- Європейські музичні критики відзначають той факт, що в «Євробаченні» перемагають не лише таланти, а й політика. Український національний відбір також стає не стільки пісенною, скільки політичною подією (пригадаймо хоча б торішній відбір, у який довелося втрутитися заступниці голови Адміністрації Президента Ганні Герман). Що це засвідчує, як ви вважаєте?

- Як на мене, це показує, насамперед, те, що в Україні, крім десятків найрізноманітніших проблем, є ще одна - відсутність професіоналізму в людей, які зазвичай займаються національним відбором. Це прикро. Я нікого не хочу ображати, але все, що я бачила на етапі підготовки цього року, було кричуще непрофесійним - від голосування на сайті до організації записів телеефірів конкурсантів.

- Нещодавній скандал з «накруткою» інтернет-голосування ще раз звернув увагу на проблему правил гри в українському шоу-бізнесі. Як, на вашу думку, чи має український шоу-бізнес шанс на «очищення»? Хто повинен про це турбуватися?

- Думаю, що український шоу-бізнес - це лише дзеркало масового смаку. Якби наші слухачі мали вищі запити, тут не залишилося б місця ні для фонограмних концертів, ні для безликих проектів з однією й тією ж піснею. Шоу-бізнес - це, перш за все, гроші. Що не продається, те нікому не потрібно. З іншого боку, мільйони людей в Україні хотіли б чути щось інше, але телебачення і радіо продовжують годувати їх музичним фаст-фудом. Мабуть, цю проблему можна вирішити лише спільними зусиллями: держава повинна максимально підтримувати культуру - і грошима, і пільговими умовами, й іншим. Людям із шоу-бізнесу слід замислитися над тим, що буде, коли виросте інтернет-покоління, вільне від телевізійного впливу? Чи залишаться їхні артисти в топі, якщо все триватиме в такому ж дусі? Ну, а слухачам я бажаю більше роздивлятися навколо - адже у світі неймовірна кількість прекрасної музики! Інтернет - наше все! Він звільняє.

- В одному зі своїх інтерв'ю ви звернули увагу на те, що «якби дати більше іншої музики, вона теж стане форматом. Усе залежить від радіо й телебачення». Чому, на вашу думку, попри те, що з'являються нові цікаві та якісні виконавці, вони тонуть у «поющих трусах»? Чому, називаючи якісну музику «неформатом», шоу-бізнес відверто ігнорує музичні вподобання багатьох українців? Кому це вигідно?

- На жаль, чим складніша музика, тим довший її шлях до серця слухача. Адже три ноти легко лягають на слух, а якщо це співають гарні дівчата, які жагуче дивляться тобі в очі з екрана, це запам'ятається і сподобається швидше, ніж класичний твір чи джазова композиція. Як я вже казала, шоу-бізнес орієнтований на прибуток. З «поющими трусами» найлегше заробити за мінімальних вкладень. Адже, крім трусів і музичного продакшна, в цьому разі нічого не потрібно. Не потрібно вчитися співати, не потрібні музиканти й ще безліч речей. А щоб заробити, виконуючи щось, що виходить за межі, необхідно працювати в сотні разів більше. Ось і виходить, що найпростіше взяти п'ять дівчат, показувати їх півроку по ТБ, а потім увімкнути фонограму - і гайда на гастролі. За рік грошей можна заробити більше, ніж заробляє вся трупа оперного театру за все своє життя.

- Мабуть, серед усіх фіналістів національного відбору ви - найбільш достойний кандидат. Але перемога в «Євробаченні» залежить не лише від виконавця, а й від композиції, адже йдеться про пісенний конкурс. Що стало вирішальним для вас при виборі композиції Smile? Чим вона може здивувати європейського слухача?

- Я написала цю пісню не для того, щоб здивувати, а для того, щоб викликати певні емоції. Хай це не нова тема, але я вирішила зайвий раз нагадати, що усмішка - це найкоротший місток між людьми будь-якої національності, віри й культури. Я впевнена, що Smile - це хороша пісня, яка гідно виглядатиме на тлі будь-яких інших на «Євробаченні». Є в ній і момент, який привертає особливу увагу: це бридж, у якому я за 20 секунд чотири рази міняю вокальну манеру, виспівуючи Smile у стилі тірольського йодля, арабської, української народної та іспанської музики. Головне ж - ця пісня викликає усмішку!

Анна Слєсарєва, «День»

Фото - www.day.kiev.ua