Лукас Мудіссон: Я вирішив покинути фільмування через сім'ю

26 Жовтня 2010
16007
26 Жовтня 2010
10:59

Лукас Мудіссон: Я вирішив покинути фільмування через сім'ю

16007
За останні кілька років я збагнув, що не люблю дітей. Раніше я б міг працювати з дітьми: бути вчителем у школі чи дитячому садочку. Тепер це минулося. Звісно, що до дітей я ставлюся прихильно, та люблю далеко не всіх.
Лукас Мудіссон: Я вирішив покинути фільмування через сім'ю

4 жовтня у кінотеатрі «Київ» у рамках кінофестивалю «Молодість» відбулася прес-конференція зі шведським кінорежисером, сценаристом та продюсером Лукасом Мудіссоном.

 

1999 року його стрічка «Клятий Амал» («Покажи мені кохання»), що розповідала про кохання двох шведських школярок, здобула Гран-Прі «Молодості», а також низку престижних світових кінонагород, включно із призом за найкращий гей-лесбійський фільм Берлінського кінофестивалю.

 

Того року Мудіссон не зміг відвідати Київ через сімейні обставини, проте зараз представив «Клятий Амал» для фестивальної програми «20+20».

 

Разом із режисером на запитання преси відповідала й виконавиця однієї з двох головних ролей фільму Александра Далстрьом.

 

Також Мудіссон розповів про свої інші роботи: картини «Разом» (2000), «Ліля назавжди» (2002), «Дірка в моєму серці» (2004), «Контейнер» (2008) та «Мамонт» (2009).

 

Лукас Мудіссон: Я не знаю, як пояснити успіх своєї першої повнометражної картини. Фільм був знятий шведською, і коли я зустрічав його шанувальників у різних куточках світу, мені було дуже дивно, та, водночас приємно, що ці люди співвідносили себе з думками та почуттями героїв.

 

Мені здавалося, що це фільм про маленьке нудне шведське містечко, та, мабуть, у світі повно таких нудних містечок, де люди відчувають себе самотніми та несхожими на інших. Проте своїм фільмом я не хотів змінювати світ, а просто показати людям, що важливо знайти себе і залишатися собою.

 

Зараз «Клятий Амал» рекомендований для показу в шведських школах, але моїх дітей від перегляду звільнили. Їм було незручно розмовляти про «татків фільм». Але необхідно, щоб діти могли сісти і поговорити про те, як важливо знайти власний шлях у житті.

 

Картина «Ліля назавжди» також розповідає про маленьке нудне місто, але воно знаходиться у пострадянській Естонії. Проте головна відмінність цього міста від шведських містечок полягає в злиденності його жителів. І саме розпач та безнадія дають початок усій історії. Шведи більш забезпечені, хоча і в нас є бідність. Втім, гроші, як відомо, не роблять людину щасливою.

 

Александра Далстрьом: Шалена популярність «Клятого Амалу» нас усіх здивувала. Коли я почала зніматися у цьому фільмі мені було лише чотирнадцять. До того я вже знімалася у головній ролі в одній картині, там мене і побачив Лукас. Але теми, які він розкривав, мені були ще незрозумілі.

 

Моя героїня Елін була дуже сильною та мудрою дівчинкою, а про мене це сказати важко, тож я багато навчилася під час зйомок. Найважчим у роботі було вивчити південно-західний шведський діалект, яким розмовляють героїні. Я не переймалася сексуальним аспектом картини, для мене найголовнішим був досвід.

 

Лукас Мудіссон про фільм «Разом»

 

Мене часто запитували, чи жив я у комуні гіппі. Дія фільму відбувається 1975 року, коли мені було лише шість років, тож я фізично не міг там бути. Але навіть така мала дитина бачить, що відбувається навколо, відчуває атмосферу, хоча і не розуміє значення подій.

Моєю метою було відобразити дух часу, знайти лише йому притаманні деталі. Для мене фільмування - це процес дослідження та пошук відповідей на запитання. І коли я закінчую фільм, то знаходжу лише кілька відповідей, тоді як майже усі запитання залишаються.

 

Коли я переглядаю свої старі стрічки, то відчуваю, що задоволений якимись деталями, але сумніви нікуди не зникли. Це одна з причин, чому я вирішив піти з кіно.

 

Про творчий метод

 

Я вважаю, що соціальне та психологічне життя людей тісно пов'язані між собою і окремо існувати не можуть. Навіть якщо ми зніматимемо камерний фільм, де троє людей будуть замкненими у кімнаті, соціальні розбіжності між ними рано чи пізно проявляться. Вони не існуватимуть поза контекстом, поза зовнішнім світом.

 

Світ дуже складний, і мені доводиться мати справу з багатьма різними проявами життя - як сумними, так і веселими. Треба бути чесним і говорити про ці речі у правильному тоні.

 

Зазвичай ми розмовляємо спокійно, проте є ситуації, коли потрібно шепотіти або ж кричати. Зараз нам зручно, що я говорю з вами нормальним голосом. Так само і з моїми фільмами. Вони дуже різні. Скажімо, «Діра в моєму серці» - це фільм-крик, а камерний «Контейнер» - шепіт.

 

Про роботу з акторами

 

Для мене немає різниці, з ким я працюю: із дитиною, твариною чи знаменитістю. Інколи акторам треба дати волю, а часом - направити у потрібне русло.

 

Я дуже люблю процес кастингу, адже саме тоді написані тобою сухі репліки сценарію оживають і ти дізнаєшся, як насправді виглядає твій герой.

 

Я довго підбираю акторів, проводжу з ними багато репетицій та імпровізацій. Це забирає чимало часу і багатьом це, звісно, не подобається. Єдине, що я не люблю, то це відмовляти людям.

 

Про дітей, родину творчі плани та фільм «Мамонт»

 

Найкраще я почуваюся у Швеції. Мені взагалі комфортніше на півночі, ніж на півдні, а погода у Києві для мене приємніша, ніж, скажімо, в Іспанії. Можливо це неправильно чи наївно, та мені здається, що на півночі люди серйозніше ставляться до життя.

 

За останні кілька років я збагнув, що не люблю дітей. Раніше я б міг працювати з дітьми: бути вчителем у школі чи дитячому садочку. Тепер це минулося. Звісно, що до дітей я ставлюся прихильно, та люблю далеко не всіх.

 

У мене троє дітей і я намагаюся приділяти їм щонайбільше часу. Але це важко робити, знімаючи фільми.

 

Коли я знімав «Мамонта», то дуже сумував за своєю родиною. Через родину я не їжджу на фестивалі і тому не поїхав на «Молодість» 1999 року, щоб представити свій фільм.

 

Тож я вирішив покинути фільмування. Звісно, розлука з родиною під час зйомок - не єдина причина цього рішення, але одна з найголовніших.

 

Взагалі у світі є багато покинутих та зневажених дітей. І причина цього не лише у важкому матеріальному становищі батьків. Та я не можу нікого засуджувати.

 

Батьком бути важко і я в цьому переконався. Проте ми повинні виховувати своїх дітей так, щоб у нашої планети було майбутнє. Якраз про це я і намагався сказати у «Мамонті». І хоча це не центральна ідея фільму, проте вона також дуже важлива.

 

Анна Купінська, «Українська правда»

 

Фото -  arthouse.ru

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Анна Купінська, «Українська правда»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16007
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду