Дмитро Видрін: «WikiLeaks – це перемога громадянського суспільства над державою»

14 Грудня 2010
12468
14 Грудня 2010
12:07

Дмитро Видрін: «WikiLeaks – це перемога громадянського суспільства над державою»

12468
WiliLeaks нарешті дістався України – прізвища українських політиків та їх розмови з послами США зарясніли на сторінках сайту
Дмитро Видрін: «WikiLeaks – це перемога громадянського суспільства над державою»

Хтось почав нервово виправдовуватися, хтось вирішив узагалі не реагувати. В будь-якому разі, після WikiLeaks поняття «інформаційна безпека» та «державні таємниці» вимагають негайного переосмислення. Про це, а також про необхідність зробити владу прозорою «Главред» говорив із заступником секретаря РНБО Дмитром Видріним

 

 Пане Дмитре, чи можуть держави, зокрема Україна, якимось чином убезпечитись від «зливання» таємної інформації на зразок WikiLeaks?

Вважаю, що точку неповернення пройдено. Бо з'явились технології, які дають змогу миттєво знімати інформацію з носіїв, тиражувати її і викладати в мережу. З'явились журналісти інтернетівського типу, які знають цінність гарячої інформації і заради неї готові ризикувати своєю долею. І бюрократам-номенклатурникам від них вберегтися вже неможливо.

 

Після того як WikiLeaks зачепив безпосередньо Україну, на засіданнях РНБО питання інформаційної безпеки мають вийти на перший план?

Не треба розуміти інформаційну безпеку як закриття і блокування інформації. Насправді інформаційна безпека - це вміння думати, говорити і робити одне й те саме. У такому разі жодне «зливання» інформації не буде страшне.

 

Тобто ті матеріали, які вже з'явились на WikiLeaks, і ті, що можуть там з'явитись, не несуть загрози інтересам України?

По-перше, WikiLeaks зачепив стару владу, яка і так вже отримала те, що отримала. Знаєте, велике покарання поглинає менше, тому те, що попередня влада вже викинута на узбіччя, перекриває якісь її менші грішки.

 

Але ж WikiLeaks зачепив не лише попередню владу - він поширив інформацію про зв'язки одного з великих друзів нинішньої влади Дмитра Фірташа із кримінальним авторитетом Могиле­вичем...

Я читав про Фірташа, але не знайшов жодного приводу, аби він хвилювався. Навпаки, Фірташ із цих документів постає великим патріотом.

 

А як ви прокоментуєте дані про масові фальсифікації виборів 2004 року представниками нинішньої владної команди?

Важко сказати, бо я ще не ознайомився з цими матеріалами. Коли я їх подивлюсь, тоді й дам відповідь, кому треба через це хвилюватися. І чи варто хвилюватисявзагалі.

 

Ви впевнені, що всі представники нинішньої влади аж настільки чесні, що можуть не боятися оприлюднення якихось секретів?

Я кажу, що потрібно такими бути. WikiLeaks дав дуже гарний урок багатьом представникам влади.

 

На вашу думку, поява WikiLeaks свідчить про зростання ролі інформаційних війн, коли інформація є більш небезпечною зброєю, ніж танки чи ракети?

Я не називав би це інформаційною вій­ною, адже мета війни - знищення противника. А тут не йдеться про знищення. Тут ідеться про протистояння інститутів держави та інститутів громадянського суспільства. Зараз громадяни стають сильнішими за державу, оскільки можуть більше втрутитися в її життя за рахунок таких явищ, як WikiLeaks, ніж держава може втрутитися в життя громадян зі своєю пропагандою через офіційні медіа. Тому певною мірою це перемога громадянського суспільства над державою.

 

В Україні є такі державні таємниці, оприлюднення яких «підірвало» б українське суспільство?

Ні, вже давно немає. Ми вже багато років є таким собі великим прилавком, на якому викладено всі можливі таємниці та секрети. У нас уже майже втрачено саме поняття державної таємниці, бо попередня влада вивалювала всю таємну інформацію назовні та навіть пишалася цим.

 

Чи потрібно якось модернізувати систему захисту державних таємниць, зокрема в Україні?

Думаю, що не Україна почне цю революцію, а ті держави, які справді мають таємниці - пов'язані з новими типами озброєнь, зброєю масового знищення тощо.

