Але відкритість інформації - це не просто щось, що полегшує життя працівникам ЗМІ.  Це підставова річ для свободи слова і демократії загалом. Адже завдання мас-медіа, як четвертої влади, надавати суспільству не будь-яку, а насамперед важливу інформацію. Проте дуже часто розголошення чи викриття такої інформації зачіпає інтереси багатьох сторін. І природно, якщо при цьому йдеться про впливових людей від бізнесу або політики, що ці зацікавлені сторони можуть намагатися приховати інформацію від сторонніх очей.

Візьмемо приклад з пікетом біля мерії. Репортери місцева преса приїхали на місце події. Вони оцінили кількість учасників, дізналися про їхні вимоги. Припустимо, що пікетувальники протестують проти планів мерії вирубати парк в центрі міста. Очевидно, що обмежитися спілкуванням винятково з учасниками акції було б замало. Тому преса звертається до депутатів міськради або міського голови по коментар.  Представники влади пояснюють, що в місті бракує готелів і відпочинкових комплексів, тому було ухвалене рішення спорудити на місці парку великий розважальний комплекс і п'ятизірковий готель. Що потрібно громаді більше - готель і казино чи парк? Відповісти на це питання буде легше, якщо преса отримає додаткові відповіді: хто інвестує кошти в будівництво, яка ціна землі, відданої під забудову і так далі. Справжні мотиви рішення мерії можуть відрізнятися від чергових пояснень на брифінгах. Факти корупції, зловживання владою, обмеження в правах громадян - якщо в ході розслідувань журналістів такі речі спливуть на поверхню це може врятувати парк і очистити мерію від нечесних на руку чиновників.

Але що, як така інформація є закритою? Журналісти це не агенти контррозвідки, вони не мають права проникати уночі за допомогою шпигунських пристроїв у владні кабінети, вскривати сейфи, перехоплювати кореспонденцію, прослуховувати розмови. Все, що доступно четвертій владі - це інформаційні запити. Але без закону про доступ до суспільної інформації такий запит дуже легко «відфутболити»: перевести на інше відомство, обмежитися формальною відпискою, послатися на конфіденційність інформації тощо. В такому разі громада не отримає повної інформації і не склаlt оцінку діям влади.

Журналісти добре знають, як працює ця система кругової інформаційної поруки в бюрократичному середовищі. Коли я лише починав свою кар`єру в одній зі львівських газет, з Києва призначили нового голову податкової адміністрації. Це були часи президента Кучми, який рухав країну до авторитаризму, спираючись на квазіпартійні структури, такі як СДПУ(о) - або Соціал-Демократична партія об`єднана. Податкова виступала як один з інструментів влади для того, щоб залякувати і контролювати середній та великий бізнес в такому «неблагонадійному» регіоні як Львівщина. Отже невипадково новий голова львівської ДПА був членом СДПУ(о). Але то ще не все - це був рідний брат лідера есдеків і голови президентської адміністрації Віктора Медведчука. Зрозуміло, що призначення мало великий резонанс в місті, і природно, що ми спробували дістати коментар з Києва,чому саме Медведчук-молодший обійме цю посаду. Я запам'ятав цю телефонну розмову на все життя. Як журналіст-початківець, що досі мав досвід спілкування з чиновниками лише в досить ліберальному львівському середовищі, я був неприємно вражений реакцією на тому кінці дроту. У коментарях мені, звісна річ, відмовили. Але були вкрай здивовані і навіть обурені самим фактом звернення: «хто ви такі, щоб питати? чому ви вирішили,що хтось зобов'язаний вам щось пояснювати?! Якщо призначили - значить так треба!». Зрештою, це також був коментар, який наша газета надрукувала на першій шпальті наступного дня. Але це нічого не могло змінити, і на кілька років львівські підприємці були приречені на податковий терор одіозного чиновника.

Представницька демократія в дії - це насамперед механізм ефективного контролю з боку суспільства над своїми представниками, обраними у владу. Невипадково, реформи правоохоронної системи в Грузії, які стали прикладом успішного і швидкого подолання корупції в державних інституціях, супроводжувалися будівництвом нових поліційних дільниць зі скляними стінами. Державний службовець має бути завжди на виду громади - ось що означає ця проста архітектурна метафора. Чим прозоріша влада, тим демократичнішим   є державний устрій. На веб-порталі Державної Думи Російської Федерації персональні сторінки депутатів містять мінімум інформації про народного обранця. П.І.Б., рік народження, місце обрання, фракційна приналежність. Фактично, люди, які вирішують долю країни, для більшості виборців залишаються інкогніто.

На сайті Верховної Ради України інформації більше. Можна дізнатися про те, як голосував депутат протягом каденції, які подавав законопроекти і запити. Є контактний телефон і електронна пошта, за якими можна зв`язатися з парламентарем. Але вже у сусідній Польщі до всіх цих даних кожен депутат Сейму додає відскановану копію власноруч заповненої щорічної декларації з детальним описом свого майна. Протягом каденції кожен поляк може бачити як змінювалися статки депутата, у скільки обійшлося його харчування, які автівки стоять в гаражі народного обранця.    

Прийняття закону Про доступ до публічної інформації не розв`яже автоматично всіх проблем і не навчить чиновників за один день до нових правил гри. Але дасть не лише журналістам, а і звичайним громадянам новий плацдарм для зміцнення своїх прав і свобод. Сам факт, що Україна залишається в компанії авторитарних Туркменістану і Казахстану, як останніх пострадянських країн, що не ухвалили аналогічні закони, є ганебним і не віддзеркалює той поступ у розвитку української демократії, який, поза сумнівом, триває.   

Андрій Сайчук, ІМІ

Фото - ІМІ