Пані Фенґлер, чи можна сказати про німецькі ЗМІ, що у сфері політики вони є цілком незалежними?

На жаль, так сказати не можна. У Німеччині також є певний вплив політики на ЗМІ. Але цей вплив значно слабше виражений, ніж у багатьох інших західноєвропейських країнах, приміром, якщо порівнювати в Італією чи Францією. Вплив політики виявляється насамперед на рівні політичних симпатій, до яких схиляються ті чи інші ЗМІ. Але при цьому вони залишаються редакційно незалежними, тобто штучно у їхню роботу ніхто не втручається. У минулому ми, на жаль, були свідками, як політики намагалися впливати на громадсько-правове мовлення. Ця тема активно дискутувалася в нас у 70-ті роки, після чого було вироблену загальну концепцію. Відтоді цей вплив зменшився і нині вже не відіграє такої ролі. Щоправда, нещодавній випадок Брендера (див. лінки до тексту - Х.Н.) засвідчив, що також у Німеччині все ще трапляються спроби зробити громадсько-правове мовлення партійно-політичним інструментом.

В Україні ЗМІ, які перебувають в руках бізнесових груп, фактично, зобов'язані підпорядковуватися побажанням власника. Приватним німецьким ЗМІ також диктують редакційну політику?

У Німеччині такого нема. Більшість провідних німецьких газет належать або старим видавницьким родинам, або частково фондам чи спрямованим на публіцистику видавництвам. З огляду на це вплив бізнесу й спонсорів у нас відносно низький. Є поодинокі приклади, коли інвестори придбали собі, приміром, якийсь телебізнес. Але за моїми даними, не видно, щоб вони за допомогою цих медіа робили якусь економічну політику. У Німеччині економічні інтереси відстоюють радше шляхом лобізму та інших засобів, але економічні групи, які купують медіа, це ще відносно рідкість у нас.

Доволі поширеною практикою в Україні є розміщення на шпальтах газет або в ефірі замовних матеріалів. Іноді навіть без обов'язкової у таких випадках примітки, що це піар або реклама. Як з цим у Німеччині? Чи реально розмістити в приватних ЗМІ - офіційно або неофіційно - проплачений матеріал?

Ні, це осудливо та заборонено. І саме у сфері політики мені не відомо про жоден такий випадок за останні десятиліття. Можливо, відмінність Німеччини полягає в тому, що ми маємо дуже сильне чи дуже чітке регулювання стосовно реклами політичних партій. Їм можна, приміром, лише за шість тижнів до виборів прокручувати на телебаченні рекламні ролики, і то лише в обмеженій кількості. Вони можуть також друкувати рекламу, але тут також засоби обмежені, бо партії не мають багато грошей. А що стосується підкупу редакторів саме в політичній сфері - це справді є табу. У дуже рідкісних випадках таке може трапитися у сфері економіки. Але в політиці, на щастя, ні.

Яким чином німецькі політики працюють зі ЗМІ? Чи здатні вони взагалі якось впливати на роботу мас-медіа?

Політики можуть працювати з пресою різними способами. Класика жанру - прес-конференції, зустрічі з пресою. Але для цього не достатньо просто скликати журналістів - потрібно бути також добре підготовленим до такої зустрічі, аби свою тему чи свого політика добре продати. Також можна брати участь в аналітичних дискусіях, коли можна публічно популяризувати свої погляди. Звичайно, піар-спеціалісти намагаються також націлено звертати увагу конкретних ЗМІ на певні теми, знаючи, що це зацікавить те чи інше видання. Тобто це звичайний загальновідомий інструментарій роботи зі ЗМІ. Але у порівнянні, приміром, із США в Німеччині ця робота ведеться не так нахабно.

А як щодо «чорного піару»? Українцям, особливо під час передвиборних кампаній, добре знайоме це поняття...

Іноді трапляються, так би мовити, випадки на межі. Але «чорний піар» у Німеччині не поширений. Журналісти самі дуже сильно зважають на свою незалежність, незаангажованість і стежать, так би мовити, одне за одним, аби колеги не порушували професійної етики.

Що саме Ви маєте на увазі, коли кажете «випадки на межі»?

Ну, приміром, був випадок, коли журналіст писав про політику й одночасно був радником одного політика, тобто працював на нього, отримуючи за це гроші, і робив це непрозоро, невідкрито. Тоді, звісно ж, запитуєш себе, наскільки об'єктивно може ця людина писати про політику, якщо вона за це отримує гроші, тобто задіяна в піарі. Але гадаю, у повірянні з Україною ці випадки не є такими кричущими.

Христина Ніколайчук, «Німецька хвиля»

Фото -  «Німецька хвиля»