Святослав Цеголко: Кому потрібні журналісти, які «не пам’ятають»?

11 Лютого 2011
26862
11 Лютого 2011
10:23

Святослав Цеголко: Кому потрібні журналісти, які «не пам’ятають»?

26862
«Сьогодні на українському телебаченні штучно створюється попит на журналістику без досвіду»
Святослав Цеголко: Кому потрібні журналісти, які «не пам’ятають»?

Ведучий програми «Час» на «5 каналі» Святослав Цеголко - один із тих українських журналістів, рівень яких вирізняється серед загальної маси «гарних облич, які добре гримують й одягають». Попит на такі обличчя, що «не пам'ятають», як зазначає журналіст, штучно створюється в Україні. Як наслідок, занадто мало аналітики та якості й забагато розваг.

 

Утім, запит на розумне та якісне в країні є. Свідчення цьому - ажіотаж довкола презентації нової книжки Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». То, може, проблема не в рейтингах? А в тому, чи готові українські журналісти працювати на суспільство та свій професійний рівень?

 

Про те, як відкрити ефір для розумного й високого, чому суспільство не виступило на захист «5 каналу» і ТВі під час «частотного процесу» та як змінилося журналістське середовище в Україні за останні шість років, в інтерв'ю «Дню» розповів журналіст «5 каналу», автор документального проекту «Українська незалежність» Святослав Цеголко.

 

- Нині триває тур Ліни Костенко Україною. В кожному місті на зустріч із нею приходять дуже багато людей, які готові по кілька годин простоювати на десятиградусному морозі, слухаючи письменницю. Крім любові до Ліни Костенко, це, очевидно, свідчить ще й про те, що український інформаційний простір, так би мовити, недопрацьовує, а, по суті, не допускає в ефір усе розумне й високе. Як відкрити український ефір для розумного та високого?

- «5 канал» уже більше року намагається отримати інтерв'ю від Ліни Костенко. Гадаю, цього року нам це вдасться. Бажання такої кількості людей побачити і почути Ліну Василівну продиктоване великим розчаруванням політиками. Пригадуєте, як вона писала: «великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, - не він їх, а вони його сіпають за мотузочки». Так от українці втомилися від постійного «сіпання». Але проблема небаченого ажіотажу, на мою думку, полягає не лише в тому, що телебачення не допрацьовує, а, власне, в тому, що сьогодні не допрацьовують, мабуть, і письменники. Адже якщо є ажіотаж довкола одного видання, то чому нема такого ажіотажу щодо інших? Щодо телеканалів, то є проста істина: телебачення орієнтується на рейтинг. Кожен продукт повинен показувати результат. Нема результату, нема продукту, - принаймні так вважають топ-менеджери. Суспільство не отримує інтелектуального продукту, його зомбують і одурманюють, кажете ви. Де істина? По середині. Треба робити інтелектуальний продукт, який даватиме рейтинг і при цьому не забувати про людей. Але питання телеканалів на кшталт громадського мовлення, яке би виховувало і диктувало певну моду на культурні, просвітницькі речі, надалі залишається відкритим. Я думаю, що частково цю нішу займає «5 канал». Взагалі варто підняти тему суспільної відповідальності керівників телерадіоорганізацій, адже багато телеканалів сьогодні справді перетворюється на вікно в розваги.

 

ФОТО УНІАН

 

«ЧАСТОТНИЙ ПРОЦЕС» ВИКЛИКАВ У ДЕКОГО З АКТИВНИХ УКРАЇНЦІВ ПРОТЕСТНІ НАСТРОЇ, АЛЕ НЕ ЗМУСИВ СУСПІЛЬСТВО МАСОВО ВИСТУПИТИ НА ЗАХИСТ «5 КАНАЛУ» ТА ТВі. ЗРОЗУМІЛО, ЩО НАЗВАТИ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ГРОМАДЯНСЬКИМ СЬОГОДНІ НЕ МОЖНА. АЛЕ, МОЖЛИВО, СПРАВА НЕ ЛИШЕ В СУСПІЛЬСТВІ, А Й У ЯКОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ?

- Як ведучий програми «Теледебати» на «5 каналі» в інтерв'ю «Дню» кілька років тому ви сказали, що основна функція дебатів - перетворити електорат на виборця. За великим рахунком, це мало б бути завданням не лише теледебатів, а й усього українського інформаційного простору. Однак сьогодні інформаційний простір своє завдання не виконує. Як у такій ситуації діяти електорату, який прагне перетворитися на виборця?

- Електорату треба стати виборцем. Для цього громадянам треба організовуватися у громадські організації та відстоювати свої права. Хороший приклад того, як це можна робити, нам показали студенти, які минулого тижня вийшли на акцію й чітко продемонстрували своє ставлення до законопроекту, який не лише підніме ціни на навчання, але й може поставити поза законом частину «україноутворючих» університетів. Це яскравий приклад, як потрібно діяти і на що здатне українське суспільство. Важливу роль відіграють не лише акції протесту, а й громадські організації, які відстежують, наприклад, тендерні закупівлі чи позазарплатну розкіш чиновників. На мою думку, самоорганізація - це зараз найголовніше. Нам сьогодні необхідний сильний третій сектор, а не стикання лобами влади й опозиції. Адже багато хто вже переконався, що вони не просто схожі, а інколи сіамські близнюки.

