Якщо найближчим часом Юля Т. захопить трибуну, пошту й телеграф, а в країні оголосять ГКЧП, то українському ТБ доведеться дуже попітніти: «Лебединого озера» в наших архівах уже давно немає! Його розмагнітили або злочинно списали (буцімто за архаїчною непотрібністю)! Не знаю, як інші канали поводитимуться у разі історичного катаклізму, а ось «Інтеру» просто-таки надиктований програмний вибір. Віртуальну дірку в мережі, швидше за все, «забили» б «Вечірнім кварталом».

Куди без нього?Всю осінь 2010 року «Інтер» відзначає ювілей - нібито п'ятирічку «Кварталу» в рамках каналу. Не залишається нічого іншого, як приєднатися - до масових привітань, до інформаційного приводу, присвятивши йому, так би мовити, компліментарний (ювілейний) етюд у багряних тонах. «Студія Квартал 95» - це своєрідна «Криворіжсталь», тільки шоубізнесова. Велике виробниче підприємство, яке спеціалізується на виготовленні та поширенні різних пародій і хохм.

Навряд чи оманливе моє враження: за «верстатами» пародійного ТОВ працюють десятки «негрів». І кожному визначено вузькопрофільну нішу. Один, наприклад, анекдоти сканує, підганяючи їх під актуальні виклики сучасності. Інший - коми розставляє в текстах «на злобу». А третій, можливо, відстежує сайти на предмет «де» і «як» той або інший політик «лоханувся». Щоб у черговому шоу (ДК «Україна») зробити такого пустуна героєм дня без краватки. Загартована ще наприкінці 90-х, ця «Криворіжсталь» - підприємство прибуткове. Без п'яти хвилин «імперія», як стверджують знавці (близькі до справи), може пишатися «миллионом, миллионом, миллионом алых роз» - фінансового обороту на рік. І це не край.

Різножанрові їхні апетити (а також промислові запити сучасності) охоплюють спектральні сегменти життя країни. Від прайму першого каналу до пропаганди прального порошку... Коли піднімаюся ескалатором і схрещуюся на рекламній тумбі зі злими очима одного такого пропагандиста - готовий купити не тільки порошок, а й засоби для боротьби з гризунами! Такий він переконливий у численних своїх художніх іпостасях. У тому числі й у кінематографічних.Після касових лаврів Його «Кохань у великих містах» на населення в 2011-му чекає «Службовий роман» (римейк). Де Він - після Андрія-то Мягкова - зіграє тюхтія Новосельцева. І персонально я вже чекаю не дочекаюся, коли великий лаврський дзвін таки удостоїть голови котрогось із «ідеологів» такого прожекту... Які добралися вже й до цього обожнюваного оригіналу із застійного минулого. Оскільки в «незалежному» сьогодні для них, очевидно, все менше «матриць» для смачного стьобу?

Хай там як, без Нього, без героя ювілейного етюду, і майбутній лже-«службовий роман», і поточне «Пороблено в Україні», й інша бурхлива діяльність «криворіжсталі»... все це давно б накрилося пластмасовим тазиком! Тому що Він (і тільки Він) - головна пружина розгалуженої шоумонополії. Весь цей джаз без нього - те ж саме що «Театр пісні Алли Пугачової» без Алли Пугачової. Або «великий фільм про велику війну від Микити Михалкова» - без війни і без Михалкова.

...Щиро захоплюючись будь-яким самобутнім артистичним талантом, я ж голову відірву (чи руку відгризу) тому, хто лише бовкне про Нього щось «не те». Образливе чи несправедливе-намарне. Ату! Це все-таки талант. Віртуоз-пересмішник. Людина-мотор. Людина-оркестр. Робити життя з кого? З ...ого! Він - вождь (для товаришів своїх, для багатомільйонних споживачів). І мучитель - інтелектуально-стурбованих неврастеніків, але їх набагато менше, судячи з «частки» аудиторії. Чи ж нам метатися в дружніх здогадах, хто все це придумав і замутив? (Тобто суперприбуткове підприємство «Квартал» та інші багатозаселені будівлі). Звичайно, Вова! (Сценічне ім'я - «Вован»).

Нагадаю, народився цей друг усіх політиків у Кривому Розі, захоплювався КВН, у 97-му організував «95-й», співпрацював з О.Масляковим, потім посварився, співпрацював із «1+1», потім із 2005-го з'явився на «Інтері»; як результат - наш обожнюваний «Вечірній квартал». Тільки з його артистичною далекоглядністю та з його ж фінансовою чарівністю можна сподобитися так вчасно забрати «манатки» з судна «Masljakov». І пуститися в самостійне плавання. Згодом хитромудро (друзям на радість, ворогам на зло) схрестивши радянську студентську кавеенівську забаву з американськими традиціями stand-up comedy. Усе правильно прорахував у рецептурі! Добродушність пострадянського сміху плюс злобне а ля американське викаблучування з «клубів» (для своїх). У результаті й відбулося під Його предводительством таке собі «політичне кабаре». З роками впевнено перебудоване на «політичний шинок».

Телеведучий М.Вересень нещодавно розповів, як наш ювіляр, ще не така велика «зірка», дотепно жартував на сцені екс-Жовтневого (у рамках кавеенних ліг на «1+1»). Але Гран-прі не зразу дали. Сказали: надто низько відносно паска. ...Тільки ті справи творилися ще до революції. А ось після... Він (із товаришами) вже так їх усіх обстьобає!

І першу свою «п'ятирічку» відпрацює ударно. Відмінно! «Більше хороших товарів!» - для телевізійних трутнів-споживачів. «Економія не має бути економною!» - якщо розкотили губу на калорійне телевізійне задоволення. Усе в нього чітко. Форму схоплено, суть засвоєно. Перепародійовано все, що рухається: від чотирьох президентів до загадкової істоти «Боря Апрель». А політНЕкоректність зведена в абсолют, у нову моду.

За п'ять років Його образ і Його імперія накрили величезним простиралом усю нашу «недоспану» батьківщину. Перетворивши і Його - на ходячий культ особи, на предмет обожнювання, «ікону» престижу... На «найвродливішого чоловіка» (за версією місцевого журналу). На предмет дефіциту (квитки на «Квартали» запитують у метро, неначе скорботні на всю голову підземні мандрівники здатні похвалитися місцями в партері за кілька тисяч гривень, дешевше не бере!). І ще - на суб'єкт пожадання сильних світу цього. Це головне. Перед ним вони стають слабкими. Особливо коли він їх же «стібає», а потім - співає, кривляється, танцює. Сміливо спростовуючи давню рецептуру, мовляв, мистецтво належить виключно народові (а якщо в народу на це щастя немає грошей?). У контексті Його телеіндустріального прориву (після закінчення першої п'ятирічки) зазначу ось що...

Неспроста цього всюдисущого троля і телевізійного божка покликали у великі начальники (генпродюсери) центрального каналу! Неспроста. Про СБУ промовчу (мене не стосується). Оскільки, перефразовуючи С.Жапрізо, вона (їхня квартальна контора), як жінка, належить лише Одному... а решта до уваги не беруться!

У жовтневому «перевороті» на «Інтері» - чергові віяння непевного часу. Як усі помітили, наші канали сміливо пішли шляхом такої собі «ідентифікації». Кожна шанована кнопка (буцімто) має відповідати образові обраного «клоуна». Очевидно, щоб легше розрізнити вже давно нерозрізнене у програмі ТБ.

«1+1» віднедавна «ідентифікується» виключно з веселим «співаком» на ім'я Потап. Хоч як «тикнеш» на «+1», так і наткнешся на «мінус». Мудрує лукаво, повчаючи інших, як їм співати (а сам-то вмієш?).

Або «Новий» (канал). Залізобетонна «ідентифікація» із двома акробатами, які відстали від потяга «Comedy club»-Україна. Експресивний Тернопільський Сірий і другий дотепний «звір», котрий менший.

Я так гадаю: Ігорю Валерійовичу і Віктору Михайловичу - вслід за Валерієм Івановичем - настав час серйозно замислитися про назрілі кадрові рокіровки й на своїх підприємствах. Чим, скажіть, Потап не черговий великий ТБ-начальник?!

Адже на тому-таки «Інтері» - відтепер і прісно - «ідентифікація» тільки і тільки з Одним! З ранку й до світанку. У хронічних повторах уже набридлих приколів. У різноасортиментності прем'єрних проявів. Виникли навіть news про улюблений пральний порошок із Його балакаючою головою, яка насторожила остаточно: так, дивись, дійде й до news у галузі дусту.

Телепромисловців, наших великих комбінаторів, не тривожить можливість інфляції жанру, формату, форми та змісту. Якщо ось так - цеглиною по довбешці - від суботи до суботи.Але - «нам все равно!» Це ж тільки наша Ukrasha! І Він тут - товариш начальник. «Скільки хочу, стільки себе й показую!»

Фішка і в тому, що Йому, як Парфумеру з книжки П.Зюскінда, все-таки вдалася головна справа життя. Впіймати в один флакон два чудесних «запахи» наших суєтних днів. Жадібну потребу «піпла» в пародії. І ще - якусь вітчизняну жагу тваринного мазохізму....Здавалася б, «пародія», такий уже позитивний життєствердний творчий вектор, який колись скромно мешкав на своїй одвіку окресленій території й чітко знав свою «жердинку», саме в нас... знову «раптом»... розрослася до масштабів громадянської параної! Не політики - а карикатури на держмужів. Не фільми - а знущання з мистецтва кіно. Не співачки - а виключно зграї пародій на «алл пугачових», «мадонн», «леді гага».

Тому ж таки «Кварталу» зовсім не обов'язково пародіювати, скажімо, співачку І.Білик та її друга, перукаря С.Звєрєва, - якщо це давні самопародії на всі безголосі пластмасові створіння (з блідими локонами пристрасті). Або свого часу популярна маска «В.Сердючка» - сьогодні, роз'їдена корозією самодостатності, перетворилася , знову-таки, на тьмяну «самопародію» на себе. А хіба не так? Буцімто оперний співак В.Гришко - самопародія на все підряд: на оперну вампуку, на відданість «ідеалам Майдану» тощо. Саме пародія (Він це вчасно пронюхав) і перемогла всі напрями «прекрасного» на ТБ, у громадському житті. Інколи вже сама реальність здається коміксом. «Кривим дзеркалом». Краще й не дивитися! Краще, звісно, стьобати - і «никаких гвоздей»! І в цьому - Його постулат. Його «лівий марш». Його технологія... Яка - поки що - не давала збою.

Не наполягаю, проте навряд чи в «цивілізованих» країнах, куди так прагнуть усі партії в нашому здичавілому парламенті, на тамтешньому європейському ТБ з ранку до ночі - стьоб та стьоб кругом. У вигляді різнобуревійних «пародій». На всіх. На себе, одне на одного. На брата, на свата, на акробата. ...Цього літа навіть «священні підмостки» нашої старовинної Одеської опери (буцімто храму мистецтва) приречено здригнулися, коли їх нагло віддали на поталу стадам і оравам попсових кривляк із «Великої різниці». (Таке неможливе стосовно La Scala, Великого, Маріїнки, інших...) А в нас уже так потопталися, так потопталися. Наче нічого особливого? Але державний акцент очевидний: кривляки нам цікавіші, ніж ваша нудота - опера, малозрозуміла штатному клієнтові «Вечірнього кварталу»!

Що ж робити, коли в ці фатальні «нульові» пародійна параноя підмінила собою все? І оригінали, і навіть майстерні копії. Всю реальність. А нічого! І далі дивитися телевізор... Який остаточно і безапеляційно утвердився в трьох «головних» соціально-культурних пріоритетах: Брехати, Жерти й Іржати! ...Як же вчасно наш Герой ухопився за це останнє... Іржати! Навряд чи якийсь інший «сміх» тепер потрібен. Особливо їм - задоволеним і ситим мешканцям «парламенту» у ДК «Україна» (які сяють позолотою гламуру та блиском Версаче на Його концертах). Їм потрібна, звісно ж, тільки «іржачка». Як овес коням.

І з Його арсеналу в хід підуть різноманітні, хай і непристойні, засоби в битві за поголів'я. За рейтинг. Обс... Обстьобати - то з музикою! Що ще приголомшує: чим більше Він «їх» усіх обс... - тим «їм» приємніше! Все-таки мазохізм? Неначе це інтимне лоскотання, а не груба Його наруга над... Та над усім (буває)! Хіба тільки над окремими персонажами? Чи, вибачте, над вашими позавчорашніми «ідеалами»?

Нічого - вибачають, плекають. Адже він же Брат наш, наше відображення у розбитому дзеркалі... Він - свято для начальника і митець для керівника. Він - якась удосконалена формула «діалогу» Художника і Держави. Якщо невинним поглядом окинути цей партер у ДК «Україна»... У справі «об'єднання» країни Він і справді досяг неможливого. Влаштував показовий «консенсус». Коли коаліція й опозиція в утробному екстазі зливаються на «Кварталі». І на Його «Зарічній вулиці» тут-таки буяє вічна весна. 

Ті, хто в Шустера горло одне одному перегризають, у Нього на районі (ДК «Україна») пожинають плоди тимчасового перемир'я. Відтанувши, сально посміхаючись, колінкуючи перед Ним (я ж кажу - культ!), усі вони готові прийняти за манну небесну цей так званий сміх, навіть якщо обстьобує - на всю голову! Однак приймуть за золотий, демократичний «дощ». У такому підході, звісно, Його видатне «дресирування» диких людей, сколочених у політичні «зграї». Тому й радісно бачити в Його переповненому залі риболовів із усіх берегів...

Миколо Яновичу, вам теж ніщо людське не чуже? Весело, так? А як же невеселі глядачі, які після виборів усі чекають не дочекаються, коли і їх розсмішите приборканими цінами? О Небо, знову завсідник цих заходів Петро Миколайович у черговому «бріоні»: справжній вождь українського пролетаріату, остаточно огламурений від п'ят до потилиці; як же не веселитися, якщо привид комунізму з таким вождем забрів у тайговий тупик? Усі вони - колишні, нинішні - головні герої й затяті фанати на Його «незвичайному концерті»... У тому престижному «ляльковому будинку», що його Він побудував - для них, для себе (передусім).

Яка біда, коли інколи «їде дах»: квитки ж усі продано. Хіба важливо, що вульгарність давно викрала в пародії її одвічний такт, її переливи розуму, залишивши натомість... чи то хамство, чи то таку собі «громадянську сміливість» (уже дійшло до «ги-ги» навіть на тему Голодомору...). І навряд чи цей «проданий сміх» із конвеєра «криворіжсталі» «замінить мені одну, але гірку посмішку безсрібника Арлекіна... Який одного разу поскаржився: «Смешить вас мне с годами все трудней, ведь я ж не шут у трона короля!»

Дурнику, звідки ти міг знати, що блазнем при троні тепер попрацювати в сто разів престижніше... Що мову Езопа давно замінила лексика - «ж...а». А гоголівське «над кем смеЁ... над собой смеЁ...» зберегло в нинішньому часі тільки «Ё!», набувши в інтонаціях гламурно-ідіотського відтінку. (Та не бурчу я! Лише констатую факти.) Боянові наших політичних виразок та пороків (як і тому ж таки Арлекіно) - з роками теж стане важче «смішити». Перша «п'ятирічка», яка подарувала Йому вагони екстрасюжетів і політиків-фріків, помчала вдаль, як поїзд. Залишивши далеко позаду і багато «рил» (як казав розумник Гоголь), і «обличчя», і «маски» - основні предмети Його збиткувань. Іншого такого, як Віктор Андрійович, нам уже не знайти («завдяки» «Кварталу» він і втратив десь відсотків три передвиборних симпатій після щосуботніх танців на комісарському тілі).

І красуня-розумниця Юля - навіть якщо відітне свою косу чи поголиться наголо - навряд чи Його «заведе» як колись: надто набридла сама «маска», жодного розвитку в образі. Віктор Федорович? Ну не щодня ж йому назустріч літають вінки чи яйця... А ось нове «плем'я» (поки що незнайоме) - як приціл для можливих пародій - воно начебто суворіше. Від нього віє небезпекою.

Мовчазний О.Попов, що прилетів на київську орбіту (після Черновецького), - як «людина у футлярі»: закритий, обережний, жодних тобі космічних патологій, на відміну від гротескного попередника. (Тому доведеться покректати цим «неграм» із кварталу.) Чи Б.Колесніков - трудяга государя і бізнесу - працює як віл, до такого даремно не пристібаєшся, а то можна й відповіді дочекатися.

...І ось відчуває мій серцевий м'яз: чергова, вже на марші, Його «п'ятирічка» передбачає вимушену переорієнтацію - іншу «ідентифікацію». Замість «них» - збірний образ політ-паноптикуму - надалі частіше й частіше доведеться звертатися до НЬОГО... ...До ТОГО, який у нього нижче паска. З того, з чого починав. Збуджене прагнення утвердити саме «Його» (розмір не важливий!) - як головний «об'єкт» на «Кварталі» - помітне чітко. Коли в акурат дитячий час (на радість прискіпливій комісії з громадянської моралі) усі вони як зняли штани, та як стали «Ним», своїм, вочевидь, гордо піднятим... наярювати мотивчик на клавішах рояля...

Очманілий рояль, побачивши все «це» (достоїнство), тоді онімів. А ось я - не змовчу. І завию злою сиреною з пісні Висоцького: «И тогда главврач Маргулис телевизор запретил!». ...І тоді побачимо, чий репертуар буде крутіший.

НАЙСМІЛИВІШІ ЖАРТИ З ОСТАННЬОГО «КВАРТАЛУ» (жовтень-2010):

Ведучий: Віктор Федорович Янукович переплутав... ой, вибачте, це я щось переплутав...

«Янукович»: Ви, напевно, не знаєте, але в нас у Києві на честь Ротару названо Софіє-Михайлівський собор! Потім, ми спеціально Крим відбудували - вона там живе в нас... Я, як президент України, хочу запропонувати продовження Софії Михайлівни в Криму до 2050 року.

«Янукович»: Молдавія - не село. У мене все-таки п'ятірочка з геометрії була!

«Ющенко»: Поїхав я по роботі на Сорочинський ярмарок. Весь день на ногах простояв - так нічого й не продав...

«Ющенко»: У нас із Януковичем нічого спільного - все його власне.

Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня»

Фото - «Дзеркало тижня»