Інтернет-аудиторія України зростає у геометричній прогресії. Швидко формуються групи зацікавлення, комунікація між людьми набула небачених масштабів. Про роль соціальних мереж, перспективу їх розвитку, а також моделі співпраці з владою Vlaskor.net розмовляв з народним депутатом України і активним користувачем соціальних медіа Лесею Оробець.

- Лесю, 2011 рік проголошено Роком освіти та інформаційного суспільства. Прокоментуйте, будь ласка, як здійснюється втілення цієї норми в Україні?

 - Якщо у загальному підсумку, то особливого збільшення фінансування в цій сфері не відбулося. Проте є особлива увага щодо зміни норм закону. Йдеться про вищу освіту. У Верховній Раді зараз є законопроекти про те, як реформувати вищу школу. Тобто уваги не бракує, бракує уваги такої, щоб принесла користь. Суттєвими змінами, окрім тих, що стосуються шкільних підручників і загравань на тему мови навчання, можна назвати зміни у вступній кампанії цього року, які дозволять заочникам не складати ЗНО, а, крім зовнішнього оцінювання, з‘являться ще бонусні бали - знову будуть враховувати шкільний атестат. 20 бонусних балів за те, що діти відвідають довузівську підготовку . Ось такий плавний з'їзд від рівного і прозорого доступу до освіти до нерівного і не прозорого доступу. А це, як на мене, впливає і на ситуацію в школі, і на ситуацію у ВНЗ. Коли за дитину перший хабар дають при вступі, то з цього багато що починається і зокрема корупція.

- Чи спостерігаються зрушення стосовно технологій та інформаційного суспільства на рівні держави ?

- Ну, я можу підтвердити, що багато депутатів навчилися користуватися електронною поштою. Деякі міністри навчилися самі відправляти електронні листи.

- Це у 2011 році?

 - Звичайно, і це значний прогрес, погодьтеся. Якщо ж без жартів, то значного прогресу у цьому напрямку немає. Тобто говорили торік про електронні підручники, поки ця тема підвисла. Якісь інші сфери життя, де впроваджувалось би електронне врядування, то це спостерігається лише в бізнесі або в приватній ініціативі. На рівні державних органів, скажімо, там, де черги можна замінити електронною подачею документів, цього не відбувається. Немає ні коштів, ні натхнення, ні розуміння. Навіщо скасовувати те, що успішно доїться на те, що доїти поки не знають як.

- На вашу думку, чи можна стверджувати, що сучасна українська Інтернет-аудиторія є або може стати певним ядром громадянського суспільства? Чи варто формувати це ядро в Інтернеті?

- Я думаю, що говорити, що уже сформоване ядро - трохи зарано. Проте вже є десятки успішно проведених громадських акцій, де громадяни різного віку і різних категорій відстоювали свої права і при цьому об'єднувалися і списувались через Iнтернет. Починаючи від ініціативи, що називається «Збережи старий Київ», коли захищали паркову алею від масової забудови, закінчуючи масовими студентськими протестами проти платних освітніх послуг, які завершилися скасуванням цього рішення Кабінетом Міністрів. І там, і там громадяни списувалися, знайомилися, координували свої дії через Інтернет. Тобто ми бачимо, що Інтернет є інструментом і місцем, де все більше і більше активної та ініціативної тусовки, і групи об'єднуються. Втім говорити, що лише Інтернет є місцем скупчення, не доводиться. У нас є дуже активне старше покоління, яке до Інтернету поки має умовний стосунок. Втім не без винятків. Моя мама в свій час навчилася користуватися Інтернетом і навіть в «Однокласниках» знайшла свою однокласницю і їздила до неї в гості в Америку. Старше покоління вчиться, крокує в ногу з сучасністю. Я нещодавно розмовляла з Любомиром Гузаром, записували аудіокнигу, де Блаженнійший сказав, що «якщо б Ісус Христос жив у наш час, він би користувався Інтернетом».

- У Вас дуже багато друзів у соцмережах, зокрема на Facebook їх більше 5 тисяч, що є обмеженням...

- Нам довелося піти на створення фанпейджу. Для мене це було трохи незрозуміло, бо я не вважаю тих, з ким я дружу і хто є моїми френдами через Facebook, що вони є моїми фанами. Оскільки є це обмеження в 5 тисяч, то довелося створювати окремий акаунт як фанпейдж. Тому, хто з друзів прочитає, не вважайте, що я загордилася, просто, щоб мати можливість не відмовляти людям в дружбі, змушена вдаватися до нових інструментів.

- А як Ви пояснюєте таку популярність?

- Дуже мало хто з політиків особисто веде свої акаунти. Я веду, і, напевно, це цікавіше, ніж читати звіти прес-служб. З іншого боку, я веду так, як вважаю за необхідне. Я там жива, така, як я є. Це дуже часто відбувається, коли політики страшенно відрізняються від їхнього телевізійного образу і щоб не було якогось такого гламуризованого телеобразу і щоб не відрізнятися між тим, який ти є, і тим, яким ти намагаєшся здаватися. Це дуже сильно стимулює бути завжди таким, яким ти хочеш бути. Можливо, цим пояснюється популярність. Також я з командою багато працюємо над собою, щоб досягати висот у цьому напрямку. Тобто на відміну від потрапляння на телебачення, де тебе хоч-не-хоч все одно будуть дивитися, бо комусь просто буде ліньки переключити, в Інтернеті, якщо перші дві секунди ти не цікавий, то є сотні, десятки тисяч інших варіантів, на які користувачі можуть витратити свій час. Тому ти повинен відрізнятися цікавістю. Стараємось. Це висококонкурентне середовище.