 

- Але третій сектор, щоб мати змогу впливати на позицію українського суспільства, теж потребує доступу до телебачення...

- У програмі «Час» я намагаюся знаходити людей, які можуть висловлювати альтернативну до політичної точки зору. У цьому сезоні ми будемо робити це частіше, оскільки суспільство гостро потребує саме такої альтернативної точки зору. Це не є обов'язкова критика влади, яку здійснює опозиція, і це не підтримка влади через бажання перед нею вислужилися. Це третій сектор. Активний українець, якому не байдуже, і який хоче, щоб його діти мали громадянство Євросоюзу.

 

- Як швидко третій сектор може стати справді впливовою силою в Україні, з чиєю позицією владі доведеться рахуватися?

- Наскільки швидким буде закручування гайок, настільки швидкою буде протидія. Загалом це залежить від того, наскільки довго людям захочеться бути пасивними і як скоро їм захочеться стати активними. Час пасивного спостерігання закінчився. Прислів'я «моя хата скраю» вже не діє. ХХІ століття - це час активних людей, активного суспільства, яке відстоює свої права. Це як у Вольтера: «втратити свободу може лише той, хто не вмів її захищати».

 

- «Частотний процес» не змусив українське суспільство виступити на захист ТВі та «5 каналу», хоча нам відомо про прецедент, коли в Празі на початку 90-х громадяни захистили канал від владного тиску. Чому, на вашу думку, цього не сталося в Україні?

- Мені дуже шкода, що українське суспільство не захотіло прореагувати таким чином, як у Празі. Шкода не тому, що треба було захистити «5 канал» і ТВі. А тому, що, на жаль, ми досі не свідомі належною мірою того, що нам потрібна альтернативна точка зору. І не просто альтернативна точка зору якогось політика, якого сьогодні, умовно кажучи, заарештували, і тому його вже ніде, крім одного чи двох каналів, не можна почути. Нам потрібна саме альтернативна точка зору цього третього сектору. Потрібні журналістські розслідування. На жаль, суспільство в певний момент цього не відчуло. Щодо «частотної» справи, був підібраний гарний час улітку, коли всі відпочивають, коли важко отримати суспільний сплеск. Я вважаю, що в цій ситуації ще не поставлено крапки. Її має поставити Європейський суд з пав людини, до якого юристи «5 каналу» будуть звертатися. Після того, як про «5 канал» і ТВі було згадано в окремій резолюції Європейського парламенту, з високою ймовірністю можна сказати, що ми переможемо. Ми повинні виграти цей процес. У цьому, власне, парадокс - якщо суспільство не захищає того, що є цінним для нього, то апелювати доводиться за кордон. І тоді те, що важливо для цього суспільства, захищатиме не українська демократія, а чужа демократія, оскільки поки що в Україні судова влада заангажована.

 

- Кілька років тому ви сказали, що слабкість української свободи слова полягає в тому, що журналісти не досить прискіпливі до себе, малопрофесійні, а крім того, ліниві. Чи змінилося відтоді журналістське середовище? Які п'ять уроків, на вашу думку, повинна була засвоїти українська журналістика з позиції аналізу новітньої історії України?

- По-перше, самоорганізація - це вихід. У 2004 році журналісти були добре об'єднані в незалежній медіа-профспілці. Завдяки рухові, який піднесла незалежна медіа-профспілка, спочатку була журналістська революція, а потім Помаранчева. Журналістська революція 2004 року, яку уособлював тоді «5 канал», водночас була боротьбою за свободу слова. Один із висновків: свобода слова в Україні дається зверху - це або милість або немилість. Тому потрібні чіткі правила, де цензура була б неможливою. У першу чергу це стосується угод, які потрібно укладати журналістським колективам із власниками, аби запобігти втручанню власників мас-медіа в редакційний процес. Потрібно організовуватися в такі організації, як «Стоп цензурі!», бо там журналіст має змогу не лише проговорювати певні речі чи виносити їх на публіку, а й чітко заявляти про свою позицію, що дуже важливо.

 

- Ви сказали, що 2004 року була сильна незалежна медіа-профспілка. А сьогодні?

- Сьогодні нема журналістської революції.

 

- Ті українські журналісти, які прагнуть професійного зростання, все ж досягають його, створюють живі й цікаві сюжети та програми. Але таких, на жаль, замало. Чи існує, на вашу думку, проблема нестачі яскравих (із погляду професіоналізму) облич на українському телебаченні? Чим вона зумовлена?

- Яскраві обличчя, на щастя, є на українському телебаченні. Утім, питання, скоріше, не в тому, наскільки вони яскраві, а в тому, які завдання вони перед собою ставлять. Часто коли журналіст до чогось доростає, з ним прощаються або створюють такі умови, за яких йому доводиться переступати через себе, через свою особистість, через ті принципи, в які він вірить. Тому здебільшого на українському телебаченні важко втриматися професійним та яскравим особистостям, і це одна з основних його проблем. Нині штучно створюється попит на журналістику без досвіду, на красиві обличчя, які гарно гримують, добре вдягають, якщо це стосується телебачення, в яких немає особливої журналістської історії. Тобто потрібні журналісти, які не пам'ятають. Для чого порівнювати авторитарність сьогодні і наприклад шість років тому? Це ж не вигідно і набагато простіше. Але не простіше від цього українському суспільству.

 

- Ви створили кілька документальних програм. Сьогодні якісна документалістика мало представлена на українському телебаченні, хоча очевидно, що саме вона найпотрібніша суспільству. Якими проблемами сьогодні повинен перейматися прогресивний тележурналіст?

- Треба займатися всім тим, що є суспільно важливим і довкола чого зосереджені певні проблеми. До 20-річчя незалежності я продовжуватиму знімати проект, започаткований 2006 року, «Українська незалежність». Ми зробимо кілька програм про історичні події, які є суспільно важливими, зокрема про студентське голодування у 1990-му році, про місце української мови в Українській державі, а також згубні чвари між Ющенком і Тимошенко. Для того щоб у майбутньому почуватися нацією, треба знати свою історію. Щоб хтось не переписував наших підручників, треба, щоб ми самі знали ці підручники. А якщо ми їх не знатимемо, ми просто не помітимо, як звідти викидатимуть цілі шматки нашої історії. Гадаю, всі телеканали до 20-річчя незалежності зроблять історичні програми. Тож цього року українське суспільство стане більш обізнаним щодо історії. Хорошим кроком у цьому напрямку є портал «Історична правда». Ініціатива має йти не від влади, а від громади. Хоча телеканалам також потрібно приділяти більше уваги програмам, які допоможуть нам аналізувати своє минуле.

 

- Нещодавно стало відомо, що «5 канал» планує запуск нових проектів, зокрема, ток-шоу з Анною Безулик, футбольної програми, арт-шоу, економічного й соціального проектів. Чи відомо вам щось про ці програми?

- Вже наприкінці лютого у нас з'явиться перше ток-шоу «Республіка з Анною Безулик». Дійсно, до виходу готується також футбольне та економічне ток-шоу, а також культурологічне арт-шоу. «5 канал» розбудовується. Уже найближчим часом ми вас приємно здивуємо.

 

Вікторія Скуба, газета «День» 

Фото - www.day.kiev.ua

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Вікторія Скуба, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
26862
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Саня Мишкін
5145 дн. тому
Очччень интересно! Особенно этот пассаж "Кроме того, будет организовано проведение научно-просветительских мероприятий, посвященных истории становления и утверждения государственных символов Украины". История становления перевернутого жовто-блакытного очень увлекательная и показательная. А история утверждения текста государственного гимна вообще поучительная: Дума про культуру прийняття законів (про події 4 та 6 березня 2003 року у ВР) У вівторок у весняний не гуртки, не секти, А Верховна наша Рада слухала проекти Текстів Гімну України. Новий - комуністів. Кучми Льоні - був уривок від старої пісні, БЮТу - цілих три куплети: хоч співай, хоч трісни! Цілу гривню віддавали опоненти злісні, Як довбали на всі боки вірш, що комуністів. Хто ж у день той депутатам мізки та й не чистив! ...Ось із доповіддю вийшов сам міністр культури. (Слава Богу, ще в країні є такі натури) Говорив натхненно, довго, майже поетично. Розтлумачив депутатам, що для них етично, А що ні. На це ось, кепське, наклав заборону: Хто наважиться, хай знає – догана від трону. Неетично розлучати мелодію з віршем. (А що іншу розлучили – то для неї ж гірше.) Більш етично відірвати від голови тіло (Вмовив – вже і депутатам того ж закортіло), Тобто від першого інші два куплети І водночас від музики: оце так дуплети! То і що ж тепер із цими із двома робити? Як співати їх не можна, то що ж – загубити? Чи потрібно дозвіл брати у Верховній Раді, Щоб хоча б декламувати – ми вже й цьому раді! ...Двічі конкурси проводили культурні міністри, Тож не дивно – толку з них, як з сита каністри. Переміг би хтось у першім, чи, бодай, у другім, Не вчинили би над текстом дикої наруги. В Україні є козацтво, хай би три й співало На мелодію Стеценка – гарний гімн би мало. А Вербицького Михайла музика чудова Потребує вже нового, державного слова, Якщо дійсно суверенна і демократична, Правова і соціальна держава велична. Чому досі ще не стала, знають депутати. Час народу з депутатів за усе спитати!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду