, щоб аналізувати реакцію суспільства й, у першу чергу, можновладців на зміст своїх програм і публікацій, та регулярно, у своїх же програмах інформувати суспільство про таку реакцію?!

Чи треба лише випустити «пар» із киплячого котла суспільної думки та народної невдоволеності, «прорекламувати» обойму політиків/експертів/журналістів із київських пагорбів, поконкурувати між собою та з КВН-ом, чи «95 кварталом», чи «Домом-2»?..

І, як наслідок, задовольнити «інформаційну спрагу народу», отримати свої гонорари - та й піти знов кататися на старому-новому Оглядовому Колесі, спостерігаючи з його «висоти» наше «українське чудо» життя-буття?

Життя тих, хто дуже хоче жити в ЄС, працювати й дурити один одного як у СРСР, думати як козаки в Запорізькій Січі та спілкуватися між собою як на весіллі в Малинівці.

А може, я взагалі-то й дуже сильно помиляюсь у своїх роздумах?..

Володимир Сущенко, кандидат юридичних наук, доцент, завкафедрою конституційного та адміністративного права і процесу Миколаївського Чорноморського державного університету імені Петра Могили

Володимир Сущенко, спеціально для «Української правди»

Фото - www.pravda.com.ua