Багато закордонних та вітчизняних політичних оглядачів стверджують, що Україна за нового президента Віктора Януковича активно поветається до авторитарної моделі управління, яка тривала за президента Леоніда Кучми.

13 січня ця теза підкріпилася новими доказами - американська неурядова організація Freedom House оприлюднила щорічний рейтинг демократичних свобод, у якому Україна «за рівнем свободи опустилась у цьому рейтингу з «вільної» до «частково вільної» країни.

Інша подія - надання Чехією політичного притулку Богдану Данилишину, колишньому міністру економіки в уряді Юлії Тимошенко - свідчить про те, що в Україні відбуваються політичні репресії.

Про оцінку подій в України на Заході, про паралелі між сьогоднішньою Україною і Україною «до-помаранчевих» часів, про відчуття людини, яка просить політичного притулку, Kyiv Post розмовляв з Мирославою Гонгадзе. У 2001 році, невдовзі після вбивства її чоловіка Георгія Гонгадзе, Мирослава разом з двома доньками поїхала до Америки, де попросила політичного притулку. Зараз Мирослава живе у Вашингтоні, працює журналістом та ведучою Української служби Голосу Америки.

К.Р.: 13 січня Freedom House опублікував щорічний рейтинг демократичного розвитку, у якому Україна йдеться про те, що Україна втратила свої демократичні здобутки. Чи можна вважати, що Захід нарешті офіційно та публічно визнав згортання демократичних свобод в Україні?

М.Г.: Захід давно прекрасно усвідомлює, що в Україні відбувається узурпація влади у фінансових інтересах окремої групи політиків. Питання у тому, що західні уряди уже звикли до політичних маніпуляцій української «еліти» і, відверто кажучи, не особливо воліють втручатись у цей процес. Звичайно інтерес Заходу полягає у тому, щоб Україна розвивалась як демократична держава, але у Вашингтоні чи Брюселі кажуть, що вони не можуть будувати в Україні цивілізоване суспільство замість самих українців.

Треба зрозуміти, що президент Янукович прийшов до влади демократичним шляхом, і на Заході звикли поважати вибір народу. Останні оцінки ситуації в Україні, критичні коментарі з боку західних експертів та навіть урядовців пов'язані з тим, що режим в Україні серйозно перегнув палку. Захід відчуває, що після авторитарних Росії та Білорусі, втрачає останню надію демократії та плюралізму на пострадянському просторі, що дуже скоро може вилізти боком. Утиски та переслідування переростають у серйозну хворобу, нарив, який, якщо не почати лікувати, рано чи пізно прорве. І ні США ні Європі не потрібна ще одна зона нестабільності в середині Європи.

К.Р.: Інший приклад - у той же день (13 січня) Чехія надала політичний притулок екс-міністру економіки в уряді Тимошенко Богдану Данилишину. Чехи, таким чином, визнали, що переслідування Данилишина було політично вмотивоване. Чи можна цю подію вважати ще одним індикатором того, що нова влада в Україні свідомо знищує політичних опонентів?

М.Г.: Я переконана, що вибіркове правосуддя, яке сьогодні проводять правоохоронні органи в Україні стали фактором того, що Богдану Данилишину надали політичний притулок.

Очевидно, що в українській політиці немає ангелів. Але, якщо існують факти за які справді можна посадити за ґрати, то єдиний правильний шлях у такому випадку - чітке дотримання закону з боку тих, хто має повноваження позбавляти волі. Сьогоднішні ж дії прокуратури виглядають, як безпрецедентне зловживання законом заради політичного замовлення.

Не сидів би сьогодні [Юрій] Луценко, [Ігор] Діденко і можливо скоро [Юлія] Тимошенко, якби попередня влада, уособленням якої вони були, справді виконала свою передвиборчу обіцянку і посадила усіх бандитів у тюрми.

