ТК отримала цей лист разом з новиною прес-служби ICTV про перенесення показу фільму «Ми з майбутнього - 2» з 27 листопада на невизначений строк. Однак автор піднімає проблему розкладу телепрограм у День пам'яті жертв голодоморів більш широко...

У соціальній інтернет-мережі триває акція «Ні українофобському "Мы из будущого - 2" в ефірі ICTV». «Ми хочемо, щоб продюсер телеканалу Олександр Богуцький втрутився в ситуацію, коли на каналі ICTV планується до трансляції відверто українофобський фільм», - заявляють учасники акції. Вони переконані: «Українські телеканали повинні мати власну гідність і поважати гідність українців. 27 листопада 2010 року - день Пам'яті жертв Голодомору. Потрібно запалити свічку пам'яті, а не принижувати українців».

Згідно з відповідним указом Президента України, щороку в четверту суботу листопада відзначається День пам'яті жертв голодоморів. Тож нинішнього року це 27 листопада. О 16-й годині розпочнеться всеукраїнська акція «Запали свічку!» Саме цього дня ICTV запланувало показ «Мы из будущого - 2».

Погляньмо, що того дня пропонують глядачам інші вітчизняні телеканали. І не лише комерційні.

Перший національний: 15:00 В гостях у Д. Гордона. М.Задорнов;

18:00 Золотий гусак

ТВі: 15:30 Комедійний квартет (Ліцензія на мовлення - справа серйозна - А.М.)

СТБ: 12:55 «Танцюють всі - 3»; 19:00 «Х-Фактор».

О 15:50, коли тисячі українців запалюватимуть свічки, «Інтер» демонструватиме х/ф «Своя чужая сестра». Може, стрічка якщо не про голодомор, то про жертви політичних репресій? Читаємо анонс: «Анна - молодая супруга преуспевающего бизнесмена Алексея - провожает мужа в командировку. В указанные день возвращения Леша не появляется ни дома, ни в офисе. Оказывается, у примерного семьянина Алексея в другом городе есть женщина и внебрачная дочь Таня». Подякуємо Зеленському. Міг же в цей час «95-й» вліпити.

Нарешті! Хоча б ТЕТ поставив у сітку мовлення на 15:00 х/ф «Голод 33». Але одразу по його завершенню, о 17:30 - «Снимите это немедленно». А на ТЕТ, мабуть, і випуск працює, і головний редактор є, інше керівництво.

Вже зовсім іронічно дивлюся у програму музичного і розважально-веселого М1. Та лише там побачив сумну заставку: «День жалоби». Дякую, колеги.

Дуже давно, наприкінці 60-х уже минулого століття, мама, мені, ще малому, пошепки розповідала про 33-й рік. Про страшенний голод в Україні, від якого вмирало багато людей. Тоді, у 33-му, мама тільки-но закінчила семирічку, і батьки віддали її на вчительські курси. Й ось ту чотирнадцятирічну дітлашню для чогось повезли до Люботина (це місто неподалік Харкова). І там на вулиці вони побачили здоровезного, ще молодого, дядька. Спираючись на ціпок, він ледве чвалав, переступаючи попухлими від голоду ногами.

- Діточки! Дайте хоча б скориночку хліба. Я так їсти хочу, - молив їх бідолаха.

Згодом, уже дорослим, згадуючи оту мамину розповідь, розмірковував: чому той сильний здоровезний дядько не вийшов на велику дорогу? Зрештою, когось пограбував, напевне б залишився живим. А не міг! Бо то був ГРІХ!

Тоді я пригадав легенду про Батиєве колесо. За переказами, монголо-татари вбивали всіх хлопчиків, які були на зріст вищі за колесо гарби завойовників. Отаке Батиєве колесо прокотилося в роки сталінщини Україною. Нищили тих, хто був духовно вищий за оті колеса жахливої тоталітарної машини. А наслідки - спостерігаємо сьогодні.

Справді, «Танцюють всі». І це добре. Тільки треба усвідомлювати, де і коли...

Андрій Михайлик, незалежний журналіст