Рефлексії «заангажованої» з приводу «революції інформпростору»
Мене не перестають дивувати особливості світу постмодерну, який дуже легко оперує цілком віртуальними поняттями. От сказала Ганна Герман - ми робимо «революцію в інформаційному просторі», розробивши доволі банальну концепцію (ще навіть не проект закону) суспільного мовлення, значить справді типу щось відбувається...
От сказав сьогодні на конференції щодо розвитку ЗМІ в Україні Єгор Бенкендорф, що інформація про узгодження редакційної політики Першого Національного з Інтером - «это не правда», і свідчення журналістів та моніторинги, які демонструють замовчування одних і тих же тем в ефірі обох каналів, вже можна записати до категорії «вигадки».
Натомість рейтинг, мовляв, найкращий доказ успішності нинішньої редакційної політики, спрямованої «на реформування». «Главное - чтобы канал хотели смотреть» - це теза номер один. У зв`язку з цим можу порадити - транслюйте в ефірі частіше конкурси краси. Чому б і ні, якщо пріоритет на рейтинг? Валід Арфуш дуже добре вміє організовувати такі заходи. В нього це вийде значно краще, аніж публічно пояснювати завдання для державного телеканалу...
Так справді можна непогано розігнати рейтинг, але від того канал не стане суспільним. Хочу знову підкреслити: реформування державного каналу в суспільний не потребує законопроектів та законів. Цей процес значно більше потребує політичної волі та розуміння: що таке суспільне мовлення, якими пріоритетами воно керується і як забезпечує баланс суспільних інтересів.
Коли я чую від пана Бенкендорфа, що на його каналі вже зараз багато прямих ефірів, то мушу наголосити: не йдеться про прямоефірну трансляцію інавгурації Президента чи засідання Конституційного суду. Або не лише про це. В прямому ефірі на суспільному каналі на першому плані має бути суспільство, прості люди, їх реальні потреби та проблеми. І прямі ефіри мають забезпечити присутність саме цих компонентів та саме цих простих людей, забезпечивши баланс різних поглядів та груп. В цьому суть редакційної політики суспільного мовника.
Але про це в концепції, чомусь, не йдеться. Та й для втілення цього в життя та концепція і не потрібна. Зате вона потрібна, аби була хоча б якась підстава говорити про «революцію в інформаційному просторі» та створювати позитивний імідж для влади. А те, що насправді «революція» може виявитися лише зміною вивіски, - то вже проблеми сприйняття інформації в світі постмодерну... Адже в ньому можна легко біле називати чорним, а кожного критика вписувати в категорію «ангажованих»...
Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації
Фото - Інститут масової інформації



