Львів і Галичина, хоча й були на східних окраїнах Австро-Угорської імперії, все ж належали до європейської спільноти, де наприкінці ХІХ сторіччя виникали перші спортивні клуби та команди з різних видів спорту, молодь пізнавала радість організованого спортивного змагання, що народжувало в їхніх серцях нові незвідані до того часу почуття.

Серед піонерів спортивної журналістики, які залишили по собі добру пам'ять в історії львівського спорту, був Казімєж Гемерлінґ , син гімназійного вчителя з Перемишля, який  народився в цьому містечку (70 км від Львова) 4 березня 1859 року. Він став постаттю, яка обросла легендами, бо був надто активним в житті й у спорті всі 80 років. Помер він у Львові 13 січня 1939 року. Він сконцентрував те, що було найціннішим для журналіста - суспільна діяльність в спорті і його популяризація. Це була модель тогочасного спортивного журналіста: він був активним учасником і організатором спортивних заходів, які потім знаходили продовження в його репортажах та публікаціях.    

Ще навчаючись у гімназії, він став членом спортивного товариства «Сокіл» і активно займався гімнастикою, плавав, взимку бігав на ковзанах, залюбки ходив у туристичні походи. Під час навчання на правничому факультеті Львівського університету (1878-1883), крім занять спортом, також кілька років був диригентом хору вчительського грона «Сокола». Перебуваючи на адвокатській практиці в Ярославі та Рава-Руській, охоче співпрацював у сокільських товариствах, гуртував навколо себе молодь і навчав її гімнастичним вправам. У 1885-1892 роках отримав посаду інспектора Дирекції державної залізниці в маленькому містечку Мєлєц в західній Галичині. Про ці літа він згадує у своїх споминах так: «1888 року я вперше сів на сталеву конячку і вже після кількох подорожей на цьому новому і мало знаному у нас велосипеді відчув наслідки невідомого мені раніше фізичного зусилля, а разом з тим зрозумів велике значення цього механізму як засобу пересування. Одразу мені захотілося пізнати ближче цей спорт і я передплатив два німецькі журнали, що видавалися у Мюнхені та Ляйпцигу. З їх допомогою я швидко познайомився з колосальним спортивним рухом у світі, з технікою їзди, з технічними новинками тощо, переконався про велику оздоровчу дію цього спорту, про його економічне та суспільне значення для нашої бідної Галичини». Гемерлінґ організував гурт аматорів з шести осіб, з якими здійснював численні подорожі навколишніми дорогами, а повернувшись на постійне проживання до Львова, ініціював створення в «Соколі» секції велоспорту, агітував, де тільки вдавалося, створювати по всьому краю нові секції любителів велосипеду. Був активним в організації велотреку, збудованого на території Крайової виставки 1894 року, де 14 липня відбувся перший показовий футбольний матч між соколятами Львова і Кракова, який започаткував історію вітчизняного футболу. Тоді ж він почав мріяти про створення фахового журналу - органу, який міг би популяризувати велосипедний спорт.   

Чому Гемерлінґ, член «Сокола» і його інструктор, який діяв у часи, коли сокільство, опираючись на чеські та німецькі приклади, визнавало тільки гімнастику, захотів розвивати зовсім новий вид спорту, ще й створити власний друкований орган? З багатого публіцистичного доробку Гемерлінґа і його спогадів можна зрозуміти, якою винятково багатою особистою культурою і глибокими знаннями він володів, вмів спостерігати за навколишнім світом і робити правильні висновки, передбачаючи перспективи тих чи інших явищ. Гімнастичне товариство «Сокіл» у Львові видавало свій місячник ще з 1881 року, але той «Пшеводнік гімнастични» був радше методичним посібником з гімнастики, ніж інформаційно-спортивним органом. А Казімєж Гемерлінґ  був переконаний, що пропагувати спорт без преси неможливо. Він керувався девізом: «Можна бути дуже розумною людиною, але обов'язково треба йти в ногу з прогресом, бо хто так не вчиняє, той зупиняється».

