- Романе, чому так мало пропрацювали на ЗІКу?

- В мене контракт був на півроку. Я пішов на місяць раніше. Домовились з керівництвом, що так буде і мені, і їм краще. 

- Чому не продовжили контракт?

- Я думаю, що я свою роботу зробив. По контракту у мене були функції зробити новини і їх запустити - все. Навіщо тримати мене ще місяць, якщо вже все працює.

- Тобто від початку у Вас не було планів залишатись у Львові і працювати шеф-редактором новин?

- Ні. Мені було цікаво просто запустити новини. Це зовсім інша робота. Я раніше працював журналістом. А тепер це була робота повністю з нуля: зібрати людей, навчити, показати як треба працювати. Я шукав чогось нового і ось тепер ці новини є втіленням мого пошуку.

- Не шкода залишати своє «дітище»?

- Трошки є. Я колись працював вожатим в таборі. І от коли ти там 21 день в замкнутому просторі проводиш, то коли закінчується зміна - тобі важко. А тут чотири місяці.

- Ви починали кар'єру журналіста у Львові, потім поїхали в Київ і ось тепер знову провели тут якийсь час. Чим відрізняється столична журналістика від місцевої?

- Найперше - кількістю груп, які утримують ЗМІ. Тут умовно можна дві групи виділити, а в Києві таких груп дуже багато, відповідно ринок набагато насиченіший. У Львові трохи все повільніше. Але, думаю, ЗІК трохи розворушить місто. 

- В одному з інтерв'ю Ви сказали, що формуючи колектив, вирішили брати на роботу людей без досвіду, чому так?

- Тому що стояло завдання робити трохи інші новини, ніж заведено. Потрібні були люди без стереотипів, без усталеної схеми мислення. Тим більше мені, як керівнику без досвіду, було легше навчити людей з нуля, аніж тих, хто вже має досвід. Як на мене, то це було б важче.

- Ви сказали «трохи інші новини». А в чому відмінність?

- В тому, які теми вибирати, як їх подавати. Потрібно бути ближче до людей. Не цуратись тем, які близькі людям. Наприклад, комуналки, яка всім чомусь здається темою неблагополучною. ЇЇ журналісти чомусь оминають. А насправді зараз людей тільки це і хвилює: чому в мене батареї холодні, чому в мене з крана не тече гаряча вода...

- Як вважаєте, вдалось досягти поставленої цілі?

- Частково. Не все, що задумували, вдалось. Новини не вийшли повністю нові, які ми задумували. Не вистачило часу. Дуже багато сил пішло на те, щоб налагодити процес. А от унікальна товарна пропозиція, як це називають товаровиробники, не до кінця вдалась. Зачатки були, але трохи не дотягнули до того, як би то мало виглядати. Але, як писали на «Детектор медіа», вдалось показати, що регіональне телебачення може бути небанальним, бідним, нещасним.

- Пропонували якусь кандидатуру на своє місце?

- Її немає поки. Наразі наповненням випуску займаються випускові редактори, які за сумісництвом є і ведучими.

- Як почувались на новій для себе посаді?

- По-новому. В якійсь мірі я знаю як бути і поблажливо ставився до певних моментів. Інколи доводилось бути жорсткішим редактором, ніж я би хотів як журналіст. Новий досвід, його ще треба переосмислити.

- Відійдемо трохи від львівської теми. Ви за свою кар'єру змінили не один канал. З чим пов'язана така непостійність, то й таки пошук чогось нового?

- Абсолютно. Я ще молодий, енергій не бракує. Тільки-но з'являється рутина - стає нецікаво. Коли мені буде років 50, я, напевно, на чомусь зупинюсь. А для чого зараз робити те, що перетворилось в нуднувате завдання.

- Саме через це зі Львова поїхали? Стало нудно?

- Так. Коли приїжджаєш на прес-конференцію - знаєш, що ця людина скаже. Ще перед тим, як вони почали говорити, ти вже знаєш, які візьмеш синхрони для сюжету, яке відео буде, що приблизно в закадровому тексті буде. Можна було на зйомки не їздити.

- В Києві інакше?

- От коли стартував К1, куди я і поїхав після Львова, там було зовсім все по-іншому.Там прес-конференцій не було. Інші теми, інші масштаби. Сюжети по 4 хвилини, по 5 хвилин. Це був новий канал, якого тоді так само в Україні ще не було. Зовсім по-іншому все будувалось, саме через це і цікаво.

- Чому ж тоді пішли з каналу?

- Не встигло приїстися, але також була зміна на цікавіше. Тому що до того я працював у щоденних новинах, а запропонували піти в підсумкові - тижневі. Там ще цікавіше. Піти з маленького каналу з нішевою аудиторією на найрейтинговішу програму України. Чим не щось нове?

- Чим відрізнялась робота в щоденних новинах від «Підсумків»?

- Тиждень часу для таких великих сюжетів - дуже мало. Взагалі десь півроку у тих, хто перейшов на канал, вихідних не було взагалі.В неділю - ефір, остаточні правки, монтаж. В понеділок теми пропонуєш. Приймають тему, починаєш по ній обдзвонювати людей. Вівторок, середа, четвер - зйомки. В п'ятницю написання тексту та розписування відео. Дуже багато часу займає підготовка до зйомок та обробка матеріалу. Якщо після зйомок у тебе 5 годин відео і інтерв'ю, то щонайменше п'ять годин тобі треба сидіти і розшифровувати його. 

- Знаю, що один з сюжетів знімали в найдовшій печері світу - «Оптимістичній».

- До цієї ідеї дуже добре поставились редактори. «Оптимістичну» звичайно знімали раніше, але ніхто з журналістів не ходив туди в експедицію. Тому нам сказали: о, прикольно - йдіть. Ми були повністю готові до зйомок. Речі, рюкзаки, їжу взяли з собою. Щоправда, після експедиції довелось списати камеру. Вона була настільки забруднена і в пилюці, що її списали. На горіхи отримали від керівництва за ту камеру.

- Але Ви знову залишаєте канал...

- Перед цим звільненням відбулась зміна керівництва. У них було трохи інше бачення. Тут ми з ними розійшлись. В багатьох журналістів бачення було іншим. І тут виявилось, що BBC шукає журналіста. Я на радіо працював ще колись давним-давно - на «Люксі». А на міжнародному- це зовсім інакше. 

- Як Ви потрапили на роботу на «Люкс»?

- Після кожного курсу на факультеті журналістики студент повинен пройти практику. Після четвертого курсу я прийшов на «Люкс» на телебачення, тоді його тільки запустили. Практикувався і мені запропонували там лишитись. Рік мене там дико правили. Щоб я не привозив зі зйомки, щоб я не писав - не те. Тут написано погано, тут ще щось не так. Рік пішов на те, щоб навчити мене писати - це студент четвертого курсу, бакалавр. Ще три роки я набував досвіду і, в принцип, цим займаюсь і зараз. На Заході журналіст може сказати, що він є сформованим журналістом, років у сорок. 

- В Україні журналістика молодша. Великий відсоток -двадцятирічні.

- У нас схема проста. Людина закінчує факультет і йде працювати журналістом. Працює п'ять років, десять, а перспектив то ніяких. Вона далі йде на посаду редактора, або кудись в рекламу, в піар. Тому що журналіст з досвідом не потрібний, таке враження складається. Чи в тебе п'ять років стажу, чи двадцять, тебе однаково сприймають. Нема градації на досвід. Гроші отримують однакові. Крім того, журналіст з досвідом починає в певних питаннях займати свою позицію, яка може бути відмінною від думки власників.

- А Ви не думаєте, що так відбувається через те, що власникам не треба думаючі люди в журналістиці?

- Питання в тому, що журналісти поки що не відстоюють свою позицію. Це принцип нервової системи. Коли ви поранились і вас щось болить. Ви думаєте: не буду я більше босим ходити, бо я постійно об скло собі ріжу ногу. Тоді ми взуваємось. От доки журналісти не скажуть «нас тут болить», далі будуть там ходити. Журналістам треба вже щось сказати - поки мовчать.

- Ви говорили про насиченість ринку і про її відсутність у Львові. Насправді це проблема, бо у львівських журналістів, виходить, немає вибору. В такому разі, якщо в їх роботу почне втручатись чи то редактор, чи ще хтось з керівництва, єдиним виходом буде звільнитись. Та чи готові до цього самі журналісти?

- Питання тільки до журналістів. Питання профспілок і самоорганізації журналістів. Ясно, що коли виступить один журналіст і скаже «я не буду цього робити», то йому швиденько знайдуть заміну, і так уже роблять. Тут не йдеться про мене. Але коли так скаже 15-20 журналістів, хай вони навіть будуть з різних мас-медіа - це буде вже зовсім інше. На цих принципах побудований контроль над владою.

- Як було перелаштовуватись з телебачення на радіо?

- Насправді робота журналіста всюди однакова. Тобто якщо людина є журналістом, то вона може прaцювати і на телебаченні, і на радіо. Принцип один - зібрати і викласти інформацію. Звичайно є свої технічні особливості. Мені було цікаво піти на BBC, тому що це BBC.

- Чи побачили ви якусь відмінність в роботі на міжнародній радіокомпанії від українських ЗМІ?

- Так. В тих медіа, де я працював,дуже багато на себе бере редактор. Він відповідальний за матеріал. На BBC так прийнято, що коли ти тут працюєш, значить у тебе вже якийсь досвід є, щоб писати для BBC. Там вже журналіст відповідальний за матеріал. Інший рівень відповідальності. Я для себе там зрозумів рівень відповідальності за матеріал. 

- Де далі шукатимете нове?

- Не знаю. Хочу чогось нового навчитись максимально, щоб потім робити щось хороше.От зараз "Discovery» в Україні відкриває своє представництво.В Україні немає наукової журналістики на рівні «Discovery». Про науку, про технології, дику природу. Не знаю, можливо, туди піду. Не те, щоб я туди вже зібрався, але є багато напрямків, які є дуже перспективні.

- Конкретних пропозицій щодо майбутнього працевлаштування не було ще?
- Я собі можу дозволити відпочити трохи. Зараз вже було кілька пропозицій, але поки що я думаю.

- Ви говорили, що за десять років журналістика може набриднути, це і вас стосується?

- Може набриднути, але поки що цього не сталось.

- Окрім журналістики, чим ще живе Роман Вінтонів ?

- Я ще пробую музикою займатись. В мене у Львові ще до поїздки в Київ була група, «Трейсер» називалась. Я там на гітарі грав і співав. Потім в Києві грав у групі «Екстра!Екстра!». Потім пішов. Зараз повернусь до Києва, сподіваюсь, знову щось знайду. 

- Vlaskor.net створений на базі Школи інтернет-журналістики. Відповідно і працюють у ньому студенти. Можете дату практичну пораду для початківців у журналістиці?

- Студентам журналістики її вже пізно давати, але всім іншим - не вступайте на факультет журналістики. Тому що, коли журналістом стає людина з економічною освітою, з культурною, театральною, чи філолог, той, хто має якусь фахову освіту по якійсь галузі, це буде реально класний журналіст, який не напише бздуру. А ми, які вийшли з факультету журналістики, навіть не вміємо писати. Тому у нас така сумна ситуація з журналістикою.Це вічний комплекс меншовартості, як вдається побороти тільки згодом. Тобто ти закінчив університет і ти спеціаліст ні в чому. До якого б фахівця ти не прийшов, всі з тебе сміються, бо тобі треба пояснювати ази. В результаті стаття виходить з неточностями. І ті ж журналісти також не можуть відстоювати свої права, бо вoни не знають собі ціну. Журналіст сам себе не цінує. Зважають на фахівців. Якщо фахівець щось скаже, до нього дослухаються. А якщо таке скаже людина, яка має пару років досвіду в журналістиці, то йому скажуть па-па. Замість тебе знайдуть іншого. Нам на журналістиці дають знання, які теоретично можна назвати «вища школа». Багато різних знань, які не потрібні. Але щоб писати, не треба вчитись п'ять років, тобі потрібно здобути спеціальність в тій галузі, яка тебе цікавить і про яку ти хочеш писати. У нас же ж навпаки: спочатку стають журналістами, а потім походу отримують якісь знання. А давати пораду... Мені 28. Я впевнений, з того що я зараз скажу, журналіст, якому 40, посміється. І якщо через кілька років я сам прочитаю це, то я сам з неї посміюсь. Єдина порада - не слухати 28-річних. Тільки на своєму досвіді кудись іти і вчитися, вчитися...

Левко Стек, Vlaskor

Фото - «Детектор медіа»