Відставка за 40 днів до першого туру президентських виборів є, на перший погляд, нелогічною з точки зору політичного процесу, незрозумілою для більшості населення і небезпечною для обороноздатності країни. За ідеєю, всі міністри мали б допрацювати до закінчення повноважень свого уряду і за будь-яких політичних розкладів піти у відставку, щоб потім знову повернутися або не повертатися взагалі.

З точки зору здорового глузду ця відставка є нелогічною, хоча б тому, що попри всі проблеми у військовому відомстві (а вони були завжди) новий керівник за місяць-півтора не дасть їм ладу.

Можна заперечити, що, мовляв, нове призначення є призначенням з перспективою на поствиборчий період. Одначе не факт, що перепризначатиме міністра після виборів сьогоднішній представник від влади, – швидше навпаки. А навіть якщо ж усе-таки переможе В.Янукович – це ще не гарантія, що генерал Кузьмук буде ним затребуваний. Залишається лише констатувати, що тепер уже двічі міністру оборони зробили пропозицію, від якої він не зміг відмовитися. З іншого боку, у чинного Президента не така вже й довга „лава запасних” – навряд чи хтось із серйозних політиків чи військовиків (не колишніх міністрів оборони) захотів би в даний момент продовжити свою кар’єру на посаді „халіфа на годину”.

Для того, щоб уявити собі лише деякі із проблем, що їх вирішення можуть вимагати від нового-старого міністра оборони, необхідно згадати низку подій які сталися в Україні останнього часу:

– вибухи на Троєщинському ринку, подальше їх позиціонування як терористичних актів з політичним підґрунтям;

– обвинувачення опозиції в розгортанні „грузинського варіанту” в Україні;

– сумнозвісна спільна заява керівників МВС, ГПУ та СБУ про підготовку опозицією провокаційних заходів для дестабілізації ситуації в країні;

– виступ Президента України 23 серпня 2004 року (деякі люди, які не дуже цікавляться політикою, прослухавши його, були переконані, що в країні готується запровадження військового стану).

На фоні всіх цих подій мовчання керівника військового відомства та відсутність його підпису під текстом заяви силовиків виглядало щонайменше як крокування „не в ногу” у стрункій колоні захисників конституційного ладу. Чи не тут криється ключ до розгадки подій, пов’язаних із несподіваною відставкою ще одного довгожителя української політики.

Здається, ніхто серйозно не шукає причин відставки Є.Марчука із нецільовим використанням військових гелікоптерів у Туреччині чи незадовільним станом утилізації боєприпасів. Якби вибухи у Новобогданівці та загальний стан із зберіганням різноманітних мін, снарядів та ракет були дійсною причиною відставки екс-міністра – ми би про неї довідалися ще у травні цього року. Убивства українською армією своїх та чужих мирних громадян на суші, в морі і в повітрі стали вже, на жаль, досить буденною справою.

За міністрування генерала Кузьмука таких жертв було не менше, якщо не більше. Та й на ниві утилізації боєприпасів за останнім особливих успіхів не спостерігалося. Отже, причину останніх перестановок у Міністерстві оборони слід шукати не у військовій, а у політичній площині.

Очевидно, що небажання Є.Марчука втягувати Збройні Сили у політичні ігри та виконувати невластиві армії функції боротьби із внутрішніми противниками чинного політичного режиму змусили Л.Кучму піти на заміну свого колишнього опонента відданою людиною. Звичайно, для влади кращим варіантом було б призначення іншої фігури „виконуючим обов’язки” міністра оборони: і менш одіозно, і „спросу” менше.

Слід констатувати, що сьогодні спокуса використати Збройні Сили в політичній боротьбі є дуже великою. Особливо небезпечні її прояви на фоні спроб перерозподілу владних повноважень на користь однієї з гілок влади, які відбуваються сьогодні в Росії в контексті посилення боротьби з тероризмом. А як відомо, однією з особливостей національної політики в Україні є копіювання політичних процесів...

P.S.: Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. (Конституція України ст.17)