Останній вихід друкованого журналу «Детектор медіа», який з 2011 року переходить у формат альманаху-щорічника, ми присвятили підбиттю медіапідсумків першого десятиліття ХХІ століття. Сайт «Детектор медіа» розпочав публікацію цих журнальних текстів з інтерв'ю шеф-редактора порталу Наталії Лигачової, присвяченого історії ТК (частина 1, частина 2). Також на сайті вийшов матеріал Отара Довженка про 10 років відносин між ЗМІ і владою, екскурс в історію боротьби за громадське телебачення Отара Довженка та Андрія Деркача, розвідка Наталії Петрової з історії українського медійного законодавства, суб'єктивний погляд Ігоря Куляса на розвиток українських теленовин останнього десятиліття, спогади-асоціації Михайла Бриниха про десятиліття розважального (і не тільки) телебачення, огляд Наталії Данькової про десятирічну історію адаптації міжнародних форматів на українському телебаченні, аналіз еволюції теледивлення від Андрія Колесника, історія становлення рекламного ринку очима Олександра Гороховського, український журналістський мартиролог останнього десятиліття, складений Світланою Остапою, ретроспектива розвитку онлайн-медіа у 2000-2010 роках від Сергія Рачинського та прогноз експертів на наступні 10 років медіа. Сьогодні ми завершуємо публікацію журнальних текстів матеріалом Мар'яни Закусило про десятиліття регулювання телерадіопростору.

По 15 загальнонаціональних теле- та радіомереж, а ще понад 1600 телерадіоорганізацій і провайдерів - саме стільки сьогодні ліцензіатів мають стосунки з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення - єдиним держрегулятором галузі електронних медіа. «Спеціальний конституційний, постійно діючий позавідомчий» орган існує 16 років, останні 10 - найпродуктивніші і найсуперечливіші.

Де­де, а в Нацраді кадрові зміни завжди впливали на курс регулювання, причому йдеться не лише про ротації всередині органу, а й про зміну тих, хто призначає - президента і Верховної Ради. За останні 10 років голів у Нацраді змінилося три з половиною: Борис Холод (2000-2004), Віталій Шевченко (2005-2009), в.о. Андрій Мирошніченко (2009-2010) і Володимир Манжосов (з 2010-го). Разом із тим практично кожні два роки оновлювався і склад органу. Подаючи ретроспективу діяльності Нацради, поділимо її умовно на три періоди: часи Холода, Шевченка/Мирошніченка і Манжосова.

«Холодні часи»

У травні 2000 року свою четвірку до Національної ради призначив парламент, у червні - президент, після чого головою повністю оновленого органу обрали Бориса Холода. З усіх, хто прийшов разом із ним, він протримався найдовше - Леонід Кучма звільнив його за власним бажанням у переддень нового, 2005 року.

Принципової різниці між Нацрадою тоді і нині практично не було: в усі часи регуляторний орган дослухався до побажань влади та бізнесменів, які близькі до влади, не гребував задоволенням й інтересів своїх членів. Приміром, у 2001 році завдяки Нацраді з'явився загальнонаціональний телеканал М1 - спільний проект Віктора Пінчука і Миколи Баграєва (члена Нацради), у 2004-му - ТРК «Україна» Ріната Ахметова. За 2000-2002 роки найпотужнішими радіомережами України стали ті, що входять до складу холдингу ТАВР того ж таки Миколи Баграєва. Суттєво приросли частотами і радіостанції родини Карпіїв, зокрема компанія «Онікс» (радіо «Мелодія»), співвласником якої, за словами засновника радіо «Континент» Сергія Шолоха, був син Бориса Холода.

Утім, член Нацради у 2000-2002 роках Микола Княжицький вважає, що Нацрада тоді керувалася не стільки політичними міркуваннями, скільки професійними: «Я пам'ятаю, як відстоював видачу ліцензії на місцеве мовлення Руслані і Сашкові Ксенофонтову. Ми тоді були набагато більшими ідеалістами, ніж ті, хто є зараз».

З досягнень того часу - включення Нацради на початку 2000-х до Європейської платформи регуляторних органів (за словами Миколи Княжицького, він платив сім тисяч доларів внеску з власної кишені замість МЗС), відкриття сайту і початок випуску «Вісника Національної ради...» (щоправда, з часом він перестав виходити через брак коштів), запровадження візуальних позначок класифікації відеопродукту (квадрат­трикутник­кружечок), спроби регуляторного органу вдосконалити процес ліцензування. «Ми напрацювали (а від нас цього вимагали іноземні посольства) критерії, за яких видається та чи інша ліцензія. Багато з них потім були внесені до закону, коли приймалися поправки», - згадує Княжицький.

До речі, про ліцензування. На той час поняття «провайдер програмної послуги» ще не було. Тому кабельних операторів ліцензували як мовників у тому разі, якщо кабельник виробляє власний контент. Крім цього, Нацрада затвердила таке положення про порядок ліцензування, яке дозволяло кабельникам транслювати без ліцензії лише програми вітчизняних мовників, що вже мають ліцензію Нацради, але вимагало від них отримувати ліцензію на ретрансляцію іноземних телеканалів. Цілком логічно це викликало спротив галузі та звинувачення в неправомірності. Дилему вирішила нова редакція Закону «Про телебачення і радіомовлення».

Віталій Шевченко (голова Нацради 2005-2009), Борис Холод (голова Нацради 2000-2004), Андрій Мирошніченко (в. о. голови Нацради 2009-2010), Віктор Петренко (голова Нацради 1994-2000), Юрій Плаксюк (в. о. голови Нацради у 2010-му) на святкуванні ювілею Нацради, 2009 рік

У той самий час Нацрада взяла курс на концентрацію медіаринку під гаслом «Один канал - один мовник», на відміну від попередників, які ділили частоти між кількома претендентами. Наприклад, тоді «очистили» від обласних державних ТРК мережу УТ-3, де повноцінним господарем став телеканал «Інтер». За деякий час те ж саме відбулося з УТ-2 - на користь «1+1». Утратила ліцензії на користь мережевих чи загальнонаціональних мовників велика кількість регіональних теле- і радіостанцій. Микита Потураєв публічно декларував: «В ефірі повинні залишитись тільки найпотужніші та фінансово спроможні компанії».

«Часи Холода» ринок згадує як найбільш жорсткі та конфліктні. Особливого загострення набула ситуація перед виборами. Скажімо, у 2004 році Холод одноосібно приймає рішення припинити мовлення радіо «Континент», яке ретранслювало програми Бі-бі-сі, «Німецької хвилі», «Голосу Америки», Громадського радіо. У своєму відкритому листі до Держсекретаря США (а закриттям «Континенту» були стурбовані і Штати, і Рада Європи) тодішній голова Нацради пояснював своє рішення тим, що «фактично йдеться про передачу радіочастоти у суборенду іншим мовникам, що забороняється українським законодавством» (до речі, цю риторику підхопили нинішні члени Нацради, які воюють із ретрансляцією). Натомість засновник «Континенту» Сергій Шолох вважав, що Холод просто вивільняє частоту для радіо «Мелодія», де мав приватний інтерес. Зрештою, ця частота нині ніким не зайнята, а радіо «Континент», відродившись у 2006­му, стало «Ренесансом» у холдингу Анатолія Євтухова.

Верховна Рада, між іншим, висловлювала своє незадоволення очолюваному Холодом органу. Улітку 2002-го парламент відмовився затверджувати звіт Нацради за 2001 рік (при цьому Леонід Кучма звіт затвердив), висловив їй недовіру та достроково припинив повноваження своєї четвірки. Але від ротацій членів регуляторного органу його політика так і не стала прозорішою, а шквал судових позовів від незадоволених ліцензіатів не припинявся.

Завдяки рішенням судів постали нині загальнонаціональні мережі ТЕТ і НТН. «Цих частот навіть не було в Нацраді», - каже член Нацради у 2002-2010 роках Віктор Понеділко про НТН. Прорахунок частот був оплачений каналом, який згодом через суд зобов'язав голову Нацради підписати ліцензію. Подібна історія відбулася і з каналом КРТ, якому за судовим рішенням вписали 36 частот у переоформлену ліцензію.

