Закон про інформацію: фас для журналістів
Після кількох років громадського та міжнародного тиску, Верховна Рада нарешті спромоглася прийняти пакет законів про доступ до публічної інформації, надавши суспільству потужний інструмент контролю над владою
13 січня було прийнято закони “Про доступ до інформації” та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)», які сукупно визначають, в який спосіб будь-який громадянин може дізнатися, як витрачаються бюджетні гроші, скільки заробляє дружина народного депутата, чи безперешкодно відвідати засідання органу місцевого самоврядування.
«Ми прирівнюємо громадян у правах до чиновників. Те, що знає чиновник, те тепер зможе знати будь-який громадянин», - не приховує свого задоволення автор закону про доступ до інформації, БЮТівець Андрій Шевченко.
Відтепер, як пояснює Шевченко, в кожному органі влади повинен з’явитися підрозділ, або ж посадова особа, яка відповідатиме за роботу з інформаційними запитами. Впродовж 5 робочих днів ця особа муситиме відповісти на запит, повідомивши ту чи іншої інформацію. Винятки становлять хіба конфіденційні, таємні, або ж службові дані.
Закон про доступ до інформації Шевченка визначає, що публічна інформація, тобто інформація «отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків» відтепер повинна бути надана громадянам після їх запиту до державних органів.
Зокрема, згідно із законом, не може бути обмеженим доступ до інформації «про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном.., умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно». Виняток можуть становити лише матеріали, оприлюднення яких зашкодить національній безпеці чи утруднить розслідування або запобіганняи злочину.
Відкритою стануть також декларації про доходи осіб, які обіймають чи претендують на отримання посади у державних органах, а також декларації членів їхніх сімей.
За відмову відповідати на запит, затримку або неправдиву інформацію чиновників будуть карати. «Встановлюється штраф за порушення закону про публічну інформацію від 425 до 850 гривень», - розповідає Шевченко.
Тиск на депутатів таки працює
Цей багатостарждальний закон було подано до парламенту іще у липні 2008 року, у лютому 2009 його прийняли за основу. Вже восени 2010 його розгляд постійно переносили на інший день, або ж він «зникав» із порядку денного.
5 жовтня 2010 року, Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй резолюції закликала Верховну Раду прийняти цей закон як частину законодавчої реформи, необхідної у сфері боротьби з корупцією, а 13 жовтня того ж року сказав своє слово на користь цього закону Уповноважений ОБСЄ з питань свободи медіа Дуня Міятович під час візиту до Києва.
У свою чергу, журналісти та громадські активісти через медіа та публічні акції регулярно «насідали» на депутатів з вимогою прийняти «незручний» закон. «Саме щодо цього закону було найбільше шуму, найбільше новин на телебаченні, розлогих статей у газетах», - розповідає директор Інституту медіа права Тарас Шевченко. Він переконаний, що саме українські журналісти, а ніяк не європейські чиновники, стали головних локомотивом ухвалення цього закону.
13 січня, у день прийняття закону, медійники вивісили у парламентській ложі преси плакати «Доступ до інформації зараз або ніколи», чим роздратували заступника голови Верховної Ради комуніста Адама Мартинюка, але досягли свого. Нарешті 408 депутатів із 433 зареєстрованих у Верховній Раді натиснули та кнопку «за», і жоден не насмілився проголосувати «проти».
Більше свободи журналістам
Ще більш «компромісним» можна вважати другий закон, прийнятий 13 січня - «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)» - підготований у співавторстві двома депутатами-регіоналами Оленою Бондаренко та Валентином Ландиком та НУНСівцем Юрієм Стецем.
Цей закон забороняє органам влади та їх керівникам самостійно робити інформацію таємною чи службовою, і натомість дозволяє журналістам безперешкодно відвідувати органи влади, а також забороняє усім - навіть власниками медіа - втручатися у роботу ЗМІ.
Закон також дозволяє журналістам поширювати інформацію із обмеженим доступом (тобто з певними грифами секретності), у тому разі, якщо вона «є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення».
Суспільно необхідними закон зокрема вважає дані що стосуються прав і свобод людей, екологічної шкоди, а також інформацію про «негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб». Закон чітко говорить, що «ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень» і забороняє тиск на ЗМІ всіх, включно із їх власниками.
Цьому законові не довелося довго блукати парламентськими коридорами, його подали лише на початку листопада 2010 року, а вже 13 січня його підтримало 412 народних депутатів.
Обидва закони набудуть чинності після того, як їх підпише Президент і опублікує газета Верховної Ради «Голос України». Проте, будучи результатом довгоочікуваного компромісу, закони про доступ до публічної інформації навряд чи можуть будуть заблоковані Януковичем.
Підводні камені
Політичний експерт Володими Фесенко вважає, що нові закони сприятимуть контролю над владою, а відтак полегшать роботу перш за все журналістської спільноти. «В цьому їх головне значення», - вважає Фесенко.
Однак, самі «сторожеві пси демократії» споглядають на це не без скепсису. Так, журналіст сайту «Детектор медіа», медіа критик Отар Довженко сумнівається, що влада добровільно піде на власне самообмеження і контроль громадян. «Підозрюю, що або в законі закладені якісь невидимі для неозброєного ока шляхи для невиконання, або ж він просто будуть проігнорований», - каже Довженко.
Тарас Шевченко побоюється, що запрацювати зокрема законові, ініційованому його тезкою Андрієм Шевченком, завадить інший закон «Про захист персональних даних». Цей закон, що набув чинності з 1 січня 2011 року, передбачає заборону на оприлюднення інформації, яка зберігається в електронних базах даних. Йдеться про різноманітні електронні реєстри та кадарстри, які зокрема можуть розкрити дані про власність нерухомого майна, що є, безумовно, предметом суспільного зацікавлення.
«Впродовж перших шести місяців цього року Кабмін має прийняти підзаконні акти, яким відрегулює, як повинен здійснюватися захист персональних даних», - каже Тарас Шевченко, закликаючи громадян активно стежити, чи не увійдуть ці урядові акти у відверте протиріччя із законами про інформацію.
«Закони справді полегшать доступ до інформації журналістам і пересічним громадянам, одначе обом категоріям доведеться виховувати в собі культуру офіційних звернень, яка в журналістів атрофувалась через бюрократичні відписки, а в громадян її ніколи й не було», - резюмує Довженко.
З іншого боку, як радить Тарас Шевченко, слід ознайомити державних чиновників із положеннями нових законів, а також навчити громадян та журналістів не лише подавати інформаційні запити, але й позиватися до суду у разі негативної відповіді. Наскільки адекватного рішення можна очікувати від українських судів у цьому питанні- то вже інша історія.
Оксана Гриценко, Kyiv Post
Фото - www.kyivpost.ua
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Оксана Гриценко, Kyiv Post
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
