Ніби метою й головним сенсом виборів не є якраз зміна влади за умов, коли спадкувати від старої нема чого. Ніби не для саме того вибори існують. Привертає увагу й логіка, застосована у передвиборчій газеті Віктора Януковича "Вибір-2004": влада – це віз, який везе, а опозиція – то батіг, який той віз підганяє. Отже, ні на що інше опозиція не здатна, й голосувати треба за тих, хто везе. Питання: куди везе? з якою швидкістю везе? яким шляхом? чи везе взагалі, чи лише робить вигляд? – за такої логіки не мають значення; виборцям запропоновано не звертати на такі деталі уваги. Головне: голосуйте за цю владу сьогодні, завтра й вовіки віків, хоч би яка з'являлася опозиція.

І Кравчук, і Янукович – то люди, не чужі сьогоднішній владі. Не безсторонні особи. А як же із засобами масової інформації, зокрема тими, що здобули репутацію більш-менш об'єктивних і неупереджених? Є на радіо "Ера", що виходить на Першому радіоканалі, щоденна програма "Про це говорять". Веде її журналіст Сергій Коротаєвський. Програма зазвичай цікава, часто демонструє несподівані ракурси проблем і такі ж несподівані погляди на них. Трапляються, звісно, надумані теми й натягнуті висновки, але в цілому "Про це говорять" не хворіє на завелике бажання розшаркатися перед офіційною точкою зору. Чи то, радше, досі не хворіла.

28 вересня темою програми були виборчі перегони. Чесними вибори можуть бути лише там, де їх немає, – процитував Коротаєвський когось із великих. І навів як приклад СРСР: на його думку, там вибори проходили бездоганно чесно. Запитаймо від себе: чи можна всерйоз вести мову про те, що славнозвісні 99,9% "за" виходили внаслідок ретельного підрахунку всіх бюлетенів? Про те, як ці цифри здобувалися ще в 1950-х роках, як голови комісій переконували їхніх членів, що "всі так роблять" і "однаково перераховувати ніхто не буде", мені розповідали люди, які бачили це на власні очі.

Але зараз мова не про це. За часів СРСР виборів фактично не існувало – слушно зауважив журналіст. А от тепер ми "маємо розгул демократії". Далі він повів мову про те, що за умов демократії вибори ніколи й ніде не бувають чесними й бути такими не можуть. Усі й скрізь вдаються до рекламних трюків. Як приклад Коротаєвський навів отруєння Ющенка та хуліганський напад на Януковича. Він порівняв це з падінням (скиданням) Бориса Єльцина з моста 1991, здається, року: це нібито одразу створило йому імідж, з одного боку, переслідуваного, а з іншого – мужнього політика. Мужнього – бо, попри падіння з моста, він не злякався і продовжив кампанію. Варто зауважити: навряд чи росіяни обрали тоді Бориса Єльцина президентом винятково завдяки падінню з моста. Пригадується, мав він у своєму активі набагато серйозніші речі.

Але знову про те, "про що говорять". Здавалося вже, що порівнянням наших виборів із взірцями демократії а-ля-рюс тему буде вичерпано. Аж ні: другим прикладом стали Сполучені Штати Америки, де матір загиблого в Іраку солдата було звинувачено мало не в прагненні скоїти теракт проти чинного президента і про це повідомляла преса. Потім звинувачення було спростоване, – вів далі Коротаєвський, але людська психологія є такою, що на спростування люди особливої уваги не звертають, тоді як звинувачення осідають у пам'яті. (Звісно, вищенаведене не претендує вважатися дослівною цитатою.) Отже, всі кандидати на виборах прагнуть створити собі рекламні фантоми (здається, так це було названо), щоб виборці обирали не справжніх людей, а штучно створені ними так само штучні іміджі, які не мають нічого спільного з реальністю.

Не було сказано про малопомітну, але визначальну річ. А саме: якою є питома вага "рекламних фантомів" у виборчих кампаніях у демократичних країнах і якою – в Україні. Який є вплив цих фантомів на підсумки виборів. І – головне – чи можлива в демократичних країнах ситуація, за якої виробництво рекламних фантомів було б монополізоване державною владою, яка – мабуть, за випадковим збігом обставин – сама є зацікавленою стороною?

Тут, мабуть, доречно було б торкнутися ще одного популярного міфу, який не має безпосереднього стосунку до "Про це говорять", але дуже близький до нашої теми. Міф цей – американська "горбуша" чотирирічної давнини, коли за кількістю отриманих голосів Гор переміг Буша, а президентом став-таки Буш. По-перше, хоч би яким недосконалим було американське законодавство, яке намагається поєднати волевиявлення громадян із волевиявленням штатів як суб'єктів федерації – а Буш став президентом відповідно до чинного закону. По-друге ж, на момент тих виборів Буш репрезентував не владу, а якраз опозицію. Тож аналогії з Україною не виходить і тут.

Ну а що ж наша радіопрограма? А вона переконувала слухачів: від вас, любі мої, нічого не залежить, усе це – рекламні фантоми, й узагалі краще, якби виборів не було. Саме так, принаймні, мусили зрозуміти все сказане ті, хто це чув.

Звісно, пан Коротаєвський має повне право казати у власній програмі те, що думає. Цілком можливо, що думає він саме так. От тільки надто вже вкладається задекларована ним ідея у панівну ідеологію, нав'язувану провладною пресою.