Потрібно ставати більш відкритими. Як ілюстрація - у голландській Гаазі взагалі не прийнято вішати штори на вікнах. Ідеш вулицею, ніби між акваріумами: зліва - обідають, справа - займаються коханням. Люди демонструють, що в них немає таємниць.

 

До речі, щодо відсутності таємниць. Борис Березовський в інтерв'ю «Главреду» висловив думку, що державних і політичних таємниць та секретів не повинно бути як таких, а громадяни мають знати всі подробиці - навіть особистого життя політиків. Ви з ним погоджуєтесь?

В ідеалі, так. Але в житті, на жаль, цей ідеал недосяжний. Завжди хочеться мати політиків, які нічого не приховуватимуть, але вони постійно це робитимуть. Є ідеал, і є реальне життя...

 

Вам, напевне, не раз доводилося спілкуватися з послами інших країн, зокрема і з американським. Після того як вся Україна дізналася, що українські політики ходять у посольство США й роз­голошують купу інформації про Україну, ваше ставлення до спілкування з дипломатами зміниться?

Навряд чи щось зміниться. Ідучи на обід або вечерю до якогось посла, я знаю (і до WikiLeaks це знав), що він потім напише звіт про нашу зустріч і відішле його у свою країну. Власне, для цього він і був відправлений сюди - щоб збирати враження, думки, інформацію тощо.

 

Упевнений, що і моє прізвище там буде згадано, адже я неодноразово зустрічався з послами, зокрема і з американським, і, зрозуміло, жодного разу не сидів мовчки. Але це не означає, що я більше не ходитиму на вечерю до послів. Такі правила гри: усе, що ти скажеш, якщо не буде використано проти тебе, то принаймні обов'язково буде десь записано.

 

А в чому інтерес українців ходити до послів і розповідати їм абсолютно конкретну інформацію про процеси в країні, про які, можливо, іншим державам і не варто знати?

Я повторюю: це правила гри. Якщо ти хочеш потім отримати від цієї країни якусь допомогу, ти повинен зробити аванс у вигляді цікавої розповіді. Якщо ти не цікавий послу певної країни, то, коли припече, ти не зможеш до нього зайти, бо вчасно не зміг добре себе зарекомендувати.

Коли ти щось розповідаєш, ти можеш щось отримати: чи то інформацію про ставлення тієї країни до України, чи то інформацію про те, в який банк краще інвестувати гроші в тій країні, яким бізнесом там краще займатися тощо.

 

Тобто українські політики та чиновники вимінюють державні таємниці на інформацію про найстабільніші банки, куди можна покласти гроші на депозит?

Особисто я дуже багато отримував різноманітної інформації від дипломатичних працівників. Тут уже йде гра, і питання - хто кого зможе переграти. Інколи, розповідаючи щось, ти заводиш посла в дискусію, в якій зопалу він розповідає більше тобі, ніж ти йому. Тут уже все залежить від хисту до ведення розмови.

А інформацію цілком можна отримувати і корисну для держави. Все залежить від українського співбесідника, і від того, яку він хоче отримати інформацію - для себе чи для країни.

 

Наші посли теж збирають інформацію і передають її в Україну?

Так, звісно. Це частина їхньої роботи.

 

Якими можуть бути загальні наслідки феномену WikiLeaks для світу і для України?

Гадаю, для України особливих наслідків не буде. У нас свій WikiLeaks уже був - плівки Мельниченка     , тому ми, на відміну від багатьох країн, уже «щеплені». А в інших країнах, я думаю, будуть кадрові зміни. На рівні посольств - обов'язково, у Держдепі США - не знаю, це їхня внутрішня справа. Глобальна зміна одна: багато хто відчув, що ми входимо у новий світ. Умовно кажучи, з будинків із заліза та цегли ми переселились у прозорі гаазькі - з вікнами на всю стіну.

 

Мілан Лєліч, журнал «Главред»

 

Фото - http://glavred.info

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Мілан Лєліч, журнал «Главред»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
12468
Читайте також
20.12.2010 12:22
Анатолий Борсюк, «Левый берег»
18 660
18.12.2010 11:30
Олександр Михельсон
, для «Детектор медіа»
36 142
13.12.2010 10:20
Юрій Дулерайн, «Радіо Свобода»
14 752
09.12.2010 10:23
Любко Петренко, Zахідна аналітична група
11 993
08.12.2010 12:54
Микола Кульчинський, «Українська правда»
25 303
06.12.2010 13:26
Світлана Крюкова, для «Української правди»
29 794
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду