В основному конкурсі «Арсеналу-2010» брало участь 13 фільмів. За головний приз змагалися картини відомих режисерів: Гаспара Ное, Алекса ван Вармердама, Мануеля де Олівейри, Ежена Гріна та молодих кінематографістів. За фестивальною традицією кращий фільм визначив випадок. Жереб у вигляді «золотого ѓудзика від сюртука Августа Сукутса», батька-засновника «Арсеналу», вказав на українського режисера Максима Васяновича, чия документальна робота «Мама померла в суботу на кухні» була показана ризькій публіці. Йому дісталася головна нагорода кінофоруму - 10 000 доларів США (див. «День» №174).

У рамках фесту пройшов також традиційний конкурс балтійських фільмів, найбільш масштабний у Прибалтиці. Загалом на фестивалі було продемонстровано 21 фільм, із них вісім анімаційних. Кращим документальним фільмом названо фільм «Як справи, Рудольф Мінг?» Роберта Рубінса (Латвія), анімаційним - «Проковтнути жабу» Юргіса Красонса (Латвія). «Спокуса Святого Тоні» естонського режисера Вейко Оунпуу одностайно визнана кращим ігровим фільмом цього конкурсу. Представник журі FIPRESCI Дітер Вічорек відзначив, що цей фільм якнайкраще відповідає кіностандартам «Арсеналу» - сміливий, вільний від стереотипів і комерційної банальності, такий фільм ще довго після перегляду змушує обдумувати побачене. Журі INTERFILM виділило в цій картині не лише відмінну якість зображення і звуку, а й небачене емоційне напруження, яке виражається через сюрреалістичні образи і сцени брутального абсурду, крізь які все ж проступає реальність, яку легко впізнати.

Треба сказати, що «Арсенал» завжди був схильним до сюрреалістичних ефектів. Це виявилося і в «Спокусі Святого Тоні» з його похмурою фантасмагорією, це підтвердили й інші картини з неабиякою долею містицизму, що потрапили до основного конкурсу. Взяти, наприклад, «Дивний випадок Анжеліки» старого режисера планети Мануеля де Олівейри (в свої 100 років продовжує знімати по фільму в рік), де фотограф закохується в дівчину вже після її смерті, отримавши замовлення від рідних зберегти її прекрасний, навіть на смертному одрі, вигляд. Прибічник ручної праці, плівкових фотоапаратів, режисер виступає за колишній прямий спосіб стосунків зі світом, а також декларує можливість іншого кохання, яке виглядає безглуздим, романтичним і старомодним в очах людей, що розмірковують за сніданком про економічну кризу. Потойбічне кохання приходить до нього у снах, підморгує на знімках і, врешті-решт, кличе за собою.

Дивні метаморфози відбуваються і з лихварем, героєм фільму «Жовтень» перуанських режисерів Даніеля й Дієго Вега, чия душа розм'якшується з появою в домі дитини, а також під впливом молитов і замовлянь закоханої в нього сусідки. Нарешті, кохання і містичні переживання є головною темою фільму Ежена Гріна «Португальська черниця», що став хітом фестивалю. Французька актриса Жюлі приїжджає у прекрасний і загадковий Лісабон, аби зіграти роль португальської черниці, яка палає від пристрасті до морського офіцера. Жюлі так само страждає від кохання без взаємності, як і її героїня, страждає до тих пір, поки не зустрічається зі справжньою черницею, що цілими днями безперервно молиться. Їхня розмова наполовину складається з теологічних тонкощів, черниця пояснює, що кохання завжди одне - цілісне, божественне. Відкривається новий, містичний вимір подій. І дійсно, ангельський вид Жюлі нагадує живопис, який прикрашає португальські костели, її екстатичне натхнення, що призводить до непритомності, говорить нам про святу Терезу, її всиновлення місцевого хлопчика відсилає до непорочного зачаття. Чи варто дивуватися, що вона в одному з клубів Лісабона зустрічає свого нового коханого, якому говорить, що той є реінкарнацією святого Себастьяна. Вона повертається до Парижа, але не одна, а з дитиною, обіцяючи йому, що він обов'язково свого часу приїде до Лісабона і тут зрозуміє, як потрібно любити. І дійсно, віриш режисерові, що це місто з його дивними церквами і палацами наповнене ніжними і сумними піснями фаду, воно володіє особливою силою, яка заворожує. Фільм увібрав у себе цю неповторну атмосферу, в ньому багато недомовок, що залишаються на кінці жесту або в обривку фрази, в ньому розлито любовний настрій, якому б позаздрив сам Вонг Кар Вай.

«Португальська черниця» була дуже тепло зустрінута латвійською публікою. Після показу відбулася зустріч із режисером. Взагалі Ежен Грін не вперше приїжджає на кінофорум. Цілком можливо, що він зніме кіно про Латвію, сказав режисер, відповідаючи на запитання з глядацького залу. Тут, як і в Португалії, залишилося багато неторканих, самобутніх речей.

Помітною особливістю «Арсеналу-2010» став його «японський акцент». Програма включила три фільми класика японської нової хвилі Йошишиге Йошиде. Сам режисер, на жаль, не зміг приїхати на фестиваль. Окрім цього, можна було подивитися й сучасні стрічки про перипетії японського життя. Герої фільму «Музика нас не цікавить» французів Седріка Дюпіре і Гаспара Кюенца добувають звукову гармонію з довколишніх предметів і шуму величезного мегаполісу Токіо, влаштовуючи замість концертів справжні перфоманси. «Надувна лялька» Хірокадзу Кора-еда розповідає про секс-іграшку, яка ожила і розгулює містом (цей фільм скоро буде показаний на фестивалі «Азія-кіно» в Києві), а «Токійська соната» Кійоши Куросави - про безробітних у Токіо, чию чергу за юшкою поповнюють менеджери в ділових костюмах. Ця картина описує негоди глобального капіталізму, вона присмачена національним колоритом - подружня пара не може пережити фінансової кризи й вирішує зробити харакірі...

Увагу публіки привернули також гучні хіти інших міжнародних фестивалів. Серед них - «Білий матеріал» Клер Дені з Ізабель Юппер у головній ролі, британська картина «Акваріум» Андреа Арнольд про соціальне дно британського суспільства, «на лицо ужасное, но доброе внутри», анімація Сільвена Шоме, автора «Тріо з Бельвіля», за сценарієм Жака Таті, фантастичний фільм Жако Ван Дормеля «Пан Ніхто» про мінливості долі. Також мешканцям Риги показали нове україно-грузинське кіно - «Шантрапа» Отара Іоселіані (у якій знявся популярний актор Богдан Ступка) і «Метеоідіот» Нани Джордадзе. Спеціальною подією «Арсеналу» стала демонстрація визнаних шедеврів кінематографа: «Cobra Verde» Вернера Херцога з Клаусом Кінські в головній ролі й «Самотність бігуна на довгу дистанцію» Тоні Річардсона.

Окрім показаних новинок і класики, велику радість кіноманам принесла новина про те, що віднині «Арсенал» проходитиме щороку, а не раз на два роки, як це було раніше.

Катерина Вікуліна, «День»

Фото -  «День»