- Пане Сторожук, чому Вам довелося піти з посади глави Департаменту інформації  Кабміну і чи правда, як подейкують, що Вас планують призначити керівником Першого національного?

- В урядовій структурі відбулася реорганізація та скорочення персоналу. Під час цієї трансформації було реорганізовано і департамент, який я очолював. Тепер там працюють нові люди, зокрема керівник і заступник, які прийшли з Міністерства внутрішніх справ.

Одразу хочу наголосити, на Перший національний я йти не збираюся. Зараз там працює Єгор Бенкендорф - фахова людина,  з ним цікаво говорити про творчість. Займатися інтригами я не буду. Бенкендорф не виконав навіть ще тієї місії, яка в нього є, він пройшов лише третину шляху, який задекларував.

- Чи вдалося Вам вибудувати ефективну комунікаційну урядову структуру для роботи з пресою та «розкручування команди на чолі з прем`єром», як про це говорила на початку 2010 року народний депутат Олена  Бондаренко?

- Напевне, не  настільки, щоб цим можна було хвалитися. Предовсім зміни полягали в тому, що до нас доєднали інші департаменти. Колектив складався з 37 людей і мав свій напрямок діяльності і чималий шмат щоденної роботи, зокрема, подання оперативної інформації про діяльність прем'єр-міністра, семи віце-прем'єр-міністрів, забезпечення їхніх контактів з пресою. Постійно була крутнява, доводилося швидко реагувати на ситуацію, наприклад, прес-конференцію призначити, перенести, відмінити. І так для усіх. А ще ми відповідали за те, що відбувається у відповідних  відомствах та прес-службах міністерств.

Насправді, виробити структуру, яка системно займається інформаційною діяльністю, було досить непросто. Нашим завданням було відтворити загальну інформаційну картину того, що відбувається в уряді. Можливо ми зробили не все, що хотіли, бо було безліч складних технічних  моментів. Наприклад, це стосувалося урядового порталу. Ми його оновлювали як могли, але ж він створений 10 років тому...Люди, які працювали в департаменті, це справжні фахівці. Але тепер їх залишися значно менше і їм буде дуже важко, бо завдання залишилися ті ж. Щоправда вони тепер не опікуватимуться діяльністю віце-прем'єрів. Сьогодні в департаменті інформації залишилося приблизно п'ятнадцяти співробітників, які по-суті є прес-службою. Зрозуміло, що ідея була скоротити чиновників в уряді. Але хіба в Адміністрації Президента працює менше людей? Ні. Тому, напевне,  правильніше було б спростити роботу самої  структури, щоб не було шалених паперових узгоджень і тяганин. Бо, якщо ви запросили когось на роботу і сказали людині, яку модель хочете реалізувати, то потрібно не заважати це робити. А якщо немає чіткої структури - то не заважати працювати впринципі, а  структура сформується в процесі.

А стосовно того, щоб підвищити рейтинг прем'єр-міністра - це, нібито, елементарне завдання, яке неможливо виконати в рамках піар-акцій. Тобто, поки люди живуть погано, картину різко змінити не можливо, бо інформаційна робота має бути з чимось узгоджена.

- А яку місію в цій інформаційній роботі і налагодженні комунікаційних пощин було покладено на Олену Бондаренко, яка працює  у Верховній Раді  ?

- Олена є народним депутатом, головою підкомітету з питань телебачення і радіомовлення Комітету з питань свободи слова та інформації. З свого боку вона була куратором роботи прес-служби Кабміну від Партії регіонів. Ми бачилися приблизно раз на тиждень. Але я користувався її кураторством, коли потрібна була якась допомога, коли виникали проблеми з розміщенням репортажів, чи потрібні були контакти якоїсь людини. Та найчастіше ми просили її зателефонувати комусь з віце-прем'єрів, якщо хтось з міністрів був «не готовий» йти на прес-конференцію. Але більше нічого, вона в нашу роботу не втручалася.

- Чи швидко вдалося налагодити робочі контакти з керівником гуманітарного напрямку в президентській адміністрації Ганою Герман?

- Пані Герман - заступник керівника Адміністрації, а співпраця в нас була на нижчому рівні, з керівником управління. І це була саме робоча співпраця. Не було жодних проблем. Нам завжди йшли на зустріч. Наприклад, якщо вони організовували якийсь захід, то ми допомагали, якщо в ньому брав участь прем'єр чи хтось з міністрів. Насправді контакт був цілком нормальним.

