Наталіє Григорівно, в бібліотеці відбулися три обшуки - вилучені системні блоки комп`ютерів, сервер і 50 книг. Ви б могли уточнити, які саме видання так зацікавили російських міліціонерів?

21 грудня минулого року співробітники 11 відділу МВС Росії по боротьбі з екстремізмом ввели в електронному каталозі слово «націоналізм» і ще кілька ключових слів і зажадали частину книг, де ці слова були знайдені. Була вилучено близько13 книг з читального залу, більше 20 - з абонемента, а решту - з мого кабінету. Причому це книги, видані в 1994-1995-м роках. Деякі з них мали чистий формуляр, тобто не видавалися жодного разу.

І ці видання досі на експертизі?

Ці книги запакували, записали їх назви в протоколі обшуку і вивезли. Причому в час, коли ці книги тільки діставали, багатьом виданням співробітники міліції відразу давали характеристику - мовляв, ця книга націоналістична, ця русофобська. Заявлялося взагалі, що всі ці книги треба спалити. Коли я поставила запитання, а чому ви на ці книги вішаєте ярлик, вони відповідали, що все буде передано на психолого-лінгвістичну експертизу.

Вони про це заявляли. Річ у тому, що вже при першому обшуку було вчинено сильну психологічну дію. Вони весь час кричали: «Швидше читайте, швидше виймайте!», «Якщо ви ці книги не дасте, ми складемо акт про те, що ви протидієте слідчим діям!» На що ми постійно наголошували, що виконаємо всі вимоги. Більш того, хоча було семеро співробітників і двоє понятих, вони зажадали, щоб книги виймали наші співробітники. На моє зауваження - це, мовляв, ваші слідчі дії, ви, напевно, їх і повинні проводити, була відповідь: ви що хочете, щоб ми влаштували тут розгром і всі книги опинилися на підлозі? Перелік вилученої літератури частково опублікований. Наступного дня до нас приїжджали представники посольства України в Москві і начальник управління культури, ми ці списки їм передали.

Претензії були спочатку до одного номера газети «Нація і держава» від 16 березня 2010 року - мовляв, там є стаття, яка вже пройшла психолого-лінгвістичну експертизу. У цьому списку «перевіреної» літератури були ще 4 книги. Проте ці книги по суті були вкрадені з бібліотеки. Одна з них числилася в читацькому формулярі Сокурова Сергія Анатолійовича, яку він не повертає вже 1,5 роки.

На запитання, яким чином правоохоронці одержали решту книг для експертизи, відповіді дано не було.

Розкажіть, що спонукало міліціонера в званні підполковника вдатися до фізичної дії проти вас?

Думаю, це запитання треба поставити йому самому. Наголошую, жодної необхідності чинити так не було. Цей міліціонер не показав посвідчення, коли прибув в бібліотеку вперше, на відміну від інших міліціонерів. Він зайшов і почав кричати: «Міліція, ми проводитимемо слідчі дії». На що я, в своєму кабінеті, попросила його надати службове посвідчення. Він почав кричати, що викличе наряд міліції і вас взагалі упечуть на 15 діб і так далі. Проте інший співробітник протягнув мені ухвалу, яку я почала читати.

Коли я читала документ, цей підполковник підійшов до мене практично впритул і почав говорити, що я дуже поволі читаю, що я безграмотна. На моє повторне прохання показати посвідчення він зажадав спочатку пред`явити паспорт. Тримаючи в одній руці ухвалу, іншою дістала паспорт. У цей момент цей міліціонер на секунду розкрив своє службове посвідчення, сунув його в обличчя, і водночас спробував узяти щось з моїх рук. Причому було незрозуміло, хоче він забрати мій паспорт чи ухвалу. Коли я ховала паспорт в сумку, він, кремезний і дужий, штовхнув мене, мабуть, намагаючись забрати щось. Я впала на підлогу, вдарившись і об крісло, і об підлогу, і об системний блок комп`ютера. На якусь частку секунди я знепритомніла, тому що як я вставала, вже не пам`ятаю.

Потім наші співробітники розповіли, що я встала сама. Коли я встала, він вихопив цей папір і почав перед понятими і іншими працівниками міліції кричати: «Дивіться, що вона зробила, як вона поводиться з документом, дивіться, вона його пом`яла». Далі пролунали фрази про те, що мене треба відправити до психлікарні.

Пізніше мені вдалося прочитати цю ухвалу, де йшлося про вилучення блоку з сервера. Тут у присутності всіх я сказала, що ми ж жодного разу не чинили опір і навіщо, на якій підставі мене штовхнули.

Наші співробітники заступилися за мене, кажучи: «Що вона зробила, щоб застосовувати фізичну силу?»

Після цього я відразу подзвонила начальнику управління культури ЦАО міста Москви і викликала швидку допомогу.

Ви говорили, що в результаті одержаних травм вам дали лікарняний до 19 січня. Зараз як почуваєтеся?

Я вчора була у лікаря-травматолога, він оглянув забої і синці. Мені продовжили лікарняний лист до кінця цього тижня, і зараз мене спостерігає невролог.

Оскільки лікарі лікарні подали в п`ятницю офіційне повідомлення про побої в міліційне зведення, наступного дня цим питанням займався наш дільничний. Мені б не хотілося називати це прізвище, щоб не випереджати події. Ми написали відповідну заяву в прокуратуру. Я перший раз потрапила в таку ситуацію і боюся зашкодити слідству. Зараз в Україні ситуація з бібліотекою стала одним з чинників внутрішньої політики.

Опозиційні партії вимагають доповіді голови МЗС України в парламенті і звільнення нашого посла Володимира Єльченка. Ви як безпосередній учасник цього процесу можете розповісти про внесок українських дипломатів в розв'язання цієї конфліктної ситуації?

Я хочу заявити, і не тільки від себе, а також від усіх співробітників бібліотеки і керівництва управління культури ЦАО міста Москви про величезну допомогу українських дипломатів.

22 грудня, тобто наступного дня після першого обшуку, мені подзвонили з посольства України в РФ, і радник-посланник Вячеслав Яцюк розпитав про той, що відбувається і попросив дозволу приїхати разом з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Росії Володимиром Єльченком. Ця зустріч відбулася наступного дня, 23 числа. Мені б хотілося висловити вдячність, тому що українська сторона однією з найперших, і тим більше на такому високому рівні, відвідала бібліотеку. Ми розмовляли більш як півтори години. У розмові брали участь посол України, начальник управління культури ЦАО міста Москви Ромуальд Крилов-Іодко і я. Йшлося про те, яким чином посольство може допомогти. І це при тому, що в даному випадку Бібліотека української літератури є державною установою міста Москви і повністю фінансується урядом російської столиці. В даному випадку щодо українських дипломатів, окрім слів подяки, я нічого не можу сказати.

Ще до нового року до нас приїхала радник з культури українського посольства Галина Степаненко з метою надати максимальне сприяння. Із самого початку і до сьогодні практично щодня українські дипломати у контакті з нами і цікавляться, як ідуть справи. Я вважаю, що посольство України в особі посла, радника-посланника Яцюка, радника по культурі Степаненко виконали і продовжують робити величезну роботу. Коли ми вийшли після новорічних свят, ми дізналися про велику кількість заяв, як з українського, так і російського боку з приводу нашої бібліотеки. Все це було б неможливо, наскільки я розумію, без зусиль цих людей.

Я бачу величезну зацікавленість представників українського посольства в тому, щоб врегулювати ситуацію і розібратися в тому, що відбувається.

Я не можу говорити про свої припущення навіть внаслідок того, що я є директором державної установи культури. В даному випадку мені хотілося сказати про конкретні факти. Справді, зусилля, які роблять співробітники МЗСів як з одного боку, так і з іншою, дуже важливі. Не потрібно сумніватися в заявах такої людини, як Лавров. Найімовірніше, слідчі дії йдуть своїм шляхом, а робота дипломатів і всіх людей, які зацікавлені в нормалізації ситуації, - своїм. Припущу, що десь відбулася нестиковка.

Я б хотіла зазначити, що, хоча вони, слідчі, прийшли до нас 14 січня, ухвала про проведення обшуку датувалася 27 грудня минулого року. Виникає питання, чому вони не прийшли 27-го до нас? Вони були у нас 21 і 25 грудня. При тому, що 29 грудня я була вже на другому допиті, і в розмові із слідчим не було навіть мови про цю ухвалу про обшук. Тобто вже тоді ухвала про обшук була, але вона не було пущене в хід. Тоді до нас не було ніяких претензій - ми видали все, що від нас вимагали і жодним чином не протидіяли слідчим діям. Притому що під час другого обшуку була спроба підкинути речові докази, що зафіксовано в протоколі обшуку.

Досі, незважаючи на клопотання адвоката, на те, що я теж про це говорила і на першому, і на другому допиті, ухвали про порушення кримінальної справи ніхто з нас не бачив. На клопотання адвоката показати ухвалу, на підставі чого було порушено кримінальну справу за статтею 282 КК РФ, частина перша, надійшла письмова відмова. На друге клопотання позитивної відповіді теж немає.

В ухвалі на обшук, яку нам дали тільки прочитати, йдеться про те, що порушено кримінальну справу щодо невстановлених осіб, які на території Бібліотеки української літератури поширювали екстремістську літературу.

Перший обшук пройшов 21 грудня, але ще 18 грудня у ряді російських ЗМІ з посиланням на правоохоронні органи з`явилася інформація про те, що порушено кримінальну справу проти Бібліотеки української літератури, де виготовлялися і поширювалися листівки екстремістського змісту.

20 грудня я особисто дзвонила до московської прокуратури і повідомила, що ця інформація не відповідає дійсності, а також просила уточнити, чи справді порушено кримінальну справу. Мене перенаправили до слідчого комітету, де я поставила питання, як спростувати такі повідомлення в ЗМІ. На підставі спілкування із співробітниками слідчого комітету і прокуратури ми дали спростування в деяких ЗМІ.

А наступного дня 21 грудня о 12.00 у нас почався перший обшук. Тільки тоді ми дізналися, що кримінальну справу все-таки порушено. На моє запитання, чому нас звинувачують у співорганізації конфлікту, який стався в Москві (у грудні), відповідей ми не одержали - тільки усмішки і цинічні вислови.

Причому в ухвалі йшлося про русофобську і антиросійську літературу, тобто про 5 видань, про які я говорила вище.

Виходить, що Бібліотеку української літератури хочуть зробити крайньою за етнічні конфлікти, які прокотилися по РФ наприкінці минулого року?

Я не можу говорити про це, тому що фактів, які підтверджують це, немає. Можна вибудовувати різні логічні ланцюжки, але прямих доказів у нас немає. Зараз правоохоронці відмовляються від інформації про виготовлення листівок. Довести щось дуже складно. Ми консультувалися з цього приводу, і нам пропонували подати на ці ЗМІ до суду, але події так розгорнулися навколо самої бібліотеки, що зараз нам не до цього. Ми робимо все, щоб врятувати бібліотеку і не допустити її закриття. Ми всіляко сприяємо слідству, щоб спокійно розібратися. Незважаючи на всі претензії, які у нас є до правоохоронних органів.

Будівлю я б одразу виключила. Наша бібліотека має добрі приміщення, але вона далеко не єдина в центральній частині Москви. Я можу як громадянка Російської Федерації сказати, що, найімовірніше, це серія збігів. Після заворушень на Манежній площі наш президент, природно, заявив, що найголовніше - це боротьба з націоналізмом і екстремізмом.

Не хочеться вірити у те, що правоохоронні органи, не маючи ніяких підстав, прийшли до нас. Мені здається, що це чисто провокаційні дії. Ймовірно, що це просто донос. Це міг зробити той, хто не розуміє, як працює бібліотека. Ми працюємо у суворій відповідності до закону «Про бібліотечну справу», який у ряді моментів перетинається із законом «Про протидію екстремістській діяльності». Згідно з цим законом, Мін'юсту Росії доручено вести список екстремістських матеріалів...

Я дуже уважно подивилася судову практику відносно бібліотек і цього закону по боротьбі з екстремізмом. На сьогодні в Росії є два випадки, коли проти бібліотек у Воронезькій і Костромській області задіювався цей закон. До цих бібліотек судом робилося розпорядження, про те, що у фондах є книги, які зазначені у федеральному списку, тому прохання ці книги вилучити.

У лютому минулого року в Москві проходив круглий стіл за участю співробітників генпрокуратури і членів російської бібліотечної асоціації. Тоді представник генпрокуратури говорив тільки про адміністративну відповідальність, якщо книги, що потрапили в список екстремістської літератури, вчасно не вилучаються з бібліотеки. Причому перший раз попередження, а потім - штраф. Це вся судова практика, яка на сьогоднішній день існує в Росії.

Причому психолого-лінгвістична експертиза, очевидно, також повинна проводитися кілька разів. Для одного фахівця одне видання може бути націоналістичним, а для іншого - про історію певного періоду в Україні.

Хай такі слова залишаються на совісті людей, які це заявляють. Це - не професійні коментарі або думки, які робляться без опори на факти і докази. У цій ситуації треба спиратися на закон, і ми працюємо відповідно до закону. Окрім цього, ми керуємося найголовнішим законом Росії - Конституцією.

Розкажіть, як книжки потрапляють на полиці бібліотеки?

