Діагноз «інтерна». Іван Охлобистін: якщо дуже боляче, вдавайте, що смішно!
Народ «підсів» на «Інтерни» («1+1»). Комедійний серіал, що яскраво описує веселу діяльність як недосвідчених, так і бувалих медиків, викликає лавини коментарів у транспорті і цитування на форумах. Як і у випадку з «Доктором Хаусом», нашому телеглядачу необхідна кваліфікована допомога персонажа-лікаря. Сакраментальне «і тебе вилікують!» не втрачає актуальності.
Ніхто не посміє сперечатися, що головною зіркою «Інтернів», окрасою ситкому ТНТ став Іван Іванович Охлобистін. У ролі Андрія Євгеновича Бикова, завідуючого терапевтичним відділенням і керівника інтернатури.
- Іване Івановичу, в одному інтерв'ю ви впевнено зронили, що серіал «Інтерни» є показником «одужування суспільства». Виходить, якщо зняти зо два десятки «медичних» комедій, то діагноз суспільства буде повсюдно оптимістичним?
- Я інше мав на увазі. По-перше, наш проект - незлий. У ньому немає спекуляцій - на крові, на сексі... На всьому тому, на чому всюди спекулюють виробники різних-різних серіалів.
А по-друге, ми прагнемо показати людські взаємини. Якщо глядач цими взаєминами захопився і перейнявся, відмовившись від жорсткого криміналу на конкуруючому каналі, отже...
- Отже, ви даєте підказку ідеологам серіальних лінійок: майбутнє за іронічними історіями з присмаком незаперечного професіоналізму?
- Та мені взагалі здається, що наразі стартує нова «епоха» у серіальній промисловості. І багато що виходить на інший - якісний - рівень виробництва...
- В «Інтернах» чимало персонажів. Багато заплановано серій? Наскільки відомо, ТНТ спочатку замовив 60 епізодів.
- 60 - готові. А ось скільки все це триватиме? Ми мали перший сезон завершити раніше. Але в травні в Росії почалися пожежі. Жах і пекло! Під час зйомок артисти навіть непритомніли. У декого кров із носа йшла. Нас тоді пожаліли, зробили перервочку. Тому зйомки трохи зсунулися.
- Особисто ви - як довго маєте намір красуватися на телеекрані в образі лікаря Бикова? Відчуваєте, на скільки терпіння вистачить?
- Я працюю не «над фільмом», а з конкретними людьми. З ними з усіма перезнайомився, подружився. Доки вони працюватимуть, трудитимусь і я. Звісно, рано чи пізно будь-який продукт... не те щоб умирає. А відходить. Ну то й що? Адже люди залишаються.
- «Талант - единственная новость, которая всегда нова...» Це визначення відомого поета. А якщо пошукати варіанти до того ж таки «таланту» - уже від святого отця...
- Господь дає кожному свій дар. Декому дає комплексно. Залежно від сил, зісланих людині... Ми ж не можемо контролювати волю Небес? Скільки й кому чого дано? Панацеї немає. Зараз випустили нові орфографічні словники російської мови, в яких «кофе» відмінюється як завгодно... Загалом, плутанина. Ви хочете, щоб було винайдено «рецептуру» для природного таланту?
- Лікарі ставлять діагнози. Отці церкви зціляють душі... Ось ви - як «лікар» (у ролі) і священик (у миру) - як ставитеся до істерики навколо «кінця світу» у фатальному 2012-му?
- «Ніхто не знає строків, крім Отця мого». Це Святе Письмо. А решта - будемо бачити. Ну настане, ну не настане? Виходить, так і має бути. Я, між іншим, син військового хірурга... Колись мені батько казав: «Якщо боляче, вдавай, що смішно! І тоді заплутаєш сам себе». Усе залежить від нашого ставлення - до себе, до ситуації, одне до одного. І від нашого ставлення до землі. А вже так, як ми ставимося...
- Ви - багатодітний батько, у вас шестеро дітей. Ви - чоловік кіноактриси Оксани Арбузової («Аварія - дочка мента»). Якщо говорити про сімейні цінності... Про принципи виховання...