- Але чому влада програла боротьбу за симпатії журналістського середовища і так незграбно, або й брутально, діяла щодо вже утверджених демократичних свобод. Деякі новоспечені чиновники не готові були відкрито і правдиво спілкуватися з медіа, більше того - з їхньої мовчазної згоди до журналістів застосовували погрози, залякування і навіть фізичну силу...

- На мою думку, нам варто прагнути не тільки демократії, бо це лише спосіб обирати владу, нам треба  більше лібералізму. Ми говоримо, що нам потрібно підвищувати рівень  культури,  але цього ніхто не робить з собою. Ми наче говоримо це  комусь. Якщо буде високий рівень діалогу між громадянами, тоді буде діалог між владою та суспільством. Завжди демократично обрана влада буде незадоволена демократично функціонуючою журналістикою, оскільки в них абсолютно різні завдання. Наприклад, американські журналісти кажуть, що «коли ми прожили день, і на нас не образився жоден представник уряду, то це даремно прожитий день». Але ж там балансу додає ліберальна конструкція, хоча журналісти так само залежать від  власника видання, який також має свої інтереси. В тому числі і політичні. Влада завжди незадоволена пресою, а медіа завжди будуть незадоволені владою. Проте, порозуміння часто залежить від рівня життя в країні, від того, наскільки розвинуте громадянське суспільство. А в нас воно не розвинуте. Ми не виконуємо навіть елементарних законів.

- Чому, на вашу думку, в Україні спостерігається така велика роль російських політтехнологів?

- Насичення українського ринку політтехнологій російськими фахівцями залежить від того, є у них в країні вибори чи немає. Якщо у них виборча пауза, то вони шукають заробітку навколо. Їхня позиція в роботі дуже активна, а методика відпрацьована на країні з більшими масштабами, Там є достатньо талановитих людей. До прикладу російське телебачення одне з кращих в Європі.

Механізм, який використовують в російській пропаганді, є дуже ефективний. І коли говорити про російські політтехнології, то варто запитати і про те, чому в нас провідні політичні ток-шоу ведуть люди, які приїхали з Росії. Невже в нас немає своїх талановитих журналістів? Я в це не вірю. Невже Шустер, наприклад, знає щось таке, чого не знають інші, чи може в нього є секрет формату? Просто якщо людям все життя забороняли щось робити, постійно вказували, доповнювали, то  в них часто бракує сміливості робити це зараз. В Україні «затовкли» журналістику не сьогодні, а ще в 90-х. Крім цього в нас досі залишилася ментальність, за якої «реальні пацани» купують дорожче. І якщо приходить хтось свій і пропонує зробити продукт за невеликі гроші, ми його не послухаємо, а радше візьмемо того, хто запросить мільйони за той же продукт. 

- Незабаром набере чинності багатостраждальний закон «Про доступ до публічної інформації». Представники медіа-профспілок кажуть, що ані прес-служби, ані чиновники в регіонах не готові до цих змін. Чи зробить закон інформацію більш відкритою?

- Це буде дуже велике навантаження на прес-служби. Візьмемо і розглянемо як це може відбуватися до прикладу в Міністерстві економіки. Коли на адресу прес-служби надходить інформаційний запит, він реєструється і прес-служба готує розпорядження для департаментів «терміново підготувати відповідь». Вони витрачають певний час, щоб підписати це розпорядження у керівництва, але поки розпорядження надійде в департаменти, вже закінчиться день. Ще день в департаментах будуть готувати відповідь. Потім це все потрапить знову в прес-службу, там це опрацюють і відправлять на підпис до керівника. Ввечері він отримає пошту, почне переглядати цю інформацію і вносити зауваження. І в результаті відправить її на доопрацювання, а прес-служба знову перенаправить в департаменти. І це знову затягнеться на день-два. За п'ять днів можна встигнути підготувати повноцінну і ґрунтовну відповідь у разі, якщо працювати цілодобово. А якщо це не один запит? А в прес-службі Міністерства економічного розвитку на сьогодні працює чотири людини. Вони працюють з тридцятьма двома департаментами, міністром, курують сайт, організовують прес-конференції... А відсутність відповіді на запит - це ж відповідальність. Ми хотіли відкритості, але хіба ми таким чином її одержимо? Прес-служби не з доброго життя просто почнуть відписуватись.