Існує думка, що в бібліотеку можна купити все, що захочеш. Це не так, оскільки є чітка нормативно-правова база, згідно з якою співробітники бібліотеки можуть купити ту чи іншу літературу. Перш за все, ми купуємо так звані «обов`язкові примірники». Наприклад, в Україні видано енну кількість найменувань книжок різними видавництвами, занесеними в державний реєстр. Ми дивимося, скільки книг вийшло в Україні на різні теми (починаючи від сільського господарства, закінчуючи художньою літературою). Обов`язок бібліотеки купити якомога більше обов`язкових примірників тих найменувань, які вийшли, в нашому випадку в Україні. Фонди бібліотеки повинні якомога повніше відображати видавничу діяльність України. Адже бібліотека створена для задоволення потреб українців, які живуть на території РФ. Наприклад, вже вийшло 20 книжок української письменниці Марії Матіос, і читачі запитують, чому у нас є тільки одна. Це стосується художньої літератури. Таким самим чином ми поповнюємо книжки з історії і інших тем.

Окрім цього, часто нам книжки дарують. За час, коли я працюю, ми одержували книжки від державних, освітніх і видавничих структур України, від делегацій письменників, які до нас приїздять. Причому, найчастіше вони дарують саме свої книжки. Усе це оформлюється відповідними актами, бухгалтерія ставить їх на баланс, і лише після цього книжка може потрапити на книжкову полицю бібліотеки.

Іншими словами, бібліотека не має права купувати літературу, зокрема періодику, яка не видається офіційно. Крім цього, не потрібно забувати, що книжки з України проходять дві митниці. Також оголошується тендер на закупівлю відповідно до законодавства уряду Москви. І вся ця інформація у відкритому доступі - будь-яка людина може подивитися, яку літературу ми хочемо купити. І списки на 2011 рік вже вивішені.

Тільки у Москві українська діаспора перевищує 300 тисяч осіб. Щоб ця бібліотека була відкрита, в 1989 році перші листи писав вже, на жаль, покійний двічі Герой Радянського Союзу космонавт Павло Попович. Також ініціатором відкриття бібліотеки була українська молодь, яка вчилась у вузах Москви. Тобто велика кількість людей офіційно зверталися до влади з проханням відкрити бібліотеку. Після листа Поповича менш ніж за два місяці вже була відповідь з Московської ради, де було запропоновано кілька адрес російських бібліотек для розміщення спочатку відділу української літератури. Пізніше, ухвалою від 19 грудня 2000 року, була створена окрема Бібліотека української літератури. За всім цим стоїть праця великої кількості людей, і не треба про це забувати. Усі ці люди здійснювали своє конституційне право на доступ до інформації.

Більш того, в тому ж законі «Про бібліотечну справу» йдеться про так звані національні фонди, яким є фонд нашої бібліотеки. Там записано, що громадяни різних національностей, які проживають на території РФ, мають право на отримання інформації, що стосується того чи іншого етносу. Власне, вимоги громадян РФ українського походження і були втілені в Бібліотеці української літератури.

За підсумками минулого року в бібліотеці було майже 25 тисяч відвідувань. На жаль, через усі ці події ми не змогли скласти річний звіт. Я вже не кажу про два наші сайти і про відділ історії української книги, створений 2008 року. Співробітники цього відділу - визнані вчені, відомі в слов`янському світі. Ми проводимо не тільки наукові дослідження, а й видаємо власні наукові роботи, які представляються на найбільших конференціях в світі.

Окрім цього, щороку співробітники відділу історії української книги беру участь в 16-17 міжнародних семінарах, велика частина з яких проходить в Україні, де ми представляємо свої наукові дослідження.

Не слід забувати про те, що ми маємо в своєму розпорядженні унікальний фонд рідкісних книг, що вийшли починаючи з кінця XIX століття. Більш того, всі ці дослідження спрямовані на історію української книги. Підтвердженням нашої серйозної наукової роботи є великий грант, який в 2009 році нам видав Фонд «Русский мир». Ці кошти ми направили на зміцнення українсько-російського гуманітарного діалогу. Було проведено три конференції за участю більш як сорока українських науковців і такої ж кількості науковців з Росії.

У процесі конференцій, ці науковці активно знайомилися з фондом бібліотеки. І хотіла б відповідально заявити, що з боку росіян ніколи не чула жодного зауваження щодо того, що ж у вас там стоїть на книжкових полицях. Ні про антиросійську, ні про русофобську літературу не йшлося. Це дуже важливо.

Окрім цього, за час моєї роботи не було жодної претензії (усної або письмової) з боку читачів. Причому читачі приходять до нас дуже різні, і не всі з них мають українське коріння.

Роман Цимбалюк, власкор УНІАН у Росії

Фото - www.unian.net