1894 року він зредагував «Підручник для велосипедистів», а наступного року випустив гарний календарик для любителів велоспорту з картою доріг Галичини, в якому відважно заявив, що незабаром для них почне виходити спеціальне видання «Коло». І першого березня 1895 року з'явилося перше число «Кола», яке виходило майже п'ять років - до 5 грудня 1899 року. На титульній стороні була віньєтка з п'ятьма велосипедистами, а напис під ними свідчив, що це «Орган Львівського клубу циклістів». Відтепер «Коло» кожні два тижні розповідало про велосипедні перегони та екскурсії на велосипедах, але не цуралося вести рубрики про інші види спорту - кінний спорт, легку атлетику, веслування та футбол, що почав торувати собі дорогу на спортивні арени. Вперше на його шпальтах з'явилася інформація й про події з-за кордону, зокрема, про веслярські перегони Оксфорд-Кембрідж, популярні змагання борців. Через п'ять років «Коло» через фінансові труднощі перестало виходити. Все-таки зацікавлення спортом ще не було таким широким і читацьке гроно було досить вузьким. Проте Гемерлінґ  був впертим видавцем і 1900 року почав видавати власним коштом новий львівський тижневик «Ґазета Спортова», на багато ілюстрованих сторінках якого розповідалося про спортивні події в Європі, про правила гри та засади різних видів спорту. Газета виходила у світ 1-го, 8-го, 16-го та 24-го числа кожного місяця аж до вересня 1901 року. Знову забракло коштів продовжувати видавання газети, але Гемерлінґ зброї не склав. Зрозумів, що спеціалізована спортивна газета ще не виживе, тому продовжив пропаганду спорту на сторінках львівських щоденних видань: спочатку у «Слові Польському», а пізніше у «Вєку Новим». Слід зауважити, що Гемерлінґ  завжди працював за фахом, а до газет дописував, як тепер кажуть, поза штатом.

Його колегою у справі пропаганди спорту був Зигмунт Клосьнік-Янушовський (1855-1915), який майже 15 років провадив спортивну рубрику у «Слові Польському», де знаходив місце для інформації не тільки місцевої, але й широко інформував про зарубіжні новини, а особливо про футбол з різних європейських країн. Сьогоднішньому читачеві, який звик щоденно отримувати звідусіль повний сервіс інформації, важко зрозуміти, що тодішні редакції не дуже й бажали створювати на своїх сторінках спортивні відділи, вважаючи це за втрату газетної площі і малоефективну працю з уваги на низьке зацікавлення таким видом людської діяльності. Тому просили спортивних редакторів додавати до своїх повідомлень якісь сенсаційні дрібнички або звертати увагу не на спортивний зміст подій, а більше на забаву. Тому з великою повагою слід оцінити справу, яку робив З. Клосьнік-Янушовський, який досить талановито і активно редагував свій відділ і був фактично журналістом-професіоналом, бо жив саме з журналістики. Він володів російською, французькою, англійською та шведською мовами, що дозволяло йому слідкувати за тим, що робиться у спортивному світі.

Учасники першого футбольного матчу в Кракові (1906 р.). Львівські гості перемогли господарів 0:2. Клосьнік сидить у світлому костюмі в другому ряді. Поруч нього - суддя матчу Гемерлінґ зі свистком у руках.

Клосьнік  став 5 листопада 1911 року й головним редактором третього спеціалізованого спортивного видання, що народилося у Львові. Це був двотижневик «Вендровєц» («Мандрівник»), який поза футболом пропагував також лижний спорт, плавання, фехтування, автомобілізм, а згодом і авіаспорт та альпінізм. Але у бідній Галичині ще бракувало любителів спортивного читання і «Мандрівник» проіснував до 5 жовтня 1912 року. Але саме на його сторінках ще встигли з'явитися перші кореспонденції з Олімпійських ігор 1912 року зі Стокгольму, які передавав головний редактор Клосьнік у ролі спецкореспондента. В Стокгольмі й зустрілися Зигмунт Клосьнік-Янушовський та Казімєж Гемерлінґ. Перший писав до «Вендровца» та «Слова Польського», а другий - до «Вєку Нового».

Цей дует відомих вже у Львові спортивних журналістів доповнював Тадеуш Дренгєвич(1890-1968), який представляв «Газету Вечірню». Він народився по сусідству, в Станіславові (нині - Івано-Франківськ), але після закінчення гімназії приїхав вчитися на філософський факультет Львівського університету, після чого працював учителем з історії та географії у львівських гімназіях. 1912 року закінчив річний курс у центральному Королівському гімнастичному інституті у Стокгольмі, звідки передавав олімпійські репортажі. Згодом (1924-1939) став президентом Львівської окружної федерації футболу. Після війни виїхав до Кракова, де продовжував свою активну діяльність на керівних спортивних посадах, став суддею міжнародної категорії з легкої атлетики.

Ще хочу познайомити читачів зі змістом та стилістикою репортажів, які передавав до Львова редактор Клосьнік: «Настав чудовий день 6 липня 1912 року, коли шведи приготувалися привітати на своєму величезному чудовому стадіоні прибулих з усього культурно-освіченого світу спортсменів. Швеція ще раз довела нам, що є країною спорту, який розвиває патріотизм. Величезну спортивну споруду заповнили десятки тисяч схвильованих глядачів, чимало з яких одягнені у національні костюми... І ось настає історичний момент для шведського спорту: на стадіон входять делегації понад тридцяти країн на чолі з прапороносцями, проходять маршем доріжками стадіону і шикуються перед центральною трибуною. Англіканський пастор Лаффан проголошує молитву, після чого лунає гімн, який з оркестром співає увесь стадіон. Нарешті в центральній ложі встає Король Швеції і висловлює радість та гордість, що має честь оточити своєю опікою таку велику справу, якою є Ігри П'ятої Олімпіади, і оголошує Олімпійські ігри в Стокгольмі відкритими»...