- Що сказати? Мати в сім'ї - це все. Батько - годувальник. Але в сімейні стосунки втручаються побічні чинники. Такі як «татусеві дочки», «мамині синочки». З дівчатами мені легше. Оскільки я не розумію, що з пацанами робити і як їх виховувати. Ну хлопці та й хлопці... Про що поговориш? Нуднуваті вони такі... А ось дівчатка - веселі! І використовують мене як можуть. Ставляться до мене як до тварини - без жодної «психології»! Завжди передчасно мене будять! А щоб не будили, я показую, в якій кишені взяти 100 рублів. І в них завжди є безліч заздалегідь заготовлених для мене історій, щоб я не міг відмовити їм у жодному проханні. І зберегти 40 хвилин здорового сону. Вони діляться зі мною, інколи делікатним... Ну не в тому сенсі «делікатним», до цього не дійшло... Їдемо, наприклад, із Дусею, я кажу: «Дусю, доцю моя, моя потайна крихітко! Ну чому ж ти не розповідаєш мені про своє особисте життя? Може я, старий жеребець, можу підказати тобі щось...»
- І що?
- А то. Розповідає. У мене з ними - «змова» проти мами. Наша мама «піонерка - туга коса»: треба те зробити, треба це зробити! А я потай приношу диски з різними мультиками (нарешті навчився їх скачувати і закачувати)... І «накачав» аж на 200 годин різних видовищ! Мама, коли дізналася, сварилася. Але все одно - посвариться, потім задоволено йде на кухню. Або до любимої своєї подружки Маші Голубкіної - пліткувати, дівочі питання вирішувати... А діти - бум! - і далі мультики дивляться... Такі от «сімейні цінності».
- Діти визначили для себе улюблену кінороботу батька? І ви самі для себе її якось «прораховуєте»? Часто відмовляєте режисерам, навіть якщо пропозиції спокусливі?
- Чесно? Все починається з грошей. Уже потім - зацікавленість. Іноді жартую на майданчику: «Чого ми стоїмо? Символізуймо щось і уособлюймо за певні гроші!» Регочуть...
...Звісно, спочатку - матеріал. Потім - режисер. Хоча, як правило, це все паралельно. Потім виясняєш місце зйомок. Якщо не в Москві - неохота! Та й сім'ю залишати не хочеться. Сім'я не повинна розлучатися надовго. Діти, коли вони з батьками, мимоволі вбирають від них щось краще... Втім, і гірше.
Ви запитали про улюблені роботи? Одна з них сумна - фільм «Нога». Сумна тема, оскільки майже всі з цього фільму... Перебралися на той світ. А тоді, під час зйомок, у мене було неймовірне юнацьке марнославство! Хотів стати відомим. Потім зрозумів: не потягну з харизмою! Взагалі, у ті часи кіно жодним чином зі славою не було пов'язане. Це ж 90-ті! Буремні, дзвінкі...
- Деякі актори й режисери, розпочинаючи чергову роботу, частенько дотримуються «ритуалів». Творці - люди забобонні. А ви?
- Не знаю.
- А що, перед зйомками - відразу у вир з головою?
- Ну, тренуюся... Припустімо, декого на майданчику від мату відучую. Так і кажу: «Не матюкайся, бо грошей не буде!» Людина спочатку - «ги-ги!». А потім розуміє, що все не так просто.
Так, знаю деякі «кіношні» прикмети. Наприклад, не можна насіння лузати. Якщо впав сценарій, то треба на нього відразу ж хитро сісти. Але я ніколи цих дурниць не дотримуюся. Окрім однієї - бабусиної... «Усі прикмети - до грошей!» Дуже вірив своїй бабусі. Трепетно люблю її. Царство їй небесне!
- Іване Івановичу, і глядачі, і читачі чудово інформовані про те, що на початку 2000-х Охлобистіна було висвячено у священики. Це сталося в Ташкентській єпархії, здається... Ви намагалися згодом навіть відмовитися від акторського ремесла. А що тепер? Мабуть, не можна без гріхів під час зйомок у веселому фільмі?
- Чи грішив я під час зйомок «Інтернів»? Ну... Не більше, ніж за час самої пастирської діяльності. Та й ніколи мені грішити! Не такий я вже кмітливий грішник. Не дуже розумію, що змінилося з тих пір, коли я не був пастирем... Але це привід до дуже тривалих роздумів...
- Напевно, можна зрозуміти пориви «письменників». Особливо після образу юродивого у фільмі Павла Лунгіна «Цар».
- Переді мною в «Царі» стояло чітке завдання - зіграти огидну скотину! Блазня. І я доклав усіх зусиль, аби бути на екрані огидною скотиною. Вранці бігав по холодному снігу. Повірте, коли бігаєш «по причинне місце» по снігу, весело розмахуючи каптаном (а важить він кілограмів сорок) - це праця важка. Галас після «Царя»? Додатковий привід покритикувати церкву... Але ж нічого такого «особливого» не було в кіно, щоб це помітно спростувало чимало наукових праць (на тему епохи Івана Грозного). Це вже досліджувалося світлими умами...
- Активно знімаючись і будучи більш ніж затребуваним у кіноіндустрії, ви так і не інтегрувалися у світське життя? Чому не видно отця Івана у програмі «Ти не повіриш!»?
- Я чудуюся, коли розглядаю деякі глянцеві журнали, в яких описуються чергові пригоди гламурних «перців» незрозумілої сексуальної орієнтації в тому чи іншому клубі... І завжди дивуюся: а коли ж вони встигають працювати? Чи в них є двійники? Адже абсолютно неможливо активно тусуватися, а потім ще й зніматися!
Мене одна журналістка дістала запитаннями: «А як ви тусуєтесь?» Відповідаю: «Ну... тусуюсь у спортклубі... Ще тусуюсь у знаменитому Хімкінському парку разом з дружиною Ксюхою та дітьми...» Її не зацікавили мої відповіді. Не задовольнив цю панянку! Ще дошкуляють запитаннями: «Чи правда, що артисти найбільше п'ють?» Відповідаю: «Та помиляєтеся ви! Подивіться статистику! Ми тільки на 35-му місці. А на першому - льотчики-рейсовики - і з хронічного алкоголізму, і з цирозу, і панкреатиту...»
Ще - регулярно чіпляються з допитами про мого кума, Михайла Єфремова: «Чи правда, що його б'є дружина?» Вирвали з контексту фразу - і вона пішла гуляти Інтернетом. Адже у нас блогери сьогодні головні інформаційні постачальники! Журналіст став розбещеним. Я навіть не знаю, чого їх навчають у вузах... Давно не зустрічав таких, хто б намагався докладно написати про цікавий предмет. Усіх цікавить формальний список: п'єш? спиш? тусуєшся? Мене Ролан Биков колись навчив: «Ти спочатку не відповідай на поставлене запитання, а з'ясуй, що ця людина від тебе хоче...»
- Знову до «Інтернів». Хто з героїв цього ситкому найближчий вам за настроєм, характером?
- Усі хороші. Олександра Ільїна люблю, він у ролі Лобанова. Ілля Глинніков розкрився як актор глибокий і здатний удосконалюватися. І взагалі хороша людина. Христина Асмус (Варвара Черноус) - чудова людина. Світлана Пермякова (Скрябіна) - чудова. Вадик Демчог (Купітман) - теж. Він безумно активний, усе робить одночасно, пише якісь програми на радіостанції, одночасно веде блог... Вражає мене працездатністю. Серіали для мене - щось нове. Те, що було колись - ніби серіали, і те, що тепер, - це небо і земля. Упіймав себе на думці, коли дивився Lost, що мені не байдужі долі персонажів. А коли дивився «Втеча з в'язниці», мене не цікавив навіть фінал, а тільки - життя героїв. Я наче жив їхніми історіями. Трохи посварившись із Оксанкою, потім посміявшись, потім посваривши дітей, потім обмінявшись новинами, ми беремо колу або швепс - і дивимося цю «Втечу»... Де він колупає цвяхом одну стіну всю серію! Взагалі, кіно зсувається в нішу театру кабуки... Попри всю мою повагу до цього мистецтва. І при тому що я більше відданий кіно, ніж серіалу. Але серіал дедалі щільніше заповнює простір. До цього треба тільки правильно і професійно ставитися.
- А таке запитання... про Україну. Де вас особливо «зацінив» глядач після «Інтернів»?
- Якщо про Україну, то неодмінно згадую Колю Кривенка, чудового, просто геніального оператора, з яким ми робили перші роботи. Ну, а коли почалися політичні чвари... Ну, послухайте, мене, наприклад, смішить назва російського або українського свята - День Незалежності... Незалежність від кого, від чого? Я дивуюся! У Москві в мене більша частина оточення - хохли. Хто наполовину, хто на третину. І дружина моя Оксанка наполовину хохлушка. А «хохли» - це нічого, якщо я так сказав? Це образливо чи ні?
- Важливий контекст.
- Так і ми - москалі. Чесно кажучи, поки що не можу відрізнити українця від росіянина... Принаймні в Москві це складно.
- У довідниках про вашу творчість є цікава цифра: 21 (!!!) нагорода - за найкращі сценарії. Серед них - «ДМБ», «Даун Хаус», «Сміттяр». Хтось пригадає ваші літературні псевдоніми - Іван Чужой, Леопольд Роскошний...
