Із початком року набув чинності Закон України «Про захист персональних даних», прийнятий Верховною Радою 1 червня та підписаний Президентом 26 червня минулого року. З моменту свого прийняття закон був підданий гострій критиці деяких правозахисних, медійних організацій та бізнесу, які застерігають, що він дає підстави для подальшого звуження демократичних свобод у країні.

«Цей закон є небезпечним для свободи слова та свободи доступу до інформації, а також не забезпечує захист персональних даних відповідно до європейських стандартів. Тому, на наше переконання, закон оформлює системний наступ на ці цінності в українському суспільстві та є вагомим кроком для побудови тоталітаризму», - йдеться у заяві Української Гельсінської спілки з прав людини, опублікованій на її офіційному сайті.

Незважаючи на те, що із закликом до Президента накласти вето або хоча б розробити та прийняти зміни до документу зверталися Українська Гельсінська спілка, Незалежна асоціація мовників та Асоціація українських банків, закон без поправок вступив у дію. Влада аргументує прийняття закону тим, що він є одним із кроків назустріч Європейському Союзу.

Проте наявність «темних» моментів визнають і самі чиновники. У коментарі «РБК Україна» голова парламентського комітету з питань свободи слова Андрій Шевченко зазначив, що існує загроза використання закону чиновниками, які прагнуть приховати інформацію про корупційні дії, але врегулювати всі «сірі зони» сподіваються новим законом про доступ до публічної інформації.

Навіщо приймати закон, який є платформою для маніпуляцій, - питання риторичне. На думку деяких експертів, створення ще однієї ширми для корупції - не першочергова загроза, яку несе в собі закон. Натомість найнебезпечнішим у ньому є те, що він створює можливості для додаткового тиску на бізнес, передбачає державний контроль за практично всіма існуючими в країні базами даних і фактично «зв'язує руки» журналістам.

Володимир Яворський, виконавчий директор Української Гельсінської спілки у коментарі «Радіо «Свобода» висловив побоювання, що тепер можна зупинити розповсюдження небажаної інформації та легше покарати «незручного» журналіста або редакцію. Фактично, після набуття законом чинності розповсюдження персональних даних про особу можливе лише за її згоди. Виняток становлять лише держслужбовці першої категорії (до них не належать перші особи держави та високопосадовці). А за порушення закону передбачена кримінальна відповідальність. Зважаючи на те, що персональними даними, згідно з законом, є будь-яка інформація, яка дозволяє ідентифікувати особу (навіть ім'я та прізвище з номером телефону, адресою чи національністю), то поле для маніпуляцій відкривається майже безмежне. Натомість у Європі існує чіткий поділ на дані загального характеру (прізвище, ім'я, дата й місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані.

Закон «Про захист персональних даних» створює незручності для бізнесу, оскільки фактично змушує підприємців відкривати свої бази даних (у тому числі - інформацію про клієнтів) державі. Згідно зі статтею дев'ятою, бази персональних даних підлягають державній реєстрації (згідно з цим законом, базою даних може бути будь-який список імен та прізвищ, і візитниця на вашому столі також), а також закон передбачає створення відповідного державного органу для контролю за базами даних.

«Цей орган наділяється достатньо широкими повноваженнями, аж до можливості входити до будь-якого приміщення, де обробляються бази... Терміни в законодавстві визначені достатньо нечітко. Тому важко встановити, які саме бази даних будуть підпадати під регулювання, а які - ні, і яким чином буде застосовуватися цей закон», - зазначає в інтерв'ю «Радіо «Свобода» директор Інституту медіа-права Тарас Шевченко.

Отримавши фактично повний контроль за персональними даними в країні, влада натомість не передбачила відповідальності за свої дії. Хоча в статті восьмій говориться про те, що громадянин може висувати вмотивовану вимогу із запереченням проти обробки своїх персональних даних органами державної влади, дотримання цієї норми видається нереальним.

Набравши чинності 1 січня, у розпал свят, закон, що викликав досить суперечливу реакцію, залишився предметом дискусій вузького кола журналістів та експертів. Натомість прописані там норми стосуються практично всієї країни. Те, що в законі, який фактично забезпечує державну монополію на інформацію, достатньо суперечливих моментів та «сірих зон», викликає тривогу. А якщо взяти до уваги наявний досвід спілкування влади та суспільства, то враження, що рухаємося ми не в той бік, тільки посилюється.

