Повертаючись до Ялтинської конференції YES, я згадала приїзд до Варшави на початку 2000-х років Віктора Пінчука, - він тоді прибув до польської столиці на переговори з власниками медіахолдингу ІTI. Наскільки мені відомо, поляки хотіли увійти на телевізійний ринок України і були готові придбати акції однієї-двох розкручених ТБ-компаній. На той час ІТІ володів одним із найбільш рейтингових каналів - TVN. Уже саме приміщення центрального офісу холдингу неподалік центру Варшави, чудово обладнані студії, високопрофесійні журналістські кадри свідчили про те, що канал приносить його власникам солідні прибутки. Тим часом секрет їхнього успіху полягав у рівновіддаленості TVN від усіх політичних сил. Якщо це було й не зовсім так, то тим паче йшлося про дуже високий клас людей, котрі готували інформаційний продукт для цього ТБ-проекту. Новинам, які виходили в ефір під брендом TVN, довіряли мільйони поляків, відповідно - розцінки за розміщення на ньому реклами сягали рекордних цифр.

Згадую теплі слова А.Кваснєвського на адресу каналу, сказані ним під час бенкету з оказії ювілею одного із засновників TVN. І це при тому, що репортери цієї телевізійної станції свого часу представили президента Польщі далеко не в найкращому вигляді під час відвідин ним Харкова. Згадую також, як В.Пінчук після ознайомлення з холдингом ІТІ зізнався: «Ніколи не міг уявити, що на телебаченні можна заробляти не гірше, ніж на трубах».

В Україні теж поступово утверджується ринковий підхід до інформаційної політики новинних програм, які приносить каналам радіо і телебачення хороші прибутки. І якщо це відбувається не так швидко, як хотілося б, то зовсім не тому, що процес цей гальмує влада. Я неодноразово підкреслювала і хочу повторити знову: діючий президент є достатньо сильною й самодостатньою фігурою на політичній шахівниці України, аби спокійно сприймати той факт, що ЗМІ приділяють увагу не лише владі, а й її політичним опонентам. Не в його інтересах чути звинувачення у порушенні демократії. Сильний, а він належить до цієї категорії політиків, ніколи не принизить слабшого і не відмовить йому у праві бути почутим. А що слабшому часто вигідно позиціювати себе як жертву авторитаризму - то це ми спостерігаємо після перемоги на президентських виборах В.Януковича чи не щодня. До речі, ця перемога стала можливою не тому, що, як стверджує дехто, тодішній лідер опозиції мав вільний доступ до телевізійних каналів. Я добре знаю, в яких умовах відбувалася президентська кампанія і що робилося для того, аби поява нашого лідера на телевізійних екранах працювала проти нього; які чорні технології застосовувалися для його дискредитації в очах виборців. Ці методи використовуються й сьогодні.

Яскравий приклад дезінформації суспільства стосовно нашої політики в інформаційній сфері - звинувачення в намірах перетворити «Євроньюз» на керований, підконтрольний владі канал. Я з великим подивом довідалася, що колега з «Інтерньюз - Україна» вирішив повідомити громадськості про підступні спроби Банкової використати «Євроньюз» для провладної пропаганди, поряд із Першим національним та «Інтером». На його думку, побудова західної моделі «Євроньюз» - процес тривалий і потребує чималих зусиль. Мовляв, простим виділенням коштів створити якісний інформаційний канал неможливо. Звідси висновок: українська влада зацікавлена в тому, щоб запровадити російську модель подачі новин. До того ж, на думку автора, рішення про відкриття української редакції «Євроньюз» приймалося підозріло швидко і, ймовірно, було продиктоване російськими політтехнологами, які є радниками нинішньої влади.

За такою логікою, рішення щодо цього проекту потрібно було максимально затягнути, коштів - не виділяти, а нашим західним партнерам - проігнорувати українську ініціативу лише тому, що президентські вибори виграв Віктор Янукович, а не Юлія Тимошенко. Як посадова особа, котра разом із віце-прем'єром Борисом Колесніковим, за підтримки президента, ініціювала переговори з каналом «Євроньюз» стосовно відкриття української редакції, мушу розчарувати недоброзичливців: їхні прогнози не підтвердяться. Ми зацікавлені абсолютно в протилежному. Новий проект має на меті насамперед зміцнити міжнародний авторитет України. Президент, уряд зацікавлені в тому, аби про нас якомога більше знали в об'єднаній Європі, а отже - краще розуміли. Це найпевніша гарантія того, що невдовзі Україна перестане бути в очах європейців такою собі enfant terrible, якою її вигідно зображати опозиції. Вигідно, бо після програшу на президентських виборах немає для неї більш вдячної теми, ніж спекуляції на тему нібито згортання демократії в Україні.

Я далека від того, щоб заявляти про відсутність у нашому інформаційному просторі проявів запопадливості перед владою. Однак хочу сказати з усією відповідальністю: заяви стосовно необхідності з боку державних каналів, у тому числі Першого національного, бути лояльними до влади вже отримали належну оцінку президента з усіма наслідками, які з цього випливають. Як відомо, саме президенту належить ініціатива трансформації Першого національного у громадське телебачення. Було б алогічно, якби він не звернув увагу на спроби дискредитувати його рішучість забезпечити контроль суспільства над «першим» телеекраном країни.

Я переконана, що завтра, 31 жовтня, під час виборів до місцевих органів влади усі теле- й радіоканали, і державні насамперед, висвітлюватимуть перебіг голосування максимально об'єктивно. Це тим більше важливо, що з боку опозиції робитиметься все можливе, аби оголосити вибори недемократичними. Ми проходили це неодноразово. Не пригадую жодних виборів, починаючи з парламентських 2007 року, без того, аби політики з так званого демократичного табору не намагалися переконати громадськість, у тому числі й за межами України, що результати голосування будуть обов'язково сфальшовані. Досить навести приклад президентських виборів 2010 року і реакцію на волевиявлення народу Україну з боку лідерки БЮТ. Думаю, і цього разу в її штабах уже заготовлені тексти заяв, протестів, звернень та багато іншого, що матиме на меті, у разі програшу, доводити наявність порушень, які не дозволять визнати вибори такими, що відбулися.

Я не знаю, якими будуть результати голосування. Однак можу з упевненістю стверджувати, що як гарант Конституції президент зробив усе, від нього залежне, аби народ України мав можливість обрати до місцевих органів влади тих, кому він довірить депутатський мандат чи крісло мера. Знаю також, що за кожну спробу тиску на виборців чи фальсифікацій винним у цьому доведеться нести відповідальність, у тому числі й кримінальну. Сподіваюся, рішучість, із якою влада діє стосовно тих, хто зважився зловживати службовим становищем, ні в кого не залишить сумніву у послідовності її дій і після виборів 31 жовтня.

Слід очікувати, що з моменту оголошення офіційних результатів виборів пропагандистська кампанія, покликана дискредитувати чинну владу, піде на спад. Така логіка ведення політичної боротьби: якщо певний інструментарій у ній не спрацьовує, його слід замінити. Спроби експлуатувати тему згортання демократії підуть на спад, тому що насправді перед Україною стоять зовсім інші виклики. Корупцію, продажність суддів, чиновників, журналістів породжує насамперед бідність. Ось наш головний ворог. Це з ним слід боротися нам усім - і владі, і опозиції. Інакше українська демократія справді може опинитися в небезпеці. Але цього разу вже не у віртуальній, а в цілком конкретній.

Ось такі думки навіює вигляд із лікарняного вікна, з якого інколи видно набагато далі, ніж із вікна високого владного кабінету.

Ганна Герман, «Дзеркало тижня»