- Літературна творчість, власне, сценарій - це ніколи не «на догоду публіці», це - натхнення. А натхнення, як правило, починається в мене десь на сторінці десятій. Попередні дев'ять лише примушуєш себе працювати. Літератор - транзистор. Себе треба «настроїти». Примусити «сісти»... І тоді - on-linе. І тоді воно саме собою відбувається: масове несвідоме знаходить адекватну літературну форму. Знаєте, хто для мене літературний ідеал?
- Хто?
- Петроній. Котрий «Сатирикон». У нього завжди складно сконструйована фраза. При цьому зрозуміла і об'ємна. «Він спокушався поділяти насолоди, не облачаючись у гордовитість влади, але цінуючи говіркість приятельства». Га? Будь-який серйозний сценарій - це насамперед літературний твір. Люди повинні отримувати задоволення від авторського стилю. Я переконаний: хороший сценарний текст можна і треба виконувати як пісню! А решта, якщо воно не співається, - це вже не хороший текст...
- Ваші шанувальники проводять паралелі між лікарем Биковим і Грегорі Хаусом із відомого серіалу. Самі знаходите ці паралелі?
- Просто в обох випадках це один з найбільш затребуваних «стереотипів» людини. Людини, яка потрібна людям. Людини, яка не морочитиме голови роздумами про велике, як зараз це робив я - у попередніх відповідях... А говоритиме тільки щиро: «У вас, звиняйте, там щось із... І навряд чи вам допоможе езотерик Леопольд Роскошний... Швидше за все, вам допоможе проктолог, венеролог... І його кабінет - отам!» Такі люди потрібні. Тому що ці люди тяжіють до реальності.
З досьє.Іван Охлобистін народився в будинку відпочинку «Поленово» Тульської області. Його батько був 60-річним головлікарем цього ж закладу, а мати - 20-річною студенткою. Охлобистін служив у Ростові-на-Дону в ракетних військах, навчався у ВДІК. У стислий термін став секретарем Спілки кінематографістів СРСР. Фільм «Нога» з його участю отримав приз на фестивалі «Молодість-91». Потому він став активно писати кіносценарії, знімати фільми. У 2001 році вийшов його гучний «Даун Хаус». Тоді ж розпочався новий період його життя у статусі священика. Володимир Путін нагородив Охлобистіна іменним золотим годинником №239 («За заслуги перед Отечеством»).
Коментар
Чому глядач вибирає «медичні» серіали?
- Серіали як жанр і «вид» телевізійної творчості, як правило, дивиться не найактивніша соціальна частина населення, - каже соціальний психолог Майя Шахова. - Ці глядачі, їх багато, дуже зациклені на власному здоров'ї. Їм, безперечно, завжди цікаво подивитися на себе - але у відображенні інших образів. Таких самих хворих, які «на прийомі». Ця частина глядачів насправді не зосереджена на кар'єрі, у цих людей завжди вдосталь вільного часу. Крім іншого, є й такий синдром - синдром Страху... Такий совковий комплекс. Який змушує людей уважніше придивлятися до оточення. Навіть на телеекрані. А отже - вдивлятися в самих себе. У певному сенсі, захоплення «Хаусом» - прихована форма протесту проти навколишньої хворобливої дійсності. Хоча у того ж таки Хауса багато проблем і комплексів! Люди завжди люблять проектувати - своє на чуже... У такій проекції й інтерес - до «Хауса», до «Інтернів».
- Телеглядач зазвичай живе життям тих героїв, до яких уже звик, - каже психолог Тетяна Семенова. - І, виходячи з кола своїх власних проблем, телеглядач занурюється в коло проблем героїв фільму. А фільм, у нашому випадку - «Інтерни», здебільшого відволікає від багатьох проблем, не бере на себе драматичні акценти нашого життя, зумисне не провокує якихось трагічних ситуацій. Можна просто дивитися, усміхатися, отримувати задоволення. До того ж фільм - динамічний. Кожна серія - це новий несподіваний хід, у якому не замшілий, а досить-таки життєвий гумор, що впізнається, підхоплюється глядачами... У цьому плані творці скидаються на людей дотепних, якщо зуміли заручитися підтримкою такого масиву телеглядачів, серед яких - чимало інтелектуалів.
Світлана Цибаньова, Андрій Хабаров, «Дзеркало тижня»
Фото - www.dt.ua
