Офіційно: свобода преси в Україні відкотилася назад. У Всесвітньому індексі свободи преси, опублікованому організацією «Репортери без кордонів» 20 жовтня, зазначено, що Україна «стрімко впала» в ньому внаслідок «повільного і стабільного погіршення свободи преси з моменту обрання Віктора Януковича президентом у лютому». У рейтингу Україна займає 131-ше місце зі 178-ми, вона знаходиться дещо нижче, ніж Ірак, і трохи вище, ніж Західний берег Йордану та Газа. В Індексі 2009 року Україна посідала 89-те місце разом із Сенегалом, одразу після Албанії й перед Монголією.

Результати цього дослідження нічим не здивують українців, які вже давно помітили, що їх колись вільні медіа почали ходити виструнчившись і відмовилися від відкритої критики режиму Януковича, скоротили ефірний час для опозиції. Щойно оприлюднена доповідь «Детектор медіа», оглядового видання про українські медіа, фактично визначає кількість телевізійних новин, які «мають ознаки замовлення (або цензури)». Типовий приклад: найпопулярніший канал України, «Інтер», мав лише 96 таких новин у липні, 103 - у серпні та 151 - у вересні. Із цього числа 91 новина була нейтральною або схвальною щодо уряду в липні, 99 - у серпні і 137 - у вересні. Цифри для інших популярних телеканалів - Першого національного, ICTV і 1+1 - подібні.

Коли їм закидають тиск на свободу ЗМІ, Янукович і його соратники стверджують, що все добре. Вони завжди пропонують переглянути популярні телевізійні ток-шоу з ведучими Євґенієм Кісєльовим і Савіком Шустером (обидва є біженцями з авторитарної Росії Владіміра Путіна), які завжди є відкритими. І де докази того, що уряд насправді тисне на медіа?

Звичайно, всі знають, що відомі телеведучі, такі як Кісєльов і Шустер є винятками із цього правила, власне тому, що вони виняткові ведучі. І навіть якщо не було відроджено (що ймовірно) попередньої практики розсилання письмових інструкцій медіа - люди Януковича не такі дурні, щоб залишати сліди, - цілком можна бути впевненим, що вони переказують свої бажання освяченим часом способом усіх радянських апаратників: телефоном. І немає ніякого страху перед прослуховуванням, оскільки телегенічний керівник СБУ Валерій Хорошковський є також найбільшим медіа-магнатом України.

Цільові удари також можуть досягти результату. Кілька місяців тому СБУ допитала молодого блогера, який створював клопоти владі. На початку серпня зник головний редактор однієї харківської газети Василь Климентьєв - він зник або його змусили зникнути. 15 жовтня міліція обшукала будинок його заступника Петра Матвієнка. Того самого дня вона обшукала помешкання правозахисника Дмитра Гройсмана у Вінниці.

Найважливіше, що Янукович сам постійно висилає сигнали медіа, як вони мали б поводилися. Наприклад, в інтерв'ю BBC 14 жовтня розповів кореспондентові: «Я хотів би, щоб журналісти розповідали правду. Я дуже хотів би цього. І тоді це буде свобода слова». Оскільки він сказав це у відповідь на надокучливе запитання про можливе незаконне привласнення державних коштів, стає зрозуміло, що правда, якої бажає Янукович, повинна бути приємною для нього та його режиму. Зважаючи на це, обстоювання Януковичем ідеї суспільного телебачення виглядає абсолютно зловісно. Воно, безсумнівно, абсолютно безперешкодно хвалитиме його.

Зараз головне питання: чи спрацює тиск на свободу преси? Песимісти вказують на глибоко вкорінені традиції рабства медіа радянської доби. Оптимісти стверджують, що п'ять років свободи після Помаранчевої революції створили життєздатні медіа та громадянське суспільство, яке не буде схилятися перед диктатом режиму.

2003 року колишній президент Леонід Кучма, який, як і Янукович, не любить свободи преси, написав книжку під назвою «Україна - не Росія». Тепер у Києві жартують, що він зараз працює над продовженням: «Я помилявся».

Сміються тільки люди Януковича.

Олександр Мотиль, «Zахідна аналітична група»