Клосьнік ще недовго видавав (9.05 - 27.06.1914) «Ілюстрований Кур'єр Спортовий». Спорт став для нього життєвою пристрастю. Але він також був знаним літератором і перекладачем з тих мов, якими він вільно володів, особливо звертав увагу на шведську літературу. Крім львівських часописів, його переклади, есеї та рецензії друкували також у таких виданнях як «Край» (Петербург, Росія) та «Згода» ( Чикаго, США). Раптово помер 12 листопада 1915 року від запалення мозку.

Надзвичайно цікавою фігурою серед них був Рудольф Вацек ( 1883 - 1956) - викладач фізичного виховання у гімназії, організатор спортивного життя у Львові, журналіст та видавець багатьох спортивних видань, засновник першого Кола спортивних журналістів у Львові. Він теж закінчив Львівський університет і викладав у гімназіях історію та географію. Одночасно активно брав участь в організації спортивного життя: 1911 року організував Коло циклістів молоді середніх шкіл, 1914 року був співорганізатором Туристично-Краєзнавчого товариства. Крім того, віддавав свій час і енергію роботі в улюбленому спортивному товаристві «Погонь», за що 1929 року був обраний його почесним членом. У ті довоєнні літа дебютував у спортивній журналістиці: почав дописувати до «Слова Польського», «Мандрівника» та «Ілюстрованого Кур'єра Спортового».

Вацек під час отримання міжнародної журналістської нагороди

В 1922-1927 та 1932-1934 був видавцем та редактором львівського «Спорту». Сім років (1932-1939) був спортивним референтом Львівського радіо. 1924 року разом з К. Гемерлінґом став засновником першої організації спортивних журналістів в країні - Кола спортивних журналістів у Львов ( перші члени: Рудольф Вацек, Казімєж Гемерлінґ, Адам Нехай, Станіслав Меркгейм, Тадеуш Пшибильський, Адам Бургхард, Генрик Блавштейн і Тадеуш Малішевський). Другу світову війну Рудольф Вацек  перебув у Львові, 1945 року виїхав до Польщі, де ще встиг написати свої «Спортивні спогади» (1948).

Дуже відомою і барвистою особистістю був Тадеуш Малішевський, який до одруження з Казимірою Малішевською називався Нарциз Зюссерманн (1897-1972). Народився у Збаражі, до гімназії ходив в Тернополі, Львові та Відні. Забраний 1917 року до австрійського війська. Через поганий стан здоров'я служив канцеляристом в одній із військових частин, що окупувала Албанію. Після розпаду імперії повернувся до Відня, де почав працювати у спортивній журналістиці, посилаючи свої кореспонденції до газет Львова та Кракова. 1923 року приїхав до Львова, де очолив спортивний відділ «Газети Поранної» і залишався тут до 1935 року, виконуючи часом і функції секретаря редакції. Добре володів німецькою мовою і був також кореспондентом газет Австрії, Швейцарії та Швеції. Одночасно дописував до варшавського «Пшегльонду Спортового», куди його 1935 року запросили на постійну роботу. З початком Другої світової війни у вересні 1939 року  повернувся до Львова, де працював в оргвідділі місцевого товариства «Спартак», дописуючи одночасно до створеної 1 березня 1940 року молодіжної газети «Ленінська молодь». Під час німецької окупації змушений був переховуватися у різних місцях, і навесні 1945 року опинився під Варшавою, а потім повернувся до журналістських справ. Редакційні колеги, які з ним працювали, називали його «Ребе», бо він завжди справедливо  вмів «розрулити» напружену ситуацію, об'єктивно оцінював характеристики та фаховість кожного журналіста. Мав чудовий дар об'єктивної оцінки подій, незалежно від того, чи це торкалося якогось окремого футбольного матчу, чи теж загального стану справ улюбленого футболу. Був справжнім фахівцем спортивної журналістики, за що 1961 року отримав нагороду - «Золоте перо». Працював багато і дуже плідно, підписуючи свої публікації «Обсерватор», може, тому встиг написати в останні роки життя тільки одну книжку «На футбольних стадіонах» (1966).

Такими були постаті перших спортивних журналістів зі Львова, які, хоча й зазнавали видавничих поразок, але знов і знов поверталися до улюбленої справи, відданими якій були до своїх останніх днів.

Іван Яремко, для Zaxid.net 

Фото - http://zaxid.net