Свою думку щодо Закону «Про захист персональних даних» на прохання «Дня» висловив журналіст-міжнародник Ігор Слісаренко:

- Найперше, що тут треба мати на увазі, - це те, що закон був ухвалений за кілька місяців до набуття чинності. А 30 вересня минулого року Україна ратифікувала європейську конвенцію №108 від 1981 року «Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру», яка має на меті гарантувати права кожної людини, передусім - право на повагу до особистого життя. З іншого боку, в Україні діє 32 стаття Конституції, яка не допускає збирання, зберігання, використання та поширення персональної інформації про особу без її згоди. За європейськими нормами, до персональних даних належить фактично все - від місця проживання, телефонного номеру до майнового фінансового стану, наявності чи відсутності кредитної заборгованості. В Україні ж норми про захист персональних даних порушуються всюди й усіма - можна легко купити за кілька десятків гривень базу персональних даних з податкової або з компанії, яка займається працевлаштуванням. Там буде багато даних про конкретних людей, включно з телефонами, послужним списком, фінансовим станом.

- Після прийняття закону деякі українські правозахисники застерігали, що він може бути використаний для наступу на свободу слова. Якою є ваша думка з цього приводу?

- Мені ці коментарі здаються дещо перебільшеними. Є низка інших законів, які регулюють журналістську діяльність, реалізацію права на поширення інформації. Зараз у процесі ухвалення закон «Про доступ до публічної інформації», нова редакція закону «Про інформацію». Там чітко сказано про те, що права приватності позбавляються виборні особи, службовці найвищих рангів. У разі остаточного ухвалення цих законів та й за уже наявної законодавчої бази немає підстав остерігатися, що закон «Про захист персональних даних» обмежить журналістську діяльність. Плюс пам'ятаймо про те, що Україна як держава-член Ради Європи мусить дотримуватися і керуватися у винесенні судових рішень відповідними рішеннями Європейського Суду. А там сила-силенна рішень, які стосуються саме прав публічності, захисту приватного життя. Тому я особисто не бачу реальних загроз для журналістської діяльності через набуття чинності закону «Про захист персональних даних». Єдине, що наразі ми не маємо механізму реалізації цього закону.

- У законі прописане створення органу, який реєструватиме всі бази даних і матиме фактично монопольне право доступу до них.

- Це все так. Але яким чином він реалізовуватиме право кожного з нас діставати інформацію про те, які дані й ким збираються на особу, з якою метою, як вони зберігаються, чи передаються третій стороні. Тут ідеться не лише про державні органи, а й про маркетингові компанії чи банки. Я вважаю, що серед критиків закону є й такі, які під час акції минулого року писали запити в СБУ на кшталт: «Чи збирає СБУ про мене інформацію?». Я знаю, що з СБУ тоді всім відповіли: «Ні». Добре, якщо це правда. А де механізм перевірки? І саме Закон «Про захист персональних даних» мусить діяти й у цьому випадку.

- У сусідній Угорщині медійники і ЄС теж критикують місцевий закон, згідно з яким передбачається створення державного органу, що складатиметься з п'яти членів правлячої партії, який контролюватиме дотримання балансу журналістами у висвітленні політичного життя. Тим часом з 1 січня Угорщина головує в ЄС. Ситуація навколо цього закону - це внутрішні процеси в Угорщині чи вияв тієї кризи цінностей у Європі, про яку зараз говорять?

- На мою думку, це внутрішня проблема. Я не готовий зараз виступити експертом з цього закону, бо ще не мав можливості детально ознайомитись із ним. Європейська Комісія наразі свій висновок ще не представила. А угорський уряд вже заявив про те, що він нічого карального в закон не вніс, а застосував ті самі положення, які діють в інших країнах-членах ЄС. Наприкінці місяця я планую побувати в Угорщині й зустрітися з комісаром Угорщини з питань свободи інформації та омбудсменом прав людини, щоб отримати з цього приводу всебічну інформацію.

Вікторія Скуба, «День»

Ілюстрація - http://iblog.net.ua