В ефір Першого Національного повернулася вечірня казка для дітей, а заразом з'явився дивний, «порожній» і навряд чи цікавий дітям герой Супермульті. Невже не знайшлося цікавішого героя? Та відкрийте будь-яку українську казку...

Пам'ятаю мультфільми, що їх транслювало телебачення в роки мого дитинства. Це була суміш радянської класики типу «Ну, постривай!», російськомовних «Трьох поросят» та «Червоної шапочки» і діснейлендівських героїв, починаючи від «Тома і Джері» й завершуючи Чіпом і Дейлом. Жодного Котигорошка. Український образний світ я пізнавала через казки та бабусині розповіді.

Відтоді ситуація не покращилася, і сьогодні українські діти виростають на мультфільмах і дитячих програмах, які пропагують героїв та цінності, не властиві, а чужі нам. Переглянувши телепрограму найпопулярніших мовників на поточний тиждень, ми знайшли мультфільми лише російського чи американського виробництва. На «плюсах» - інтерпретація «Мауглі», далі радянський «Горбоконик» про пригоди селянського сина Іванушки, потім - «Тутанхамончик», мультфільм про воскреслого фараона, який призвичаюється до сучасного життя. Російські мультфільми «Маша й Ведмідь» на «Інтері», «Смішарики» на «Новому каналі», американські «Пінгвіни Мадагаскару» на СТБ. Навіть побіжно переглянувши набір дитячих телепрограм, очевидно, що свій інформаційний простір Україна програла.

«Підпільний» український різдвяний мультфільм «Щедрик», який «зліпив» відомий мультиплікатор Степан Коваль, а пісню записав Олег Скрипка, викликав ажіотаж в інтернеті, але серед телеканалів його показав лише «5-й». Але ж мелодія «Щедрика» - одна з найпопулярніших у світі українських музичних композицій.

По суті, ситуація навколо дитячого телебачення відображає гуманітарну ситуацію в країні загалом, коли просування свого та якісного залишається завданням окремих ентузіастів. Натомість у сусідній Росії вже цього року буде створено єдиний загальнонаціональний юнацько-дитячий канал «Карусель» на базі дитячих проектів «Первого канала» і ВГТРК «Теленяня» та «Бибигона».

Сьогодні Україна буцімто відкрита світові, але наші діти не бачать на екранах європейського Андерсена. У моєму дитинстві була і «Дюймовочка», і «Дикі лебеді», і «Золотий ключик» Толстого. І хоча ці герої не були українськими, але вони принаймні не спотворювали дитячого світосприйняття й долучали дітей до світової літератури.

Сьогодні єдиний український канал, який звертається до класики світової анімації, - це «Малятко TV». Створений півтора року тому, він - єдиний україномовний дитячий канал. «Малятко TV» працює без державної підтримки, але транслюється через супутник і в деяких кабельних мережах абсолютно безкоштовно. Девіз «Малятка», від якого відштовхуються його творці, - «Розважаючи, навчай». А далі, як відзначає генеральний директор каналу Володимир Кметик, щось удається, а щось - ні. Але спроба небайдужих людей об'єднатися навколо того, щоб зберегти в дітях зернятко «живої» душі, цінна сама по собі.

- Володимире Івановичу, яким, на вашу думку, має бути українське дитяче телебачення? І чи є потреба в розробці державної концепції дитячого мовлення?

- Коли ми говоримо про український ефір і про практику застосування українського законодавства до телебачення та радіомовлення, то повинні пам'ятати, що в нашому ефірі зі значно меншими зобов'язаннями щодо глядача функціонують різноманітні закордонні телекомпанії. Їх діяльність законодавство України фактично не регламентує. Таких телеканалів є багато, вони абсолютно легально виходять у ефір через кабельні мережі.

Якщо говорити про загальнодержавні канали, то вони не були створені з метою розвивати дитяче мовлення, відповідно, вони виконують у державі зовсім не ті завдання.

Тим більше всі державні концепції залишаються нереалізованими. Відомі політичні діячі працювали над створенням концепції гуманітарної політики. Є величезна кількість слухань на цю тему, багато розумних людей сказали багато розумних думок. Але всі ті слова залишилися нереалізованими. Якщо в країні відсутня концепція гуманітарної політики, закриваються музеї, обмежується сфера вжитку української мови, то хіба можна говорити про концепцію розвитку українського дитячого мовлення? Наша держава не стала точкою опори для нації.

- Але дитяче телебачення, національне, конструктивне і якісне, нам потрібне. Якщо немає надії на державу, то хто в такому разі повинен займатися дитячим мовленням?

- В Україні є Конституція, яка гарантує розвиток української культури. Є Президент, який, згідно із законом, вважається гарантом Конституції, уряд, який повинен впроваджувати державну політику, неурядовий регуляторний орган Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Ніби все зрозуміло, але державні механізми не спрацьовують. Тому сьогодні все залежить від ініціативи конкретних людей.

