– Минулого року конкурс справді відбувся цікаво та оригінально – так ще жодного разу не було. Завжди все проходило в одній області. Одинадцятий конкурс почався одразу у двох областях – на Львівщині і Дніпропетровщині. Вийшло так тому, що ще у травні, коли ми завершували попередній конкурс, зі сцени Київського театру імені Івана Франка було оголошено, що наступний, одинадцятий Міжнародний конкурс імені Петра Яцика розпочнеться у Дніпропетровську. Але коли очільник Міністерства освіти Дмитро Табачник почав торпедувати конкурс, коли у Дніпропетровську помінялася освітянська влада, і там почали розводити руками, що, можливо (їх можна зрозуміти – нема команди міністра), конкурс і не відбудеться. Тоді Львівщина в особі обласного управління освіти повідомила, що їй байдуже, яка позиція Міністерства, конкурс, як і щороку на Львівщині, на батьківщині Петра Яцика, відбудеться. Львівщина запросила виконавчу дирекцію Ліги українських меценатів на батьківщину Петра Яцика, у Верхнє Синьовидне, і звідси подати всій Україні сигнал про початок конкурсу. Ми радо прийняли запрошення, яке на той час стало порятунком для конкурсу. Водночас після того, як громадськість активно вказала Табачникові, що він загострює стосунки не так його, як навіть Президента, з патріотично налаштованими українцями, з українською світовою діаспорою, тоді з’явився компромісний варіант. Міністерство освіти дало згоду на проведення конкурсу, але при цьому міністр освіти заявив, що, мовляв, оскільки немає коштів на проведення конкурсу, тому міністерство складає зі себе повноваження співорганізатора конкурсу. І для людей це звучало переконливо, бо люди не знали, що жодної «живої» гривні безпосередньо за десять конкурсів Міністерство освіти не давало. Інша річ, чого варта волонтерська робота вчителів, якби її перевести в гроші. Тоді ж Дніпропетровщина оголосила, що конкурс, як і планувалося, вона розпочне. Туди ми послали бригаду на чолі з редактором «Кур’єра Кривбасу» Григорієм Гусейновим. Вони відкривали конкурс там, а ми – тут. Вийшла така веселка, що Схід і Захід разом. Ми подумали, що і в наступні роки теж так робитимемо і будемо відкривати конкурс у двох кінцях України.

Усі області України беруть участь у конкурсі, окрім Харківської і Сумської, у яких він відбувається не в повному форматі. У Харківській області у ньому беруть участь тільки студенти. Начальник управління освіти Харківщини виявився байдужим до конкурсу, а група професури нам сказала, що вона рятує честь області і конкурс серед студентів відбудеться. Від управління освіти Сумщини ми теж одержали відписку, оскільки, мовляв, ми не маємо коштів, нема совісті, нема потреби... Але там порятувала честь області профтехосвіта. А так у Севастополі, Сімферополі, скрізь по Україні, відбувся третій, обласний етап.

29 січня ми плануємо провести загальнонаціональний етап, тобто у всі міста наші представники привезуть роботи. Раніше журі було від Міністерства освіти. Тепер ми найняли своє журі, яке оплачуємо. Його очолив Павло Юхимович Гриценко – директор Інституту мовознавства. Це справді люди абсолютно непідкупні. Воно складає завдання. Після 29 січня, якщо не буде епідемії, ми доповімо: Конкурс відбувся. Результатів ми чекаємо. Буде дешифровка робіт. Знову ж плануємо закриття у середині травні у театрі імені Івана Франка. Вестимуть це закриття, як завжди, Богдан Бенюк і Ольга Сумська.

Конкурс активно відбувається у діаспорі. Ми звернулися до українських організацій в діаспорі і сказали, що в Україні загроза. Я навіть в одному інтерв’ю згарячу сказав, якщо в Україні не відбудеться, то в Австралії, на сором Україні, конкурс пройде. Тоді навіть у багатьох це викликало протест.

Цікаво вийшло із привітанням учасників конкурсу. Ми зверталися до Президента України з проханням привітати учасників конкурсу – його не було, але було привітання від Світового конгресу українців, від Світової федерації українських жіночих організацій. Я думаю, що із завершенням Конкурсу буде привітання Президента. Будуть усі наші премії. Одним словом, буде все те, що ми плануємо. Де відбудеться відкриття дванадцятого конкурсу ми оголосимо у травні. Поки що ми не визначили...

– Так, Ліга українських меценатів разом із народним депутатом України Миколою Кульчинським ініціює створення першого українського високобюджетного кінофільму, українського повстанського блокбастера «Чорний ворон» за однойменним романом Василя Шкляра. Ця ініціатива знайшла підтримку і вже сформовано громадський комітет. До його складу увійшли автор роману Василь Шкляр, голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, народні депутати Микола Кульчинський та Олесь Доній і я.

«Чорний Ворон» Василя Шкляра є високохудожньою літературною основою для створення успішного фільму. Цей роман, який розповідає про повстанську боротьбу українців проти більшовицької окупації у 20-х роках минулого століття, набрав широкого виняткового розголосу серед читачів.

За 20 років незалежності Україна не створила жодного повнометражного художнього фільму, котрий би набув широкого глядацького резонансу. Марними виявилися сподівання на державу, сміховинні бюджети якої не дозволяють працювати на достатньому рівні українським кінематографам.

Коли до мене з ідеєю про створення фільму звернувся народний депутат України Микола Кульчинський, я йому сказав, що він собі не уявляє, яка це дорога іграшка. Мій син – кінорежисер. Я йому фінансував один короткометражний фільм, який коштував 140 тис. грн. Це тоді. Сьогодні він би коштував через інфляцію близько трьохсот тисяч гривень. Це був короткометражний фільм протяжністю 12 хвилин і за участю чотирьох виконавців. Ми прикинули, що «Чорний ворон» коштуватиме приблизно щонайменше двадцять мільйонів гривень, при мінімальних гонорарах акторам.

Ці кошти будуть залучатися двома шляхами. Перший буде прозорим і контрольованим незалежним аудитом – всенародний збір коштів. Другий спосіб базуватиметься на ефективних «голлівудських» технологіях і підходах. Інвестори й рекламодавці фільму будуть обиратися на тендерній (конкурсній) основі. Тут мова йде не про державний тендер. Митці не мають наміру просити гроші у держави. Загалом, організатори, які вже мають досвід у царині акумулювання коштів на українські справи, налаштовані оптимістично. Микола Кульчинський успішно пройшов таку практику в організації фестивалю Мазепа-Фест. Олесь Доній теж порадував нас цілою низкою фестивалів.

Організатори переконані, що цей проект – реальний. Вони налаштовані оптимістично і вважають, що фільм може має дати навіть і прибуток. Реалістичним цей проект вважає і Національна спілка кінематографістів. Власне робота вже йде, справа рухається. Гроші посилають на рахунок. Основну роботу ми почнемо у січні-лютому. Ми почнемо поїздки по областях. Уже є перемовини з кількома потужними спонсорами. Дуже великі сподівання на діаспору.

Ми вирішили не рухати нині питання режисера, не дискутувати його. Перша була кандидатура Олеся Янчука. Далі вирішено було пропонувати взятися за цю роботу Мирославові Слабошпицькому. Потім Мирослав зняв свою кандидатуру, бо він виграв голландський грант і працює там над фільмом. Ми вирішили, коли в нас буде сума щонайменше п’ять мільйонів гривень, повернемося до дискусії про режисера. Думаю, що це буде за рік-два.