Останній рік головування Бориса Холода відзначився посиленням тиску на опозиційні ЗМІ. Крім радіо «Континент», із ефіру намагалися витіснити 5 канал: через позов Володимира Сівковича арештовували рахунки телекомпанії, через позов каналу НТН визнавали нечинною ліцензію на мовлення в Києві. Кілька років поспіль Нацрада не передавала до Укрчастотнагляду заявки 5­го щодо прорахунку частот, а тим часом у регіонах кабельні оператори вимикали канал зі своїх мереж. На знак протесту колектив 5­го оголосив голодування і, зрештою, йому вдалося відстояти київську частоту і добитися розблокування рахунків. Та остаточний реванш «рупор Помаранчевої революції» зможе взяти вже у 2005 році.

«Помаранчева» Нацрада

Після виборів формується нова президентська четвірка, і весь орган змінює політичний курс. Оновлена Нацрада намагається навести лад у телерадіопросторі і скасувати ліцензії, видані поза конкурсом компаніям, пов'язаним із колишніми можновладцями. На кону стояли 75 частот НТН, 36 частот КРТ, 22 частоти ТЕТа, кілька частот ТОНІСа. Поки телеменеджери відвойовували дефіцитний частотний ресурс у судах, журналісти цих телемереж влаштовували гучні акції протесту. Не пощастило КРТ: його частотний ресурс таки відправили на конкурс, який поділив їх між різними компаніями (найбільше - по 10 - дісталося К1 і ТОНІСу).

Від революційних змін у виграшу був Петро Порошенко. На одному з перших конкурсів у 2005 році його 5 канал приріс цілим пакетом частот і став загальнонаціональним (у складі Нацради на той час був екс­голова правління 5-го Владислав Лясовський). У відповідь на закиди, що на конкурс слід виставляти не мережу, а окремі частоти, члени Нацради відповідали прикладами з минулого: «Інтер», «1+1», ICTV, «Мегаспорт» (з'явився за рік до цього). «5 канал отримав мережу, яка виставлялася на конкурс, умови якого формувалися на підставі соціальних очікувань. Ми тоді навіть проводили соціологічне дослідження, чого бракує в нашому просторі глядачам. І абсолютно очевидно йшлося про запит на інформаційне мовлення. Це були наслідки Помаранчевої революції, коли ми бачили, як бракувало свободи слова, інформація затискувалася - і це не могло не позначитися», - коментує нині той конкурс голова Нацради у 2005-2009 роках Віталій Шевченко.

Так само Порошенкові дісталася мережа для його станції «Ніко ФМ», яка замість того, щоби стати «Радіо 5», невдовзі влилася до радіогрупи «Українського медіахолдингу» і стала «Ретро ФМ».

 Ігор Курус (перший заступник голови Нацради), Юрій Плаксюк (заступник голови Нацради), Віктор Понеділко (член Нацради) і Віталій Шевченко (голова Нацради), 2008 рік

Ідучи в ногу з новим президентом, Нацрада затято взялася за мовне питання. Як відомо, закон для загальнонаціональних компаній передбачає не менше 75% української мови. Але регулятор видав свої рекомендації, за якими змушував мовників переоформлювати ліцензії, записуючи збільшення частки з 1 вересня 2009 року - до 80%, з 1 вересня 2010 року - до 85% та відповідне квотування прайм­тайму. Крім цього, з'являються рекомендації мовлення в дні жалоби. А кабельникам ці часи запам'яталися запровадженням списку «адаптованих каналів», спрямованого на боротьбу з російськими гігантами - насамперед Першим і РТР. «Ми мали принципи щодо того, як зробити український ефір українським, як треба захищати власний інформаційний простір», - пояснює Віталій Шевченко. Галузь із ним не погоджувалася та оскаржувала всі документи в судах.

Іншим способом впливу на ринок стали ліцензійні збори. У 2008 році Нацрада затвердила методику, яка збільшила їх у кілька разів (із десятків тисяч до мільйонів) і, з урахуванням початку фінансово­економічної кризи, це стало надважким тягарем для багатьох телерадіокомпаній. Мовники стримували себе від переоформлення ліцензій, а тим, кому не пощастило в цей час продовжувати дію документів, клопотали про відстрочку. За даними Незалежної асоціації телерадіомовників кілька місцевих компаній збанкрутували, не в змозі оплатити збір. Зрештою, з 1 січня 2010 року набув чинності антикризовий закон, який зменшив суму зборів, водночас забувши прописати методику для деяких видів мовлення.