- На Вашому офіційному сайті є таке кредо «Ми разом зможемо більше, ніж кожен з нас окремо». Ви реалізовували якісь громадські проекти за допомогою Інтернету?

 - Так, я сьогодні на презентації (19 лютого у Львові, - ред.) буду говорити про проект, що вважаю завершеним. Проект, у межах якого вдалося ліквідувати сміттєспалювальний завод. В центрі густонаселеного району Києва, в сотні метрів від центрального РАЦСу Українська залізниця вирішила побудувати завод, щоб спалювати сміття, яке є у вагонах поїздів. За підрахунками екологів, 3 тонни шкідливих викидів щороку. Найближчий будинок в ста метрах. Через Інтернет вдалося дізнатися інформацію про його побудову. Цей пост отримав сотні перепостів інших ЖЖ. За тиждень дізналися, що цей завод не в планах бізнесменів, а уже побудований. Згодом завдяки Інтернету вдалося скоординувати і спрямувати активність мешканців з розклеювання листівок. А найважливіше - мешканці зібралися на громадські слухання. Через одного з твітерян - працівника залізниці вдалося дізнатися, якою технологією буде користатися Укрзалізниця, щоб провалити слухання, і нам вдалося швидко протидіяти, зібрати величезну кількість людей і проголосувати за рішення, що цей завод не має працювати. Справа почалася у вересні, а минулого тижня я отримала відповідь від Генпрокуратури, отримала від блогерів фотографію того, що цей завод дійсно був демонтований. Ось такий успіх в сфері екології і захисту прав громадян, коли громадяни завдяки Інтернету об'єдналися і добилися хорошого результату. Я, як депутат, долучилася депутатськими зверненнями, привела журналістів, була на громадських слуханнях, не дала сфальсифікувати їх.

- Зважаючи на недавні резонансні справи, що стосуються зокрема блогерів, таких, як Олена Білозерська, на Вашу думку, влада боїться Інтернету? Можливо, вона намагається взяти його під контроль?

- Влада почала звертати увагу на те, що відбувається в Інтернеті. Якщо раніше це було місце для тусовки вибраних, інтелектуалів, як колись були розмови на кухні, то зараз, оскільки кількість активних Інтернет-користувачів росте, роль соціальних медіа теж зростає як альтернативного майданчика. Звичайно, є спроби якось налагодити свою роботу з соцмедіа. Біда в тому, що методи підбирають не найкращі. Скажімо, залякування, викликання на допит блогерів ні до чого хорошого не призведуть. Будь-яке залякування дає лише зворотній ефект. Все одно друзі, френди розмістять інформацію, знатимуть. Єдиний адекватний спосіб, як я бачу, це у відкритому суспільстві, коли влада сама йде у соцмедіа, сама співпрацює, бо завдяки соцмедіа можна дуже швидко і ефективно знаходити болючі точки і їх залагоджувати. Через Інтернет зараз успішно збирається донорська допомога. Вирішуються болісні теми, над якими роками билися правозахисники, через Інтернет можна привернути увагу традиційних медіа, що для рішення багатьох конфліктів є критичним. Тобто, якщо це показали по телевізору, то набагато більше шансів, що ця проблема буде вирішена. Як на мене, владі варто не йти шляхом Єгипту чи Китаю, фізично перекриваючи доступ до мережі чи лякаючи інакомислячих. Варто йти шляхом цивілізованих країн, коли політики і державні мужі ідуть в Інтернет, коли вони приймають скарги і звернення, які надходять через Інтернет, коли вони реагують на це, самі відповідають за свої дії і розуміють, що Інтернет не можна взяти в рабство, з ним треба співпрацювати. Це зона апріорі вільна. Інтернет неможливо контролювати так, як традиційні ЗМІ.

- Як вам вдається бути такою гіперактивною? Ви все встигаєте?

- Все не встигаю. Встигаю щонайменше відсотків 80, а це хороший показник. В мене є дуже сильна мотивація. Я починала з дуже невигідного становища. Бути лише донькою свого відомого батька. Мене сприймали завжди сімдесят другою із сімдесяти двох членів фракції. Завжди чи не наймолодшою, найменш помітною, найменш значимою. Переді мною стояв шлях, коли було потрібно зробити надзусилля, щоб вирватися з цього обмеженого сприйняття, добитися справжньої впливовості і справжніх результатів. Чим я тішуся, що мені три роки підряд вдалося попрацювати на ниві освіти і досягнути багато хороших змін, зокрема впровадження незалежного оцінювання - справа, до якої я особисто доклала зусиль. Зараз займаюся тим, щоб у нас був адекватний закон про вищу освіту. Як я встигаю поєднувати все решта? Я не дивлюсь телебачення. Я рідко спілкуюся з людьми, які не варті мого часу і виділяю його для цікавих і активних людей, що самі щось роблять. Я чітко розставляю пріоритети.

Довідка:

Леся Оробець - народний депутат України, голова підкомітету з питань базової освіти Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України. 

Юрій Опока, Vlaskor.net
Фото - http://vlaskor.net