- Якими, на вашу думку, мають бути українські дитячі програми? На основі якого матеріалу вони повинні створюватися?

- Є загальні стандарти. Дітям не можна показувати насильство. Створювати дитячі мультфільми можна на основі будь-яких творів, головне, щоб вони були цікавими для дітей і поряд із розважальною містили начально-виховну складову. Але тут є ще інший момент. Варто пам'ятати, що діти дивляться не лише спеціалізовані канали, а й загальнодержавне телебачення. На загальнодержавних каналах немає обмежень, які враховували б, що їх дивляться діти. Якщо реклама алкоголю виходить у ефір до 23.00, то це телебачення для дітей? Яким може бути результат такої політики?

У виробництві дитячої телепродукції будь-яка тема допустима, якщо вона керована і якщо її смисл полягає у вихованні людини, у її соціалізації в гуманістичній площині. Українських творів, на основі яких можна робити дитячу телепродукцію, дуже багато. Українська література благодатна щодо цього. Але, незважаючи на багатство матеріалу, на те, що, згідно із Законом «Про кінематографію», державні установи зобов'язані надавати перевагу дитячому мовленню, в кіноіндустрії таких пріоритетів не спостерігається. Щодо телебачення, то я теж не помічав пріоритетного ставлення до дитячого мовлення з боку регулюючого органу. Ситуація швидше нагадує пробивання крізь паркани, заборони та упередження. В українських законах є чимало хорошого, але немає тих, хто їх дотримується. Наприклад, наша анімаційна компанія «Фрески» виграла тендер від Міністерства культури на створення анімаційного фільму. З того часу минуло близько п'яти років, а з нами ніхто не хоче підписувати контракт. Тендер оголосили, але не сподівалися, що ми переможемо.

- «Малятко TV» - єдиний україномовний дитячий канал, але він транслюється через супутник і в деяких кабельних мережах. Чому в Україні така ніша, як дитяче телебачення, залишається по суті незаповненою?

- По-перше, потрібно знайти для цього кошти. Мають з'явитися люди, зацікавлені в появі дитячого каналу. Рекламні надходження на дитячому телебаченні мізерні, державної підтримки немає, громадські організації або фонди також незацікавлені в цій сфері. Тоді звідки візьмуться ресурси? Усі, хто працюють на «Малятко TV», усвідомлюють, що суспільство потребує такого телебачення, і намагаються утримати канал в ефірі. Але це точка зору дуже вузької групи людей. Тим, від кого залежить фінансування, судячи з усього, такий канал не потрібен.

- Яку концепцію ви вкладаєте в канал «Малятко TV? Якими принципами ви керуєтеся при виробництві та програмуванні дитячого продукту?

- Ми показуємо, на наш погляд, найкращі анімаційні твори зі світової анімаційної класики, ту неагресивну, але сучасну й цікаву для дітей анімацію, яка б виховувала їх на кращих літературних зразках. Загалом, політика каналу концентрується на питанні, як навчити дітей, одночасно розважаючи їх. Ми намагаємося популяризувати дитячу українську пісню, використовуючи пісенні твори в якості анонсів для програм. Це щось нове. В Україні до нас ніхто піснею не анонсував програми. Є інші програми, які зараз записують. Про них говоритимемо, коли вони будуть готові, адже для остаточного свого завершення вони потребують ресурсів. Єдине джерело прибутку каналу - це реклама. Ми не бачимо, де знайти інші джерела. За користування каналом абонентська плата не передбачена. Наш канал на супутнику й у мережах некодований. Ми вважаємо таку позицію правильною.

- Чи достатньо в Україні фахівців, які здатні створювати якісні та цікаві дитячі програми?

В Україні є дуже багато людей, які займаються дитячим контентом, пишуть дитячі пісні, які цією роботою живуть. Величезний здобуток для України - пісні Лесі Горової або пісні та вірші Ганни Чубач. Нація, на жаль, мало знайома з творчістю цих людей. Ми намагаємося компенсувати цю прогалину. Якщо екранізувати тільки те, що лежить у нашій бібліотеці, то років на вісім у нас уже тематика є. Були б кошти. Коли видатні українські письменники були забороненими, вони писали на дитячі теми. А оскільки ми - нація, яка в своїй історії має довгий колоніальний період, то дитячих творів у нас дуже багато. Повірте, якби вони були екранізовані, переведені в анімаційний чи телевізійний формат, нам було б чим похизуватися перед світом. Просто ще не настав час. Держава ще не стала точкою опори для української нації, а тому основним завданням нації сьогодні я вважаю підтримку та розвиток української культури.

Вікторія Скуба, газета «День»

Фото - www.day.kiev.ua