Між тим Національній раді Віталія Шевченка й Андрія Мирошніченка (в.о. голови у 2009-2010 роках) пощастило займатися ще таким делікатним питанням, як цифрове телебачення. Із цією темою, власне, пов'язаний найгучніший скандал - історія з четвертим мультиплексом. Його провайдером стала компанія «Українська цифрова телемережа», за якою стояли такі серйозні люди, як Віктор Балога й Едуард Прутнік. На 10 вільних місць у мультиплексі провели конкурс, у якому перемогли (крім М2 і УНІАН-ТБ) геть не відомі ринку особи. Журналістське розслідування «Детектор медіа» довело, що вісім компаній на ринку не існують узагалі. Після особливого президентського доручення розібратися з непрозорою схемою їхні ліцензії були анульовані влітку 2010 року. А мультиплекс і досі не розбудовано...

Іще один геніальний прецедент того періоду - обмін у 2008-му логотипами (де-факто - мережами) братів по групі «Інтер», К1 і «Мегаспорту», унаслідок чого загальнонаціональним стає перший.

Останній скандал трапляється 2010 року - це конкурс на 10-ваттники, в якому найбільшими переможцями стали 5 канал і ТВі. Його проведення розвалило саму Нацраду, яка через внутрішні суперечності, а також судові позови невдоволеної результатами конкурсу групи «Інтер» виявилася заблокованою на кілька місяців.

Ринок закидає Національній раді 2005-2010 років надмірну бюрократизацію, що й не дивно: апарат зріс до 250 осіб, ліцензійні справи потовстішали на десятки аркушів. «А що вимагається від державного органу? Державний механізм обов'язково буде забюрократизованим», - каже на це Віталій Шевченко. Зате, додає він, Національна рада стала більш прогнозованим і зрозумілим організмом, послідовною у своїх підходах, мала свої чітко означені принципи.

Нові часи

Нова влада принесла до Нацради нову моду. По­-перше, на відбір парламентом членів регуляторного органу не за фаховими критеріями, виписаними в законі, а за політично­-бізнесовим принципом. Відтак, зараз більшість у регуляторному органі становлять люди, лояльні до власника групи «Інтер» і голови СБУ Валерія Хорошковського. По­-друге, моду на лібералізацію мовного питання. І навіть колишня соратниця Віктора Ющенка, а нині заступник глави Нацради Лариса Мудрак закриває очі на відродження російськомовного продукту в ефірі. По­-третє, регуляторний орган починає боротьбу з ретрансляцією, яку називає прихованою суборендою (згадаймо Холода). Ретрансляторам не подовжують ліцензії - частоти відправляють на конкурс, і починається поступовий перерозподіл ринку.

Оксана Головатенко (перший заступник голови Нацради), Володимир Манжосов (голова Нацради), Лариса Мудрак (заступник голови Нацради), 2010 рік

У чому Нацрада залишається незмінною, так це в любові до ліцензування. Нові конкурси на частоти з резерву та відібрані в порушників (і хто там згадує про мораторій на розподіл аналогового частотного ресурсу?), нові віяння у сфері «цифри» (вибори єдиного провайдера для чотирьох мультиплексів і майбутній конкурс на всі місця в ньому), лобіювання у Верховній Раді та уряді розробленої власноруч методики нарахування розмірів ліцензійного збору, яка знову збільшить надходження до державного бюджету. Найцікавіше - попереду: 2011 року ми побачимо результати конкурсів на ефірні частоти і на цифрові місця.

Віктор Понеділко, котрий з останніх 10 років вісім працював у Національній раді, головним досягненням називає те, що орган дійсно став регуляторним і певний час був незалежним. А невдачею - те, що не вдалося відстояти самостійність і незалежність. «Незважаючи на те, що законодавство передбачає за Нацрадою виключне право регулювати інформаційний простір, траплялося - і дуже часто, - коли регулювалося за "телефонним правом" і судовим "беспрєдєлом". Це підривало самі засади регуляторної політики й авторитет регуляторного органу», - резюмує він.

Фото Яни Новосьолової, Олени Старостенко і Павла Старостенка