Але Україна, як стверджував один з колишніх - не Росія. У часи Інтернету, розмивання інформаційних, а відповідно і реальних кордонів, - авторитаризм не має шансів на довготривале існування в Україні. Рано чи пізно знайдеться достатня критична маса, яка знесе теперішніх і вони стануть перед перспективою кримінальної відповідальності. Тому, вони повинні потурбуватись, щоб їх не спіткала доля сьогоднішньої опозиції. Єдиний правильний шлях виходу з цього замкненого кола - чітке і неухильне дотримання закону.

К.Р.: Чи вбачаєш ти паралелі між тим, що відбувається зараз і політичною атмосферою початку 2000-х?

М.Г.: Паралелей багато, але я відчуваю, що нова влада може і стає брутальнішою за режим Леоніда Кучми. Саме тому вона небезпечна, бо робить усе і намагається переконати суспільство, що прийшла на довго і всерйоз.

Чи можна було попередити останні події в Україні - відбирання бізнесу, затримання опозиції, переслідування правозахисників, стеження за опонентами і безконтрольну поведінку парламентарів у Верховній Раді? Переконана, що так. Не сидів би сьогодні [Юрій] Луценко, [Ігор] Діденко і можливо скоро [Юлія] Тимошенко, якби попередня влада, уособленням якої вони були, справді виконала свою передвиборчу обіцянку і посадила усіх бандитів у тюрми.

Сьогодні, переконана, ми б мали іншого президента і іншу Україну. Ці люди сьогодні перш за все повинні нарікати на себе, оскільки не виконали свого головного обов'язку - очистити Авгієві стайні українського бізнесполітикуму. Саме тому, замість верховенства права, на утвердження якого вони мали аж 5 років, в Україні продовжує діяти принцип - «закон, як дишло - куди повернеш туди і вийшло».

К.Р.: З особистого досвіду - що відчуває людина, яка змушена просити політичного притулку в іншій країні?

М.Г.: Втрату Батьківщини, дому, затишку, всього, що є основою життя будь-якої людини. Усвідомлення неможливості повернення додому просто вбиває. Необхідність пояснювати свої небезпеки та страхи, підтверджувати факти переслідування це принизливий і неприємний процес. Я не бажаю нікому проходити через такі процедури. Це в якійсь мірі смерть, закінчення одного життя, але водночас початок нового, якщо ти у собі знаходиш достатньо волі і сили жити і рухатись далі.

К.Р.: Політичні біженці це не просто економічні мігранти, це люди, які мають чи мали певний конфлікт з владою на батьківщині. От оцей "багаж", відчуття певної незакінченої справи, воно заважає інтегруватися до нового суспільства, чи навпаки допомагає?

М.Г.: Відчуття неможливого повернення робить тебе толерантнішим до нового оточення. Коли мене запитують, «чи вам подобається жити у США», я кажу, що мені не доводиться вибирати. Це був вимушений крок і я намагаюсь пристосуватись до нових умов так як можу. Я готова була робити будь-яку роботу - мити вікна, прибирати, будь-що, щоб прогодувати своїх дітей. Слава богу, що мій досвід та професія знайшли застосування, і мені не довелось цього робити. Але ті, хто опиняються в обставинах коли вимушені просити притулку, мусять бути готові до всього, бо життя доводиться починати спочатку, а тих, хто готовий простягти руку допомоги не так багато.

К.Р.: Про незавершені справи: невдовзі має початися судове слухання по Пукачу. Наразі ви з адвокатом Валентиною Теличенко оскаржуєте відміну пункту, де йшлося про те, що Пукач діяв на замовлення. Якщо суд не задовольнить ваше клопотання, як це відобразиться на подальшому розгляді справи?

М.Г.: Ми сподіваємось, що прокуратура відмінить своє попереднє рішення. Якщо ні - у нас є досить аргументів для суду.

К.Р.: Ти збираєшся приїздити на судові засідання?

М.Г.: Це буде залежати від обставин.

К.Р.:Теоретичне запитання - за яких обставин діюча влада може "здати" слідству (або суду) реальних замовників вбивства Георгія?

М.Г.: Ціна цього питання надзвичайно висока. Цю шахову комбінацію я і намагають зараз розгадати. Скажу лише, що від того, хто її виграє залежить доля України.

Олеся Олешко, Kyiv Post

Фото - www.kyivpost.ua