Але якщо говорити з власного досвіду, то насправді інформаційних запитів в Департамент інформації Секретаріату Кабміну надходило дуже мало. Це в основному були прохання про інтерв'ю, коментарі. Бо основний потік запитів йде безпосередньо в міністерства. Коли на відповідь був місяць, то можна було підготувати справді якісний документ, але передовсім для цього потрібна людина, яка буде цим займатися, яка зможе фахово це зробити.

- Ви мали тривалий досвід роботи з попередніми президентами України. Якою мірою імідж глави держави  залежить від роботи його інформаційної служби?

- Тільки до певної міри. Бо імідж - це образ, уявлення про людину. Прес-служба може подавати більше чи менше інформації, але імідж вже є сформованим. З своїм досвідом і віком людина є такою, якою є. І, наприклад,  Віктор Янукович - це цілісна людина, і якщо його прес-служба буде працювати трохи більше чи менше, то нічого радикально  не зміниться.

Зараз часто звертають увагу на те, що президент обмовився. З досвіду своєї роботи скажу, що  Леонід Кучма теж обмовлявся. Особливо прикро це було в ситуації з катастрофою літака над Чорним морем. Кучма тоді просто продовжив речення виголошене журналістом, а не сказав, що літак підбили українські військові. Проте частина фрази пішла гуляти і була однозначно протрактована. Я тоді намагався внести ясність в ситуацію, пояснити що і як було, але це не надто слухали. І це був серйозний прецедент. Тому робота прес-секретаря не надто багато змінює.

А Віктор Янукович прийшов з вже напрацьованим ім'ям. Загалом,  завжди будуть люди, які впевнені, що кращого керівника й бути не може, і люди, які впевнені в протилежному.

- У 2001-2003 роках вам довелося керувати Національною телекомпанією України. Наскільки, на Вашу думку, Перший національний канал змінився за останні 10 років?

- Посвіжішав, став менше провінційним. Аудиторія каналу завжди була 50+, до того ж це сільська аудиторія. Канал не може конкурувати, наприклад, з «Інтером», але це по-перше інші гроші, по-друге інші завдання, по-третє ці завдання ставлять ті, у кого випадає можливість. Бенкендорф намагається зробити цей канал схожим на телебачення, яке виробляє свій продукт. Хоча найпростіший шлях до популярності - це купа серіалів, їх люди дивляться. Останній тренд, який я бачив, -  це чи воюють сусіди, чи треба міняти жінку, але це жорстокий фіч. Поки що Єгор від цього відкараскався і працює в іншому режимі. В нього з'явилися свої ток-шоу. Деякі цікавіші, якісь не дуже... Але якщо ми говоримо про те, щоб не вбити цей канал, не закрити, а почати робити суспільне мовлення з чистого листка, а рухати його в мовну сітку, в бік інтересів суспільства, тобто створювати суспільне мовлення, то зроблено  достатньо широкий крок в цьому напрямку.

До Бенкендорфа Перший національний був в стані вакууму. І хоча після 2004-2005 року темники зникли, довіри не було, каналу більше не вірили. А потім був період політичних призначень. Ті люди не працювали на канал, на колектив, вони орієнтувалися на команду: то помаранчеві, то не помаранчеві.

- Чи готовий канал до перетворення в суспільного мовника, про що активно говорять останнім часом? Який фактор найбільше перешкоджатиме трансформації?

- Швидко перетворити канал в суспільне мовлення не можна. А все тому, що вся система збалансована центрично, і не влада, а суспільство має його змінювати. В суспільстві має визріти критична маса людей, які не просто усвідомлюють себе громадянами, а виконують закони, моральні норми. Сьогодні національна телекомпанія фінансується державою, і це теж, так чи інакше, гроші суспільства.

Але нині є занадто багато запитів до каналу. Політики хочуть, щоб на них дивилося багато людей. А для цього треба цікаво говорити, щоб люди хотіли дивитися. А ще краще щось корисне зробити, щоб люди поважали та дивились. Державне телебачення навіть під керівництвом Бенкендорфа - це постійна проблема недофінансування, і він мусить шукати гроші. А тоді на нього починають впливати рекламодавці, а після цього до нього ще й починають телефонувати з урядових кабінетів...

Ірина Знась, «Суспільне мовлення»

Фото www.dt.ua