Після прочитання близько тисячі сторінок з тих 251 000 обмежено таємних дипломатичних депеш з папки Wikileaks, які газеті Die Welt люб'язно надали норвезькі колеги з газети Aftenposten, волею-неволею виникає таке запитання: Як міг Джуліан Ассанж [Julian Assange] так помилитися з оцінкою матеріалів, які мав до своєї диспозиції? Виникає сумнів, чи керівник Wikileaks узагалі зазирав до дипломатичних повідомлень?

Ассанж, згідно з його ж заявами, прагнув зганьбити Сполучені Штати і показати, що слова наддержави не збігаються з її діями. Утім, насправді, все вийшло на світ Божий цілковито по-іншому: офіційна риторика Сполучених Штатів, як виявилося, майже ніколи не суперечила їхнім розсекреченим вже нині дипломатичним зусиллям.

Заспокійливе одкровення

То ж і з цього боку дипломатичні депеші лише зайвий раз підтвердили те, що ми й без того вже давно знали. Треба було, напевно, хоча б одне десятиліття провести з головою, зануреною в пісок, щоб бути здивованим одкровеннями Wikileaks.

Таким чином, депеші не стільки відкривають для нас невеликі, брудні секрети Сполучених Штатів, скільки стають свідченнями надзвичайно добре функціонуючого дипломатичного апарату. І це - саме те одкровення, яке нас нівроку заспокоює: міжнародна політика реалізовується на значно вищому рівні, ніж багато хто з нас побоювався до цього часу.

США працюють надзвичайно злагоджено

Американці аж ніяк не є неосвіченими чи тим більше тупими, в посольствах сидять надзвичайно компетентні дипломати, котрі уважно відстежують події, фахово їх аналізують і прицезійно формулюють - частенько не без гумору.

Звичайно, туди на службу потрапляють доволі вправні люди, котрі діють не вдаючись до фантазій. Проте, й вони у своїй роботі допускаються тих чи інших хибних оцінок, котрі щоправда релятивізуються завдяки стрімкому потоку даних і розмаїттю джерел. Але, за великим рахунком, це просто вражаюче, як ефективно налагодив свою роботу дипломатичний корпус, як американці на декількох різних фронтах злагоджено працюють для досягнення єдиної мети, як вони вправно комбінують стимули, попередження і (значно рідше) погрози.

Потужніший тиск на Сирію

Через тиждень після того, як сирійське керівництво в 2009-у році запевнило двох високопоставлених американських дипломатів у Дамаску, що країна не займається контрабандою зброї для "Хезболи", державний секретар США Гіларі Клінтон поставила завдання перед американськими посольствами у Франції, Великобританії, Туреччині, Саудівській Аравії, Йорданії та у Катарі чинити потужніший тиск на Сирію з огляду на її регулярні поставки зброї екстремістським організаціям.

На подальші нарікання сирійців американці відреагували сухим посилання на "незаперечні дані розвідки". Той, хто тоді назвав президента Барака Обаму з-за його ініціативи зближення зі Сирією «зовнішньополітично наївним», мав би нині ще раз замислитися над своїми словами.

Обама діє ще безжалісніше за Буша

Насправді ж дипломатичні депеші продемонстрували сувору послідовність цілей американської зовнішньої політики. Те, що за Обами видається на перший погляд поворотом в інший бік, насправді є лише зміною методів: у той час, як президент Буш не приховував напрямків докладання своїх зусиль, він реалізовував таку собі дипломатію за правилом: "Те, що ви бачите, це ви й отримаєте" (what you see is what you get ), то його наступник на міжнародній арені діє вишуканіше, утім ще безжалісніше.

Обамівська політика простягнутої руки в бік Ірану постійно супроводжується потужними зусиллями, спрямованими на формування широкої коаліції для встановлення жорстких санкцій проти цієї країни. Тобто, насправді складається враження, що американці ніколи й не вірили в успіх діалогу з Іраном.

Поділитися зі світом свободою і демократією

Це так само захоплююче, як і симпатично, що так необхідний у дипломатії прагматизм Сполучені Штати часто доповнюють прадавнім американським ідеалізмом. Озброєна почуттям самосвідомості в американських пропорціях і солідною порцією оптимізму, країна, як здається, все ще випромінює надію на те, що вона може і повинна поділитися зі світом своєю високою мрією про свободу і демократію.

Ситуація з правами людини в Сирії є "огидною", пише один чиновник МЗС до Вашингтону, і цю його огиду можна відчути в кожному слові депеші. Ще в одному посланні з Дамаска було процитовано одну майже філософську дискусію, яку провадять двоє високопоставлених американських чиновників із сирійським міністром закордонних справ і радниками президента Сирії. Мова йде про заперечення Голокосту президентом Ірану Ахмедом Ахмадінеджадом і про позицію Сирії щодо цього.

Заяви Ахмадінеджада сприяють популярності Ірану

Чи можуть висловлювання Ахмадінеджада бути корисними для стабільності в регіоні й всеосяжного миру на Близькому Сході? - запитували американці. Один з радників сирійського президента Башара аль-Асада відповів, що заяви Ахмадінеджада в будь-якому випадку збільшують популярність Ірану в арабському світі. "Мова не йде про те, чи Сирія поділяє цю думку, а про те, чи ці слова відображають думку арабської вулиці", - розмірковує міністр закордонних справ Сирії Валід аль-Муаллем. "Чому ж тоді ви не говорите те саме, якщо в такий спосіб можна собі заслужити популярність в арабському світі?" - намагаються дізнатися американці. Урешті-решт аль-Муаллему доводиться визнати, що Голокост є-таки історичним фактом, і, що Ахмадінеджадове заперечення Голокосту "не є корисним".

Проявити терпіння

У таких епізодах й проявляє себе нація, яка, зокрема, й у дипломатичних справах, коливаючись між спокушанням і погрозами, дбає за моральні орієнтири. Нація, котра все холоднокровно зважує, але обходиться в зовнішній політиці в більшості випадків без цинізму. Нація, чия віра у власні сили набагато переважає бажання її союзників, віри в те, що було б найкраще, якби Сполучені Штати вирішили всі проблеми світу одним махом самостійно і, звичайно, у суворій таємниці.

Хто дійсно бажає витягнути якийсь корисний урок з документів Wikileaks, той не повинен звертати уваги на дрібні скандали. Звичайно, такого там можна знайти доволі. Але не справедливо було б зводити саме до них усю зовнішню політику США.

Щоб зрозуміти, що являє собою остання наддержава нашого світу, слід проявити більше терпіння і перечитати довжелезні звіти про стан справ, нецікаві на перший погляд протоколи засідань, опрацювати політичні аналізи, котрі вже давно перестали бути актуальними. І тоді до нас зненацька прийде розуміння того, що бачення Америкою цього світу є набагато складнішим, ніж наш образ Америки.

Автор: Міхаель Борґштеде [Michael Borgstede]

Назва оригіналу: : Wie konnte sich Julian Assange nur so irren?

Джерело: Die Welt. 24.01.2011

Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група